fbpx

18-го січня Іринка працювала, але їй дуже хотілося відсвяткувати другий Святий Вечір. Тому вона радо прийняла запрошення подруги і вже не могла дочекатися кінця робочого дня

18-го січня у Іринки був робочий день, а їй дуже хотілося відсвяткувати другий Святий Вечір. Щоправда, зовсім не було часу, щоб все приготувати. Родом Іринка з невеликого містечка на Прикарпатті, а в столицю переїхала кілька років тому у пошуках кращого життя.

Напередодні їй зателефонувала подруга, яка теж живе в Києві, вона заміжня, має дитину, зараз сидить в декреті. Світлана запропонувала Іринці прийти після роботи до них на вечерю, мовляв, вона все приготує, посидять, заколядують, пощедрують, як колись в дитинстві.

Іринка радо прийняла запрошення подруги і вже не могла дочекатися кінця робочого дня. Колись у них було чудове Різдво – всі разом вони їздили в село до бабусі, їли кутю з пампушками, колядували, то були найкращі часи.

А потім тато від них пішов, Іринка і досі не знає чому все так сталося. Мама ніколи не хотіла про це говорити. А коли донька намагалася щось її розпитати, та спішила швидко змінити тему.

Мами не стало в минулому році і свою таємницю вона забрала з собою. Ірина відразу вирішила переїжджати в столицю, сюди її подруга покликала. Світлана поїхала першою, добре влаштувалася, і Іринці обіцяла допомогти.

Іринка з її підтримкою швидко знайшла роботу, винайняла квартиру і почала нове життя. З подругою вони трималися разом, от і на перший Святвечір була в неї, і на другий Світлана до себе кличе, все ж на душі веселіше.

Світлана жила в спальному районі Києва. Іринка забігла поміж знайомі будинки і в останню мить вирішила, що зайде в магазин і купить гранатовий сік. Поряд якраз був маленький продуктовий магазинчик. Продавчиня дала Іринці пачку соку із словами: «Вам пощастило, це остання».

Щаслива Іринка вже було хотіла виходити з магазину, як побачила літнього чоловіка, який зайшов і теж запитав про гранатовий сік. Щось в його постаті і його голосі було таке рідне, що дівчина призупинилася. Вона глянула на чоловіка і в її голові промайнула думка: «Це мій тато!».

Про батька свого вона знала небагато, лише те, що його звати Андрій, і те, що вона на нього схожа. Вона стояла і не могла поворушитися, а потім запропонувала йому свій сік.

Чоловік глянув на неї, хотів було відмовитися, але теж оторопів.

– Ви Андрій? – несміливо запитала дівчина.

– Іринко, ти? Донечко, цього не може бути…

В той вечір Іринка знайшла батька і повірила в диво, тепер вона не одна, у неї є рідна людина.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page