На даний момент я живу наче зовсім не бідно, а, можна сказати, в доброму достатку, сьогодні день я маю власний бізнес, хорошу квартиру і машину. В мене люблячий чоловік і двоє прекрасних дітей. Але коли я згадую як я до цього всього йшла, мені дуже сумно на душі стає.
Це було на початку дев’яностих. У той рік, після дев’ятого класу, я пішла навчатися в технікум, добре, що пройшла за балами на бюджет, а то навіть не знаю, чи змогла б оплатити навчання сама. Мама була дуже рада, що я вступила, так як на платне ми б не потягнули, адже мої батьки були далеко таки не багаті люди, жили вони дуже скромно в ті часи. У день зарахування мама мене привітала, купила мені шоколадку, адже грошей на щось більше не було, зате татусь як завжди відмічав з друзями в гаражі, від нього я іншого й не очікувала. Він взагалі не брав участі у моєму вихованні, та й взагалі, у моєму житті. Все тягла на собі моя матуся, працюючи на двох роботах.
Планувалося, що я буду жити в гуртожитку, так як додому не наїздишся кожного дня, далеко та й гроші на дорогу теж потрібні, а взяти їх зовсім ніде, ми це відразу всі розуміли. Та й умови проживання з таким батьком вчитися не дозволяли, мені було важко дивитися на мамине життя.
Спочатку було враження від гуртожитку погане, на кухні з чотирьох працювала тільки одна конфорка, на якій можна було приготувати їжу, по стінках повзали таргани. Загалом умови там були таки дуже погані. Але вибору не було, мусила я якось таки жити. Я тішила себе, що це не надовго і скоро все мине.
Вже на другому курсі я влаштувалася прибиральницею в невеличке кафе, де працювала з вечора до опівночі. Було дуже важко, були такі моменти, що просто хотілося на все плюнути і бігти без зупину. На той час я була ще зовсім молодою. Працюючи прибиральницею я могла дозволити нарешті орендувати кімнату і купувати кращі харчі, адже раніше їла одні макарони та картоплю, навіть яйця могла собі дозволити рідко.
Всіма правдами і неправдами я досить таки непогано закінчила технікум і зіткнулась з новою проблемою – робота. Роботу по спеціальності знайти було дуже важко, фактично не можливо. Ще пів року я працювала прибиральницею і шукала роботу за фахом, але все марно. Тоді одна з моїх знайомих запропонувала піти продавцем на місцевий базар. Я погодилась, адже вибору не було, моя робота не дозволяла мені дозволити елементарного, я постійно на всьому економила, а на одяг і зовсім ніколи не вистачало.
Було важко, особливо в холодну пору року, але платили більше ніж прибиральниці. Торгувала я овочами і фруктами. Потім, коли я зрозуміла як тут все побудовано, я зібрала невелику суму грошей, ще трохи мені дала мама і спробувала відкрити своє місце. Їздила на оптовий базар, закуповувала продукти і продавала їх на базарі.
Справи мої почали йти вгору. Але фізично це було неймовірно важко мені тоді, як ніколи, я була просто виснажена та втомлена, адже доводилося працювати кожного дня, я дуже мало спала. Через рік я вже могла дозволити собі орендувати квартиру і вступити до інституту на заочне відділення. Потім я запропонувала роботу й своїй мамі, вона з радістю погодилась мені допомагати.
Так минуло чотири роки. Чотири важких роки нашого непростого життя. Тоді я вперше відкрила невеличкий продуктовий магазин. Але місце на базарі також не залишала.
В 26 років у мене було вже три таких магазини і власна однокімнатна квартира. Через рік я познайомилася з хлопцем, моїм конкурентом, з яким ми одружені ось уже десять років.
Тож ніколи не опускайте руки, як би важко вам не було вам в житті. Йдіть завжди до своєї мети, які б перепони не мали на своєму життєвому шляху, і знайте, десь поруч живуть люди, яким набагато важче чим вам, тому вірте у себе і свої сили і у вас все буде добре, все вдасться!
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
