fbpx

14 січня в мене день народження був, ми з чоловіком і не думали святкувати, часи зараз важкі, не до того. Та лише моїх батьків запросили, я вечерю приготувала. А коли вже чекали гостей, то мама мені схвильована подзвонила і сказала, що вони не прийдуть. Правди розповідати не хотіла, та я все ж розпитала її. А правда виявилася сумною

Вже на мій день народження 14 січня ввечері мама раптом телефонує мені і каже:

“Наталю, вибач, ми не приїдемо до тебе. Святкуйте без нас сьогодні!”.

Я запитую маму, що ж сталося? Адже ми вже все запланували. Чоловік за машиною вже побіг, за вами хоче вже їхати, онуки чекають дуже, скучили. А вона, мовляв, нехай він приїжджає, звичайно, я салатів наготувала, вам усе це передам, та подарунок теж нехай у нас сам забере. Але тільки нехай не дивується дуже – у нас Михайло сидить.

Я навіть й не знала, як чоловікові повідомити все. Я й очікувати не могла, що мама саме так може вчинити. Який ще Михайло? Чому вона прийняла рішення таке?

Михайло – молодший брат мій, не спілкувався ні з ким із сім’ї останні років десь довгих 5, обірвав всі контакти і взаємини зовсім, і де він і що з ним, рідним не було відомо, таке враження, наче чужі люди ми йому були, або ще гірше, скоріше, як вороги якісь, бо мав образу на нас усіх велику, не зрозуміло чому.

Так якщо чесно, ніхто цього особливо і не з’ясовував, оскільки повів себе Михайло з батьками не найкращим чином, на жаль, і ім’я його в будинку взагалі не вимовлялося ніким з найближчих родичів, про нього останні роки старалися й не згадувати, а особливо сестра, адже вона найбільше не розуміла його недоброго вчинку.

Я мало не впала. Кажу – як Михайло? Він до вас прийшов, чи що? Ось так просто, після всього, що було у вас з ним? Один? А де його та панянка?

Так, мама каже, повернувся один, мало не плаче, вибачте, мовляв, нерозумний був такий я багато років тому, шкодую зараз дуже про це, винен перед вами, дайте хоч пару тижнів у вас пожити, скоро трохи грошей зароблю, квартиру чи кімнату візьму в оренду якусь, з’їду від вас тоді.

Ні сім’ї, ні роботи, ні грошей, ні житла, з собою тільки рюкзачок з шкарпетками і паспорт Михайло приніс до батьків. Звалився на голову, як сніг несподіваний в вересні.

Десь приблизно 7 років тому Михайло одружився на дуже молодій, дуже красивій, але при цьому вельми примхливій та не дуже добрій ​​жінці, з дуже непростим характером, щиро у ню закохався.

Молоде подружжя взяло в оренду хорошу квартиру, в якій жили пару місяців після весілля, а потім, як сором’язливо пояснив Михайло батькам, «перестали справлятися по грошах». У них почалися труднощі і вони вже не мали такого життя, про яке мріяли давно.

Так це й не дивно, я нічому не дивуюся зовсім! Там у нашої невістки такі запити були, що не всякому олігархові під силу їх здійснити, не те вже моєму братові, звичайному чоловікові з невеличким достатком.

З роботи невістка звільнилася відразу ж, як тільки заміж вийшла за Михайла, сказала, що тепер сидітиме вдома, бо вона вже одружена, нехай чоловік і заробляє на сім’ю, а гроші витрачала – тільки так!

Манікюр, салони, обновки різні, але й не дешеві, а все найдорожче, найкраще, престижне. На весілля їм надарували досить пристойну суму, думали, на пів квартири вистачить, але яке там! Все розлетілося вмить!

А вже через два місяці прийшли вони обоє з валізами до наших батьків в тоді ще трикімнатну квартиру. У Михайла в тій квартирі була своя доля, та й батьки не могли не прийняти сім’ю сина, адже рідніших людей за них у нього не було.

Молоді оселилися з батьками нашими відразу, і цей недовгий час спільного проживання для всіх став справжнім пеклом.

