Навіщо немовлят на 40-й день приносили до храму Господнього і який момент важливіший за всі інші в житті кожної людини, розповідає Сегодня.ua
День зустрічі – Стрітення Господнє – одне з найбільших свят, яке ми святкуємо 15 лютого.
Слово “стрітення” у перекладі зі старослов’янської – “зустріч”. Цього дня відбулася зустріч Бога і людини, зустрілися два Завіти, і Старий поступився місцем Новому…
У кожного бувають зустрічі, які впливають на все його життя. Це і зустріч коханої людини, друга за життям або за духом, мудрого наставника, яка допомогла людині змінитися, змінити життя. Саме напередодні цього свята слід задуматися, що для нас означає зустріч, чи відбулася це подія в нашому житті – зустріч з Богом. Зрозуміти і розібратися в цьому нам допоміг протоієрей Георгій з храму на честь Преображення Господнього.
ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ
“У старозавітні часи був благочестивий звичай – на 40-й день: кожне дитя чоловічої статі, первонароджене в родині, приносилося Богу і робилося власністю Бога, – каже протоієрей Георгій. – Цей звичай починається ще з часів Мойсея, коли він виводив народ єврейський з єгипетського рабства. Тоді фараон не хотів рішенням відпустити своїх рабів, через що були послані страшні кари, в тому числі і смерть всіх первонароджених в землі єгипетській. і коли євреї вже вийшли з полону, вони усвідомили страшну ціну своєї волі. Після того на пам’ять про це, ніби як викуп за цих дітей, первонароджене дитя чоловічої статі в кожній родині мало бути принесений до Храму, і Бог над ним отримує владу життя і смерті. Також цього дня батьки приносили подяки пожертвування.
І ось на 40-й день після Різдва праведний Йосип та Божа Матір пішли до Єрусалима для принесення жертви на подяку. А оскільки Йосип був людиною небагатою, то він приніс до храму два голубиних пташеня (кожен приносив жертву в міру своїх статків).
В Єрусалимі в цей час жив старець Симеон, відомий своїм благочестивим життям, який дожив до глибокої старості. За переказами, він був перекладачем Святого Письма і, переводячи слова з книги пророка Ісаї про те, що Діва народить Сина, і назве його Еммануїлом, він засумнівався в дійсності написаного. Тоді з’явився йому ангел і сказав, що він не помре, поки не побачить народжене від Діви Богонемовля. Коли ж народився Христос, старцю Симеону було вже 300 років (Не забувайте, що у Бога багато що можливо).
За навіюванням Святого Духа Симеон прийшов до храму і зустрів там Божу Матір з Ісусом і Йосипом. Він зрадів зустрічі, взяв на руки Богонемовля, сказав, що Господь його відпускає, оскільки він бачив обіцяний порятунок для народу ізраїльського і всього світу. Також він звернувся зі словом настанови і до Божої Матері. Тут була і Ганна-пророчиця, вдова, яка завжди перебувала при храмі. Побачивши Дитятка Ісуса і почувши слова Симеона, вони прославили Бога, і цю звістку понесла далі”.
ВАЖЛИВА ЗУСТРІЧ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ
“У чому ж сенс цього свята. Ми вже говорили про багато зустрічей в житті людини, як вони важливі і доленосні. Але найважливіша зустріч – це зустріч людини з Богом, як говорив великий проповідник митрополит Антоній Сурожський. Господь кожного веде по життю по-різному. В момент, коли душа готова, в двері нашого серця стукають зверху, щоб підштовхнути до нового щабля духовного розвитку. Є прекрасна ікона, на якій зображений Ісус Христос, який стукає в двері будинку. Це символ звернення до нас зверху і, що важливо, – Бог нас не змушує рятуватися,
Він дав нам вільну волю, щоб ми добровільно до Нього прийшли. На жаль, більшість цей голос не чують, або не хочуть чути, тому що шлях до Бога. – це шлях самообмежень і внутрішньої боротьби. Йти до Бога – це немов шлях в гору, туди підніматися складно і важко. А падати з того місця, де ти знаходишся зараз, тобто скочуватися вниз, – набагато простіше, що ми і бачимо навколо нас в цьому світі (хоч греблю гати всіх падінь)”.
“ДО ТРУНИ “МЕРС” НЕ ПРИЧЕПИШ”
“Як же до нас стукає Господь? Він настільки тактовний і мудрий, що намагається максимально дохідливо донести до людини цю звістку. Це може бути внутрішнє бачення, зустріч з “потрібною” людиною, “випадкове” відвідування храму, несподівана книга від знайомих. Варіантів безліч.
Головна ідея в тому, що у кожного свій круговорот життя, своя суєта, в якій ми забуваємо, що для Бога важлива наша душа, її перетворення, виконання духовної програми кожної людини – але ж у кожної людини вона своя, унікальна! Як не страшно , але все земне матеріальне, що ми накопичуємо тут на Землі, тут і залишиться. Як говорив один гуморист: “до гробу “Мерседес” не причепиш”. А ми, немов мурахи, все в русі і суєті. Так, потрібні і земні клопоти , але важливо відрізняти першорядне і другорядне, хоч іноді піднімати свій погляд до Неба і занурюватися вглиб свого серця, раптом звідти почується тихий стук доброї вістки, призову, запитування: “Чи туди ти, людино, йдеш?”, поради або прохання.
