Хочу зараз згадати історію свого життя, щоб кожна жінка, яка її прочитає зробила свій висновок. Ніколи не спішіть бігти за чоловіком, якщо він вас покидає, адже зрада – це найгірше. І, скоріше всього, ця людина вас не варта, нехай іде собі геть.
Я тоді була зовсім молода, лише закінчувала школу. Батьки мої дуже інтелегентні і виховані люди твердих правил, бабуся – педагог і моє світле майбутнє попереду.
Всі думки були зосереджені на тому, щоб отримати золоту медаль, вступити до престижного ВНЗ і, звичайно ж, вийти заміж за справжнього принца, про якого кожна дівчина мріє.
І незабаром я таки зустріла його, того самого, омріяного Івана. Перший красень на все місто. За класикою жанру, навчався він в ПТУ.
Ну як вчився. Просто числився. Іван був з грізним характером, до нього тягнулися усі дівчата. Вчителі перехрестилися, коли випустили його зі школи навіть не з атестатом, а з довідкою.
І чому всім хорошим дівчаткам подобаються такі чоловіки, для мене залишається справжньою загадкою. Я закохалася по вуха в нього, і почала разом з ним пропускати заняття. Ми гуляли, каталися на мотоциклі, він постійно дарував мені квіти і засипав своєю увагою. А, що найбільше мені подобалося, так те, що всі дівчата дивилися нам у слід, та заздрили мені.
Через 3 місяці Івана забрали в армію. Рік я плакала, кожен день писала йому трепетні листи, чекала, як вірна собачка. Поки одного разу, в поштовій скриньці подруги-сусідки не побачила від нього лист. Так, саме від нього, від мого коханого Івана.
Я, не чекаючи ні хвилини, відразу ж його витягла і прочитала. Я не можу сказати, що він там написав щось серйозне, але осипав подругу компліментами, писав якісь ніжні слова.
Пройшов ще рік. Я поступила в інститут в іншому місті, на носі перша сесія. Добу безперервно просиджувала над конспектами, адже багато пропустила, коли прогулювала пари з Іваном.
Раптом пролунав телефонний дзвінок:
– Кицю моя, я повернувся!
Я зраділа і забула про все на світі. Яке там вже було навчання?
Місяць безмежного щастя, красива пропозиція стати його дружиною, адже відносини пройшли перевірку розлукою, довгою в 2 роки, спільні плани на майбутнє. Ми навіть весілля спланували! Двох діточок хотіли.
Він поїхав до батьків в інше місто. Я здала сесію і на крилах помчала за ним. Адже потрібно всім розповісти, що через пів року весілля, нехай починають готуватися!
Як виявилося я тішилася і строїла безмежні плани зовсім даремно!
Мама насамперед доповіла мені, що його часто бачили з моєю подругою. Звичайно ж я не повірила!
А він так красномовно говорив, що мої батьки його ненавидять, вважають, що він мені не пара, що ми як Ромео і Джульєтта повинні все подолати заради нашої любові. А я йому щиро вірила. Тільки йому одному, нікого не слухала, навіть рідну матір, і щаслива таки збиралася заміж.
Ми збиралися подати заяву до РАЦСу. Таємно! Адже ніхто нас не підтримує, принаймні так постійно мені торочив Іван. Батьки мої – вороги! Не бажають нам щастя. Хочуть, щоб я в дівках залишилася, і до старості жила з ними, доглядаючи їх до останніх днів.
А я так йому вірила. Це зараз розумію, що наївною була, а тоді, я навіть рідше стала спілкуватися зі своїми батьками, приїжджала до них дуже рідко.
Якось я приїхала на добу раніше – втекла з лекцій. І швидше побігла до нього! Ось мій Іван зрадіє!
Квартира його батьків була на першому поверсі. І щось того дня мене змусило заглянути в вікно!
Спочатку – шок, потім – сльози, крах надій і планів на чудове сімейне життя з коханою людиною. Він був там з нею! З моєю подругою!
Я втекла. Найганебнішим чином. Не стала влаштовувати скандалів і розборок, просто розвернулася і втекла. Вони навіть не помітили. У мене не було слів, я навіть не знала, що я маю йому сказати у цей момент, але, що ж тут можна сказати, мені і так було все ясно.
А потім – виснажливі телефонні дзвінки і довга, дуже важка для мене розмова. Звичайно ж, Іван все заперечував. А через пів години після нашої з ним розмови – перевіз речі до неї, вже колишньої моєї подруги-сусідки.
А ще через 3-4 місяці після того я дізналася, що вона чекає дитину. Вона вже була на 6 місяці. І як він збирався зі мною одружуватися, добре, що я дізналася про це раніше.
А з колишньою подругою я припинила будь-яке спілкування. Завдяки їй, у мене до цих пір немає подруг, я нікому не довіряю. Жіночої дружби для мене більше не існує.
Прожили разом у шлюбі вони недовго, як я згодом дізналася. Життя не склалося ні в нього, ні в неї. Після народження дитини він запив. З Івана, як розповідали мені люди, чоловік вийшов дуже поганий. Жінці довелося сьорбнути чимало горя. Вона не витримала і пішла. Намагалася вийти заміж ще раз, але теж невдало. Третій раз їй попався теж нічим не кращий чоловік. Живуть вони в злиденному колгоспі, намагаючись прогодувати вже 3 дітей.
Мій колишній, кажуть, десь зник. Від нього відмовилися власні батьки, брат і, навіть, рідний син.
Нещодавно я зустріла свою колишню подругу і не відчула до неї ні минулої злості, ні ненависті. Тільки нескінченну жалість до неї, як до жінки. А ще, як би важко не було в це повірити, величезну подяку, що вона відвела від мене цю людину, фактично врятувала мене від нелюдського ставлення.
Я ж навіть не помстилася їм, не бажала поганого, просто зовсім забула про їхнє існування. Карма все зробила за мене.
Так що, все, що не робиться, насправді – на краще! А закон бумеранга – ніхто не відміняв.
А щодо мене, то я зараз щаслива у шлюбі. Маю гарного чоловіка і двійко гарненьких діток, а про минуле навіть не згадую. Єдине, що по сьогоднішній день прикро перед батьками, що заради чужої дитини була готова навіть відмовитися від них. Я вже 100 разів просила у мами вибачення, вона вже сміється з мене, а я сама собі не можу цього пробачити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
