З Миколою я познайомилася ще коли навчалася в інституті, почали зустрічатись і зрозуміли, що один без одного вже не зможемо тепер ні хвилини, нам було добре разом.
Як тільки ми отримали свої дипломи, то відразу подали заяву до РАЦСу. Вже через рік у нас з’явилася маленька мила донечка, а ще через три – маленький синочок.
Сім’я в нас була звичайна, стосунки здебільшого теплі, щирі та дружні, вже було щиро та спокійно у всіх відношеннях. Всі ставилися з розумінням до кожного.
Так минуло 15 років нашого спільного щасливого сімейного життя, для мене вони були, як один день.
Та якось Микола прийшов і сказав, що нам потрібно серйозно поговорити з ним. Мене це, звичайно, трохи таки насторожило, але те, що я почула, зовсім мене засмутило.
Того дня Микола просто заявив мені, що він від усього втомився, йому все набридло і мене він більше не кохає, вже минули ті часи, коли він почував себе щасливим зі мною.
Потім мій чоловік відразу при мені став збирати свої речі і пішов від мене. Ці події я пам’ятаю, як в тумані, я ніколи не очікувала такого від нього, ще й після стількох років шлюбу.
Я просто мовчала, в мене не було слів, все це було наче сон. Після стількох років спільного життя, ось так просто взяти й нас покинути без допомоги і підтримки чоловічої. Я просто не знала, що мені робити і як далі жити. Діти також не могли зрозуміти, чому тато зібрався і пішов, вони постійно шукали причину в собі, гадали, що вони могли зробити не так.
Згодом я дізналася, що Микола поїхав за кордон. Дітям він телефонував, майже щотижня, а зі мною не спілкувався взагалі.
Так минув рік. Я спробувала побудувати нові відносини, але все не те, складно зустріти рідну душу, коли тобі вже під сорок років. Викреслювати його з пам’яті і свого життя, я не могла. І ось через чотири роки повертається мій Микола з-за кордону і ми випадково зустрічаємося у друзів. Слово за слово, розговорилися і я помітила, що він всіляко намагається налагодити стосунки.
Я ніколи не думала, що зможу його пробачити і, що ми будемо знову разом колись. Таке мені навіть у сні не снилося. Але спочатку він став приходити, ніби, як лише до наших дітей, а потім якось само собою все вийшло. Спочатку знову почали зустрічатись, як в студентські роки, потім знову наша сім’я була у повному складі.
Адже він завжди був для мене самим рідним і коханим, але йому знадобився час для переосмислення. Не бійтеся повертатися, може це просто перевірка почуттів і все це тільки на краще. Адже життя таке коротке, і можливо більше у вас не буде такої миті для щастя. Я знала, що мій чоловік не залишив мене заради іншої, а просто так сталося в нашому житті. Я зуміла пробачити і моя сім’я тепер щаслива.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – vesilja.blogspot.
