– Десять місяців минуло після того, як мама занедужала, – розповідає 35-річна Соломія. – Весь цей час доглядаємо за нею, робимо все для того, щоб їй було краще. Все на нас з чоловіком. Забрали її, природно, до себе, одна вона зараз жити не може, і взагалі не зрозуміло, чи їй буде краще. Фахівці конкретного нічого не говорять.
У Соломії і її чоловіка Степана дві дочки – молодші школярки, і двокімнатна квартира, яку вони взяли в кредит. До того, як з мамою таке відбулося, жили розміреним життям: обоє працювали, чоловік на п’ятиденці, Соломія працювала два дні через два, отримували зарплати, платили свій кредит.
Чоловік з дружиною економили на чому могли, але на одних макаронах не сиділи. З дітьми допомагали бабусі – більше, звичайно, мама Соломії, але і мама Степана ніколи не відмовляла в допомозі дітям, коли ти до неї зверталися.
Два-три рази на тиждень, коли у Соломії випадали зміни на роботі, потрібно було забрати дівчат з садочка чи школи, привести додому, погодувати, посидіти з ними до вечора, до приходу батька.
Жили всі поруч, в одному районі, так що особливих труднощів це не становило.
А тепер, коли сталося таке з мамою, звичайно, світ розколовся на до і після.
– Добре, що це сталося вже не тоді, коли всі сиділи вдома і все було зачинено, а коли вже хоч трохи все працювало, – розповідає Соломія. – Але дуже погано, що відбулося все це з мамою на дачі у знайомих. Маму відвезли в стаціонар, поки знайшли мене, поки ми змогли її забрати і перевезти в столицю, – пройшов дорогоцінний час. Можливо, якби відразу вона потрапила туди – так зараз би у нас не було таких проблем. Але тепер який сенс міркувати? Маємо те, що маємо.
Галина Іванівна, 59-річна мама Соломії, ходить по квартирі тільки з допомогою, сама нічого робити не може. З плюсів – більш-менш відновилася мова. Це добре, звичайно, але хотілося б, звичайно, більшого. І надії на те, що мама відновиться повністю, тануть з кожним тижнем. Все-таки часу пройшло вже досить багато, сил теж вкладено багато, а успіхи дуже скромні, як для такої кількості часу.
Дітей у Галини Іванівни двоє – крім Соломії, є ще молодший син, 30-річний Юрій. Живе біля столиці, там з дружиною вони квартиру взяли в кредит. Дружина у Юрка зараз сидить в декреті, дитині півтора року. Коли все сталося, малюк був зовсім маленький.
– У перший тиждень брат дзвонив кожен день, запитував, як мама, обіцяв будь-яку допомогу! – розповідає Соломія. – Обіцяв мені постійно, що теж братиме в усьому участь. Перерахував мені на карту 2 тисячі гривень. Спасибі йому, звичайно, але це вся допомога від нього за майже рік, як мама занедужала. Ну, приїжджав пару раз – в день виписки мами додому і на Новий рік. Хвилювався, що поліпшень особливих не видно. А так дзвонив пару раз на місяць, питав, як справи, фінансові питання якось зовсім акуратно обходив.
Після виписки Соломія зайнялася доглядом за мамою. З дітьми та іншими побутовими моментами їй дуже допомагала мама Степана, і чоловік підключився. Робота знайшлася усім без винятку.
– А перед Новим роком ми порадилися з мамою і вирішили її квартиру продати, – розповідає Соломія. – Мабуть, тепер вона буде жити з нами, одну її вже не залишиш. Але в нашій двокімнатній квартирі усім нам – важко. Ось, в березні пройшла угода. Ми з чоловіком закрили залишок свій кредит з цих грошей, що залишилися підуть на маму, щоб їй стало краще. Зараз будемо брати трикімнатну квартиру, щоб була кімната і для мами, теж в кредит. Мабуть, в новій квартирі ремонт доведеться робити – під маму все підлаштувати. На ремонт теж якісь гроші підуть з маминої квартири.
Брат про угоду, та й взагалі про продаж квартири, зовсім нічого не знав – чесно кажучи, Соломія сильно на нього образилася. Розмовляє з ним по телефону сухо і по справі. Мовляв, робимо зараз мамі те і те, возили туди, консультував професор.
З минулим днем народження Соломія брата не привітала, на його привітання не відповіла. Брат, звичайно, відчуває себе незручно, але відносини з’ясовувати досі не прагнув – мабуть, відчуває свою провину.
– А тут у квітні подзвонив і зважився на розмову! – усміхається Соломія. – Вам, каже, напевно, гроші потрібні для мами? Я, мовляв, через тиждень зможу перерахувати вам тисяч п’ять гривень. Я кажу, спасибі, не треба, гроші є, мама квартиру свою продала. Він аж здивувався – як продала, чому? Я кажу, а як ти все це собі уявляєш? На які гроші мама зараз живе і до фахівців ми її возимо, думаєш – на пенсію одну?
Через пару днів брат подзвонив ще раз і напросився в гості до мами, мовляв, скучив, провідати хочу.
– Буде про квартиру говорити! – посміхнувся чоловік Соломії.
Так і вийшло – вже в перші пів години свого візиту брат завів мову про мамину квартиру. Повідомив, що Соломія має повернути йому половину грошей. У нього є кредит, маленька дитина, дружина в декреті і робота зараз не найприбутковіша. Вони живуть, на всьому економлять, і гроші були б вельми до речі, тим паче, що допомогти йому зараз зовсім нікому.
– Я взагалі мало не сіла – кажу, почекай, а ти в курсі, що це мамина квартира взагалі, гроші їй і самій потрібні? А він – ну, я порахував все, думаю, що хоча б третю частину ви повинні мені дати, ти, мовляв, свій кредит виплатила, а ми? Я сказала, що про нього думаю! Що все дуже дорого, що мама у нас на руках, ми їй коляску купили, всюди возимо, коли потрібно, що жити вона одна не зможе, якщо хоче, нехай забирає її до себе! Ну, тут він ініціативу не виявив, став знову скаржитися, що зарплату скорочують, премію не виплатили, попросив у борг 100 тисяч гривень. Далі, що робити. Випровадили. Мама хвилюється, після візиту сина.
Соломія не зважає на брата, вона розуміє, що йому зараз гроші потрбні, йому не до мами і це засмучує її найбільше.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ampravda.
