fbpx

15 січня в мого сина був день народження, мене з батьком запросили. Приїжджаємо, а на столі пару салатів, нарізка, криця-гриль і варена картопля. За смаком зрозуміла, що курка куплена вже готова, ще й не дуже свіжа. І салати кислі, лише картоплю син зварив, все решта в магазині купили. Невістці готувати лінь. Раніше сваха готувала, а зараз поїхала в село стареньку маму доглядати

Я, щиро кажучи, зовсім таки не розумію, як можна виходити заміж, не вміючи і не бажаючи готувати для свого чоловіка? Ось у мене така невістка, моєму синові зовсім не пощастило: для неї приготування їжі – це щось нереально важке, вона зовсім не вважає, що має це робити.

Прожила моя невістка Вікторія чверть століття зі своїми мамою і татом, які їй в усьому потакали та годили, відмови вона не знала ніколи й ні в чому, батьки Вікторії дали гарну освіту, але мати якихось елементарних господарських якостей в неї не вклала зовсім, я маю на увазі тих, які потрібні для майбутньої хорошої дружини.

Причому моя сваха готує дуже смачно, можна сказати, ідеально, коли перед весіллям ми з чоловіком ходили до них знайомитися, стіл ломився від їжі, все було дуже смачно, видно, що приготовлено з душею. Я то і думала – щось син став поправлятися перед весіллям, це теща його так годувала тоді.

У сина мого Андрія є своя квартира, куди він і привів свою дружину жити. На початку сімейного життя молодята були ситі своїми щирими почуттями: не до їжі було, можна і яєчню звичайну посмажити або піцу замовити додому, не потрібно витрачати час на готування, тим паче заробляють непогано вони. Медовий місяць так взагалі – відпустка, суцільні ресторани або кафе, обоє веселі і постійно щасливі. А потім почалися звичайні сірі будні.

Спершу все було ніби добре у нас: ну не готує молода дружина, так мама її до неї приїде і все посмажить і відварить. Але потім у свахи занедужала старенька мама, і вона з чоловіком, залишивши квартиру на їх сина, поїхала далеко доглядати стареньку неньку.

Я стала помічати, що син став худнути просто на очах і якось недобре себе почувати, запитувала його чи все добре у них, але він махнув рукою на все.

А нещодавно в Андрія був день народження, запросили вони нас до себе додому. Приїжджаємо і бачимо: на столі пару якихось салатів в мисочках маленьких, нарізка, криця-гриль і варена картопля. Відчуваю – ось щось зовсім не те. За смаком відразу зрозуміла, що курка куплена вже готова, ще й не дуже свіжа. І салати з якоюсь такою незрозумілою кислинкою в майонезі.

Відкрила холодильник дітей, так і є, теж готові з супермаркету в прозорій упаковці. Тільки ось картоплю син сам почистив і відварив, а нарізка теж – з вакуумної упаковки, все решта з магазину привезено. Ось так день народження. Я промовчала тоді. Не хотіла псувати всім свято.

А потім якось приїхала до сина, коли він був удома сам, а дружина на роботі ще затримувалася, і ще раз перевірила холодильник. Ковбаса, овочі, яйця, а в морозилці вже була купа готових напівфабрикатів: пельмені, вареники з картоплею і все таке. Я запитала: «І цим ви харчуєтеся?»

Син спочатку мовчав, ніби не почув, я ще раз перепитала і він вже став вигадувати щось, мовляв – часу немає на готування у дружини його, на роботі багато часу проводить, але як так? Не вічно ж Вікторія на тій роботі сидить. А що з супами? Ну як так? Це ж ще пару років такої їжі і потім будуть недобрі наслідки. Звичайно ж я зателефонувала до невістки, запитала – в чому справа, вона мені сказала відверто: «Мені лінь! Хто сказав, що я маю готувати? Хіба це мій обов’язок, чи що?» Ось просто, без виправдань – лінь. А ще вона мене привітала – сказала, що скоро я буду бабусею.

Ой, не можу я зараз навіть подумати, як це будуть жити мої діти. Як же вона буде всю сім’ю напівфабрикатами годувати? Ну що, стала я до них спочатку ходити – наварю каструлю борщу, гарнір і котлет побільше, адже мені сина шкода. Кожен раз я до них не можу приїжджати, тільки по вихідним, тоді вони харчуються тим, що є три дні, а потім знову що попало купують в магазині, адже невістка змінюватися не хоче, каже, що вона й не просить мене готувати, я сама все роблю. А хіба я можу вчинити інакше?

Що я придумала тоді – якщо вже і напівфабрикати, то домашні: наліплю за вихідні пельмені, котлет, голубці і фаршировані перці, в загальному, все те, що можна просто кинути на сковорідку або зварити. Ну і супчик хоча б на три дні. Син приїжджає, все це забирає, віддає гроші мені за продукти і їде від мене додому з домашніми стравами. Але чи нормально це? Я ж не вічна і роки у мене вже немолоді, готувати на дві сім’ї дуже складно! І дитинча народитися, там йому кашки потрібні свіжі, а невістці моїй все просто лінь. Що ж можна змінити в сім’ї сина, бо не можу вже на це все дивитися?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page