Як і слід було очікувати, моя мама і невістка категорично не зійшлися характерами. Це при тому, що, мама у нас – просто людина золота з чуйним серцем, добра і все розуміє, завжди підтримувала своїх дітей у будь-якій ситуації. Проте, молода невістка зуміла набриднути так нашим батькам так, що вони не знали вже, що робити їм у власному домі.

Дружина мого брата зовсім не прибирала ні за собою, ні за чоловіком, такого бруду в квартирі, як тоді, я ще не бачила у нас. Вона тільки у нас в будинку дізналася, що унітаз взагалі миють руками, уявляєш, я вперше бачу таких людей? До цього їй таке і в голову не приходило!

Не знаю, чому, і хто це робив раніше у неї в будинку, може, мати. Сім’я у неї, до речі, там цілком нормальна, батьки непогані люди, на диво, ми з ними гарно спілкувалися тоді!

Перший час моя мама мовчки прибирала за невісткою мокрі рушники, немиті тарілки і предмети білизни в місцях загального користування, потім стала вказувати на недоліки і просити навести порядок самій. Марно.

Одного разу все таки посперечалися вони, і дуже сильно. У мами нашої піднявся тиск, викликали фахівців додому, і тато, коли повернувся з роботи, вказав моєму братові на двері. Сказав йти з дому і шукати власний дах над головою.

Йти Михайлові з дружиною на той момент було абсолютно нікуди, але батько ні на що не подивився, буквально ультиматумом сказав, щоб йшли назавжди і вигнав обох в ніч.

Серіал наче якийсь реальний, навіть й не віриться, що то в сім’ї моїй відбувалося. Щоб в нашій родині і таке – ніколи б не подумала. Але, як показали подальші події, це ще був тільки початок всіх наших неприємностей, на жаль.

Михайло наш подав на батьків до суду на поділ квартири. В результаті більшу хорошу трикімнатну квартиру в хорошому районі міста продали, батьки взяли собі однокімнатну квартиру, правда, теж непогану.

Хоча в порівнянні з минулою трикімнатною це було зовсім не те. Михайло гроші за свою частку забрав і пішов, відтоді про нього ми нічого не чули, та й чути не хотіли, батьки правда мовчали, про нього говорили геть мало, але хвилювалися, адже це їх дитина.

Вся ця історія, чесно кажучи, батьків наших дуже сильно підкосила, вони ніколи не очікували на такий вчинок від сина, мали на нього велику надію. Ну ще б пак, була зразкова сім’я, улюблений син, гордість, відмінник, і тут – суди з батьками, розділ квартири, такого нікому не побажаєш, якщо чесно.

Всі так чи інакше були в курсі, батьки ж квартиру змінили. Батько через пару тижнів після переїзду занедужав, він хвилювався багато з тими непорозуміннями різними і продажем житла. в якому вони багато років жили. Загалом, сьорбнули добре і батьки, і я, та що там говорити, було нам дуже непросто після всього.

І ось тепер блудний син заявився до батьків, повернувся додому всього лише в одних штанах і без копійки в кишені.

Тато наш з ним сам зараз зовсім не розмовляє. На наступний ранок після того, як Михайло з’явився на порозі у них зібрався і поїхав на дачу. Повернуся через тиждень, каже, щоб цього невдячного тут не було!

Ми тата до себе звали, але він зараз такий сердитий. Краще не чіпати його зовсім. Мати плаче – куди ж, мовляв, Михайло піде, у нього зараз зовсім нічого не має за душею, ще й занедужав на днях. Але батько і чути нічого не хоче про проблеми свого сина. Нехай, каже, йде, я його знати не хочу, сина у мене немає.

Отака важка ситуація зараз у нашій сім’ї, і як правильно вчинити мама не знає. Через нього вони пережили багато і зараз вони теж на роздоріжжі, адже це їх рідна дитина. А я навіть не знаю, як правильно тут вчинити. Михайлові я ніколи не пробачу його вчинку. Але, що порадити батькам? Це ж їх рідна дитина.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page