fbpx
Життєві історії
14 січня, на Василя, свекруха нас кличе в гості в село. Вчора зателефонувала чоловікові, щоб ми купили продукти з собою. В тому списку і риба червона, і ікра, ковбаси, сири дорогі, різні солодощі і навіть ананас. Нам ця гостина так дорого обходиться, що їхати не хочеться в село. Зовиця ж завжди приходить з порожніми руками, а я зрозуміти не можу, звідки така розкіш у свекрів, вони ж самі економлять на всьому і крім картоплі і консервації взимку нічого не їдять

А 14 січня до себе нас запросила в гості в село мама чоловіка. Свекри живуть в селі, в тому ж селі, недалеко від них, живе й моя зовиця. Ми з Андрієм, відколи одружилися, вже 10 років живемо в місті, в квартирі, яка мені від бабусі дісталася.

Живемо ми, загалом, не погано, маємо свій автомобіль, обоє працюємо, маємо діток. Менша донечка ходить в садочок, а старший синочок в школу. Ми люди не багаті, живемо як всі, у середньому достатку.

На свята стараємося провідати батьків і моїх, і чоловіка. Але останнім часом я трохи не розумію свекрів, вони якось так недобре ставляться до нас, як не до рідних дітей.

Справа в тому, що коли ми їдемо в гості до моїх батьків, мама ще відразу мені телефонує і каже, щоб я нічого не купувала, не витрачала грошей, вона й так сама все приготує. Я звісно з порожніми руками не приїжджаю до батьків, але приємно, коли про тебе піклуються рідні люди.

А от з батьками Андрія у нас все зовсім не так. Коли ми маємо їхати до них, завжди, не мені, а чоловіку, телефонує свекруха і цілий список диктує йому, що потрібно купити і чого лише немає в тому списку.

Цього разу вони запросили нас до себе 14 січня на Василя відзначити старий Новий рік. Мама, як завжди, подзвонила і Андрію і стала диктувати цілий список, що потрібно купити, Там і червона риба, ікра, копчені оселедці, ковбаси, дорогі сири, копчений оселедець, солодощі різні і навіть ананас. Ще багато чого там є у списку, я прости диву даюся. Я не розумію звідки така розкіш в селі, адже я точно знаю, що родина чоловіка в селі взимку крім картоплі і консервації нічого не їдять. Свою копійку вони цінують і бережуть, лише нам такі щедрі замовлення роблять. Їм точно ж не шкода наших грошей.

Минулого разу ми на Великдень приїжджали, витратили 3 тисячі гривень на все, що замовила мама. Зовиця прийшла ж з порожніми руками. Мама чоловіка на стіл поставила скромні страви, які приготувала ще до того сама, зате зовиця понесла додому повну сумку продуктів, думаю свекруха ще з нею поділилася. Мені не шкода для батьків, я все розумію, до свекрів ми і так не приїжджали з порожніми руками, але свекруха щоразу замовляє все більше і більше продуктів і частіше кличе нас до себе.

У мене таке враження, що батьки чоловіка думають, що, якщо ми живемо в місті то в нас і грошей купа, але ми ж не багато живемо. Ні свекруха, ні зовиця самі таких делікатесів ніколи не купують. Чому ж вважають, що ми можемо дозволити це все купити для них?

Я сказала Андрію, що цього разу нічого купувати не буду, треба мати совість. Якщо мама запрошує, нехай і пригощає нас. Андрій мене розуміє, але не може мамі відмовити. Вона ж попросила, як не купити її? Я купувати не хочу, але шкода чоловіка. Загалом 14 січня вже на порозі, а я й досі не вирішила, як правильно вчинити мені.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page