На сьогоднішній день мені вже 38 років, маю двоє дітей, хорошого чоловіка, загалом, гарну сім’ю.
Мої батьки живуть в нашому місті, недалеко від нас.
Є ще у мене моя рідна сестра Галина.
От з Галиною, щиро кажучи, я не дуже люблю спілкуватися.
Їй 40 років, вона має чоловіка та донечку.
Та останнім часом моя Галина дуже змінилася, як не дивно.
Коли не зустрінемося з нею, при будь-якій нагоді, сестра моя завжди скаржиться, що в неї дуже важке життя, виплачують великий кредит, донька часто недужає, чоловікові на роботі зменшили зарплату, а на роботі в колективі ніхто її не любить, навіть не спілкуються з нею.
Батьки наші постійно дуже її шкодують, а особливо мама.
В мене життя теж досить таки не просте, але я ніколи не розповідаю своїм батькам про свої негаразди та недуги, не хочу псувати їм настрій і щоб ще й за мене вони хвилювалися, хочу, щоб вони спокійно собі жили.
Якось у мене такий гарний настрій був, щось готувала, консервувала, а тут моя рідна сестра прийшла в гості.
Галина знову стала скаржитися, що їй живеться гірше за всіх, що у неї одні проблеми і негаразди.
У мене настрій зовсім змінився, решту дня я ходила сумною, а сестра від мене вже йшла додому з посмішкою, як нічого й не бувало, наче їй легше стало відразу.
А 1-го лютого у мами був день народження.
Я їй купила набір гарненьких рушничків і ввечері ми пішли з моїм чоловіком її привітати.
Приїхала сестра з сім’єю, ми гарно посиділи, багато спілкувалися, мама накрила невеличкий стіл.
Вже стали збиратися додому, а мама ті рушники, що я їй подарувала на день народження, пакує в торбу моїй сестрі прямо відразу.
Я здивувалася, навіть не знала, що сказати, зовсім не очікувала такого.
Перед сестрою я промовчала, нічого мамі не сказала, а коли Галина пішла додому, я сказала мамі, що так не робиться.
Я пояснила, що цей подарунок я купила для неї особисто.
Я промовчала, не хотіла говорити, що я теж придбала ці рушники за останні гроші, мені зараз не солодко самій.
А мама відповіла, що сестрі ці рушники потрібніші зараз ніж їй самій, їй так зараз важко живеться, потрібно їй допомагати, тому мама й старається це робити, як може.
Дивно якось виходить в нашій сім’ї.
Одній дитині мама дала, а в іншої забрала.
Мені прикро після того на душі.
Я б так ніколи не вчинила.
Як пояснити мамі, що вона не права?
Не варто одній дитині давати останнє, а на іншу не звертати уваги.
Фото ілюстративне.