Коли імпульси до розвитку, духовні повчання, що даються нам, відштовхуються нами, Господь “відходить в сторону”, і людина живе далі по-старому. Потім все начебто стає як зазвичай, той же ритм життя, і все інше, а душі знову поступово чогось не вистачає, серце чомусь плаче. Це Бог стукає до нашого серця, будить нас від духовної сплячки. І що б людина не робила (“релакс” в алкоголі, захоплення екстримом, любовні пригоди, азарт, будь-які пристрасті), душу це не заспокоїть, поки вона не відгукнеться на заклик.
Нам даються зустрічі, допомога згори, але, знову ж таки, якщо людина не чує, йдуть напоумлення через людей, книги, потрібні думки, ситуації. А якщо людина наполягає на своєму, залишається без змін, для порятунку душі їй даються жорсткіші заходи остороги: проблеми, труднощі зі здоров’ям, фінансові негаразди і ще багато чого, і дай Бог, щоб це було зрозуміло. Господь довготерпеливий, але коли людина вичерпає всі спроби виправитися, її можуть забрати з Землі. Але годі про страшне”.
ЩО Ж НАЙВАЖЛИВІШЕ В ЖИТТІ?
“Насамперед, Бог – це любов, радість, підтримка і навіть якщо просто жити за моральними законами і мудро, то життя, спілкування, зустрічі в більшості своїй приноситимуть радість. Якось одного мудреця запитали, який час, яка книга і яка людина найважливіші в житті? Він відповів, що найважливіший час – той момент, який ти зараз проживаєш. Найважливіша книга та, яку ти зараз читаєш. Найважливіший людина – та, з яким ти зараз маєш справу. Ми постійно кудись біжимо, вирішуємо безліч справ. Але в усьому цьому вирі дуже часто багато втрачаємо, не помічаючи, що втрачаємо крупиці, з яких і складається наше щастя. Спробуйте озирнутися навколо і, можливо, помітите, що хтось давно хоче з вами поспілкуватися, комусь потрібна підтримка, увага. Ми часто забуваємо про своїх рідних, може, дитині потрібен наш час, а не відкуп грошима, може, у чоловіка щось болить усередині і його потрібно підтримати, може в цій метушні ми забули про батьків, а вони чекають на наш дзвінок. Це все може здатися дрібницями, але життя наше складається з таких “дрібниць”. І є такий чудовий духовний закон, що якщо ти щось добре віддаєш іншому – свій час, гроші, частину своєї душі (і це все щиро, не чекаючи нічого взамін), то пізніше отримаєш сторицею для себе від Бога. В Євангелії сказано, що якщо зерно пшеничне, як до землі впаде, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плоду. Якщо воно не вмре, не розчиниться в землі – не буде плодів. Якщо людина собою не жертвуватиме в розумну міру, то принесе мало плодів. Наше життя, родина, робота, друзі – це постійна жертва часу, сил, емоцій, і, розчиняючись у всьому цьому, ми приносимо свої духовні плоди”.
БОГ НАБАГАТО БЛИЖЧЕ, НІЖ МИ ДУМАЄМО
“Є ще одна чудова притча. Жив-був маленький хлопчик, який хотів зустрітися з Богом. Для далекої дороги до Бога він взяв кекси і лимонад. Коли йшов, то побачив літню жінку. Вона сиділа в парку на лавці і дивилася на голубів. Хлопчик присів поруч і відкрив рюкзак. і тільки він хотів почати трапезу, побачив, що жінка голодна і дав їй кекс. Вона з вдячністю прийняла кекс і посміхнулася. Її усмішка була такою чудовою, що він захотів побачити її знову і запропонував їй лимонад. Вона знову посміхнулася йому. Хлопчик був у захваті! Вони сиділи в парку весь день, їли і посміхалися, не кажучи жодного слова. Прийшов час йти додому, вони обнялися, посміхнулися і розійшлися. Коли хлопчик прийшов додому щасливий, мати запитала, чому він посміхається. Він відповів, що їв з Богом і провів з ним день, і у Нього прекрасна посмішка. Літня жінка, також щаслива прийшла додому. І на запитання сина, чому вона посміхається, сказала, що їла кекси з Богом, і він молодший, ніж вона думала. Ця притча ілюструє те, що Бог адже поруч, Він дає нам свою благодать через ближніх, людей, які перебувають поруч або навіть випадкових перехожих.
Наше щастя, радісні моменти, необхідна допомога часто знаходяться поруч і для отримання цього не потрібно багато грошей, не потрібні суперзусилля. Необхідно просто зупинитися, озирнутися, розкрити своє серце, побачити і зрозуміти. Бог завжди поруч з нами і Він бажає нам щастя. Треба тільки зробити крок назустріч до Нього. Хотілося б побажати нашим читачам, щоб на свято Стрітення Господнього сталася ця найважливіша зустріч в житті”.
Читайте також: НОВІ 10 ПОРАД ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
