fbpx
Життєві історії
13 січня на Маланки чоловік прийшов додому ввечері, ще до свекрухи забігав. А коли повернувся, то несподівано сказав, що його мати буде жити з нами. Я дуже здивувалася, адже в нашій хаті лише кімната одна, а в неї ще є діти і вони багаті. Та Михайло і слухати не став, тоді я вирішила, що вчиню по-своєму, але свекрухи в мене вдома не буде

Щиро кажучи, я таки дуже здивувалася, новина, яку повідомив мені чоловік мені зовсім не сподобалася. Я думаю мало хто був би у захваті від такого.

Справа в тому, що заміжня я вже два роки, зараз вже дитину чекаю. А живемо ми з чоловіком в невеликому селі.

Хатина у нас з Михайлом маленький, тільки одна окрема спальня, а другу, прохідну кімнату, ми ще відразу виділили під різні господарські потреби: замість грубки у нас встановлений котел газового опалення, душова кабіна і тут же в прохідній кімнаті ми облаштували собі невеличку кухню, щоб було зручно мені готувати і їсти нам сім’єю.

Раніше всі так в селах будували невеличкі хатини – прохідна кімната, закуток для грубки, спальня. Є ще невеличкі, але просторі сіни, передпокій тобто. Але вони у нас досить таки холодні, без опалення, взимку там у нас трохи сиро, але ми там можемо поставити якісь речі, щоб в хаті було більше місця.

Зате це наше власне житло, колись пояснював мені чоловік, два роки тому перед тим, як нам розписатися, ніхто на нього не претендує, ніхто нас звідси не попросить піти з речами.

Мої батьки, які живуть в іншій області допомогли нам тоді лише невеликими грошима на ремонт і необхідні недорогі меблі для нашої хатини.

Ми з Михайлом родом зовсім з небагатих родин, тому на допомогу батьків зовсім не розраховували, обоє на всьому економили і таким чином облаштували свою хатину.

Ми з Михайлом мріяли, що з часом трохи щось заробимо і зробимо до будинку гарну прибудову, переплануємо кімнати, адже і спальня у нас маленька, всього 7 метрів.

Загалом ми планували з маленької хатинки розбудувати собі гарне і зручне сімейне гніздечко, чоловік мріяв, що ми прибудуємо ще велику простору кімнату чи дві, гарно її облаштуємо і у нас буде гарний великий будинок.

А тут чоловік мені, зовсім несподівано для мене, повідомив, що його мама житиме з нами.

Я здивувалася дуже і пояснюю Михайлу, що як же його мама буде жити з нами, у нас дитина ось-ось буде, в прохідній кімнатці одні двері, а в спальні тільки дитяче ліжечко і вміститься.

Чоловік сказав, що мама його виростила і він їй всім в житті зобов’язаний, адже всі роки вона старалася для нього.

Моя свекруха Людмила Петрівна, щиро кажучи, чоловікові не мати, а рідна тітка.

У мого Михайла матері не стало, коли йому було 12 років, рідна сестра матері Людмила забрала його в свою сім’ю, а там було двоє синів і дочка, всі старші за мого чоловіка.

Коли Михайлові було 17 років не стало і його батька, від якого цей будиночок і залишився.

А в той же рік свекруха вирішила знову вийти заміж, свій будинок вона продала, гроші розділила між своїми рідними дітьми і поїхала жити до чоловіка.

Михайлові нічого не дісталося адже вона сказала, що у нього є свій будинок і ще немає сім’ї.

Людмила Петрівна сказала, що на її вік вистачить, а якщо щось і не вийде у неї, у неї є троє своїх дітей і Михайло, мій чоловік, її племінник – четвертий.

Невже матір не буде кому доглянути? Вона не розуміла цього, тому спокійно зроба так, як і планувала.

Через 5 років після продажу будинку свекрухою ми з Михайлом одружилися. І ось тепер виявилося, що нікому дати притулок Людмилі Петрівні.

Донька стала просити маму, щоб вона залишила свого чоловіка, адже він виявився не такою ж вже і хорошою людиною, як Людмила Петрівна думала спочатку.

Але взяти маму до себе дочка була ще зовсім не готова. Пояснила, що їм нікуди, вони з дитиною й так в маленькій двокімнатній квартирі місце собі знаходять.

Старший син живе в цьому ж селі, недалеко від нас. У нього свій будинок, великий і просторий, не рівня нашій хаті.

Та з тією невісткою Людмила Петрівна жити не хоче, не любить її.

А до середнього сина вона теж їхати відмовилася, каже, що він далеко живе, а вона звикла в цьому селі, у неї тут все знайомі і подруги.

Я відразу сказала Михайлові, мовляв, ти розумієш, що нам просто ніде тут буде жити всім разом? Куди ми їй поставимо ліжко, а дитину куди?

Чоловік мовчить, або твердить тільки одне: вона мене виростила, я їй зобов’язаний, вона мені, як мати рідна, вона моя мати.

Прекрасно, 5 років Михайшло провів в її будинку, а решта дітей просто відвернулися від маминих проблем, взявши із задоволенням гроші.

Я сказала чоловікові, хай звернеться до її рідних дітей.

Михайло послухав мене, хоча дуже цього не хотів, але до них звернувся з цією пропозицією, але вони тільки і сказали: грошей немає, самі в боргах.

А я знаю, що життя зі свекрухою буде для мене нелегким. Пропоную чоловікові, давай до моїх батьків переїдемо, нехай мати тут одна живе в цьому будинку.

Чоловік сказав, що Людмила Петрівна не працює і їй жити ні на що, тому нам доведеться її і в цьому допомагати.

Подумала, жити постійно зі свекрухою, дитину ніде покласти, я в декреті, у чоловіка зарплата маленька, та ще й Людмилу Петрівну потрібно забезпечити і годувати.

Поки все, що я можу придумати, це збирати свої речі і їхати до батьків і там стану мамою.

Якщо чоловік хоче зберегти сім’ю і я йому дорога людина, то поїде за мною, а якщо ні, що ж, значить буду одна виховувати дитину.

Хіба тут можна знайти інший вихід? Бо я його не бачу.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page