10 років тому я пережила непрості часи у своєму житті. Просто від мене пішов мій чоловік. Я розумію, що таке в житті буває часто, від інших жінок теж йшли чоловіки, я знаю, що таке трапляється і досить часто зараз. Але! Це не могло трапитися з нами. Ми були ідеальною парою.
Познайомилися у ВНЗ на студентській дискотеці. Все як у інших – одружилися, я залишилася в цьому місті, яке дуже полюбила. Влаштувалася педіатром в дитячу поліклініку і зараз завідую цілим великим дитячим відділенням. Чоловік з друзями ремонтував машини в гаражі, а потім вже й сам відкрив невеличку свою автомайстерню.
Жили ми добре, завжди радилися між собою, усе робили злагоджено разом. Смішно згадувати, але одного разу ми з чоловіком так багато часу збирали гроші на меблі, а потім прийняли спонтанне рішення витратити все на відпустку біля моря. Повернулися обоє щасливі такі, наче малі діти. Чоловік не дозволяв мені тягати важкі сумки – беріг мене всі ці роки. А я, як би не втомлювалася на роботі, – завжди зустрічала свого коханого гарячою вечерею і не лягала спати, поки він не повернеться додому з роботи, коли він сидів там до ночі. Навіть дочка завжди над нами жартувала, але створила таку ж дружну сім’ю і виїхала за чоловіком у інше місто.
Нам було трохи за 50. Ось тоді і сталося щось незрозуміле і дуже сумне для мене. Він пішов. Залишив мені якусь довгу та плутану записку, в якому більше просив вибачення, але не пояснював чому він так вчинив, чим я перед ним завинила. Чоловік все залишив мені, взяв лише свої найнеобхідніші речі. Він оселився у молодої, 27-річної модної і красивої дівчини. Я не знала її особисто, але колеги обговорювали моє життя років зо два.
До мене періодично доходили різні плітки: бачили їх в торговому центрі, вона вся така красива, що всі чоловіки вслід їй оберталися, а у нього нова машина. Матеріальні цінності мене, чесно кажучи, не цікавили, до речі, він періодично надсилав мені великі суми грошей, які я ніколи не приймала від нього. Він став відправляти їх нашій дочці. Було таке враження, що він відчував за собою велику провину перед нами.
Сказати, що я жила – нічого не сказати. На людях кріпилася, трималася весело, робила вигляд, що розмови про мого чоловіка мене зовсім не цікавлять, жартувала, вигадувала якісь казки, що втомилися ми просто один від одного. Казала, що й сама рада цьому, бо вільна тепер. А вдома на самоті плакала, не розуміла, чому він мене зрадив.
Ось пройшло вже 10 років, я навчилася жити на автоматі: робота – дім. Та одного дня, несподівано, чоловік повернувся додому. Я його ледве впізнала, так він постарів, навіть шкода мені його стало. Просто прийшов побачити мене, навіть в квартиру не пройшов. Потім знову і знову став заходити до мене, просто поговорити. А сьогодні я дізналася про висновок фахівців, він все мені розповів про своє здоров’я. Він хоче повернутися до мене, він такий рідний мені, яким був раніше. Я постійно ходжу засмучена, мені дуже жаль його, я не знаю, як бути. Подруг у мене немає, та й не хочеться виставляти напоказ своє життя, адже лише засуджуватимуть мене. Він не квапить, а я вже сил не маю, як бути? Лише маю надію на добру пораду.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
