fbpx
Життєві історії
10 років тому моя дружина вмовила мене, щоб я відпустив її в Італію на заробітки, бо їй набридло працювати за копійки в селі. Я був проти, але у Оксани складний характер, вона зробила так, як вважала за потрібне сама. Спочатку дружина приїжджала часто і навіть гроші привозила якісь

З Оксаною ми разом жили у шлюбі багато років в хаті, яка мені дісталася від моїх батьків. Жили не погано, можна сказати, в основному заробляв гроші я, а Оксана шила одяг у місцевого невеличкого підприємця. Але робота була така собі, щиро кажучи, бо коли не було замовлення, то дружина і місяць могла сидіти вдома, не заробляючи нічого, чекаючи роботу.

Одного разу замовлень вже майже два місяці не було, тоді дружина сказала, що поїде з подругою на заробітки за кордон, адже не бачить тут перспективи для себе, а сидіти в селі просто так до пенсії, їй теж не хочеться. Дружина пояснювала, що її колежанки з роботи, давно туди їздять, заробляють гарно, жодна після того не повернулася на роботу, а більшість там і досі працюють.

Я, щиро кажучи, з тих чоловіків, які проти того, щоб дружина їздила на заробітки, адже навіть мого заробітку цілком вистачало для нормального життя, а вдома ми тримали чимале господарство, тому й вдома роботи вистачало у Оксани, було б бажання. Хоча я ніколи до роботи дружину не примушував, майже все по господарству завжди робив сам.

Та й, як це так, що чоловік сам вдома має бути місяцями, а дружина десь далеко за кодоном? Я людина сімейна не розумів такого.

Але вона завжди була жінкою з характером, ніколи ні в чому не прислухалася до мене.

Коли Оксана поїхала в Італію, нашій доньці було 16 років. Дружина спершу часто приїжджала додому, привозила гостинці, купувала доньці гарний одяг, щодня вони вдвох їздили в місто, влітку на море. Дружина грошей вдома ніколи великих не залишала, говорила, що відкладає їх у себе.

Роки минали, ми вже доньку вивчили, заміж видали. Щиро кажучи Оксана нашій Мар’янці дуже допомогла, зараз гроші збирає на квартиру. Але від мене вона зовсім віддалилася, чужим я став їй.

Весь цей час я постійно просив дружину повернутися додому, але вона вже так звикла жити в тій Італії, що постійно намагалася придумати якусь причину, аби не жити в селі. То на навчання доньці найкраще зібрати потрібно, то весілля шикарне, щоб пів села запросити, то квартиру велику в центрі міста.

А коли ж для себе жити, роки то швидко збігають?

Я ж теж гроші заробляю, хоча менші, звичайно. Хай би освіта була не найкраща, весілля не найшикарніше і на квартиру маленьку по-тихеньку б відкладали, але жили б усі разом, сім’єю. Але ж ні.

Так минуло 10 років, а Оксана й не думала повертатися жити в Україну, хоча іноді приїжджала додому. А зараз, коли такі важкі часи в Україні, дружина моя навіть мови не веде про повернення додому, хоче ще залишатися там. Я усвідомив, що Оксані подобається таке закордонне життя і повертатися в село вона не збирається.

Я сумував, що життя моє зовсім не склалося, а потім зустрів Наталю. Вона давно розлучена, син живе окремо, спокійна така жінка, добра. Ми стали спілкуватися все частіше і, з часом, я зрозумів, що це та людина, якої мені не вистачає поряд, адже мені теж бракує якогось розуміння і тепла.

Я щиро покохав. І вирішив, що теж маю право на своє щастя. Зразу сумнівався, думав, що скажуть люди, а потім зрозумів, що хочу бути поряд з Наталею, хочу, щоб на старості років була поряд хороша та надійна людина.

Ввечері якось набрався сміливості і зателефонував Оксані, все розказав їй, як є. Хата моїх батьків, вона до неї нічого не доклала, тому нехай живе у великій квартирі з донькою. А ми господарюватимемо з Наталею.

Наступного ранку у мене на порозі вже була донька. Вона говорила, що я не маю права так чинити з мамою, вона для нас старається і лише вона має бути господинею в моєму домі. Та я вперше твердо сказав доньці, що мене вже багато років немає в їх життя, чому я маю жити так, як вони мені говорять? Я доросла людина і сам маю все вирішити.

Донька пішла, а я задумався. Не знаю, як мені далі бути. Розумію, що якщо розлучуся з Оксаною, то зруйную сім’ю, але ж ми з нею вже давно чужі люди. Не знаю, чому вона прислала доньку. Хіба через хату?

Як мені правильно вчинити, щоб потім не шкодувати? Я знаю, що Наталя теж мене кохає, вона погодиться вийти за мене заміж. Але чи варто змінювати зараз так своє життя, адже ми вже не молоді?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page