Коли моя дочка Вікторія познайомила мене зі своїм хлопцем, її майбутнім чоловіком Павлом, я була не в захваті від нього, зізнаюся щиро.
На перший погляд мені цей хлопець здався нормальною людиною. Він поводився скромно, чемно і навіть подарував нам з батьком дорогий набір посуду, мовляв то для нашого домашнього затишку, який він хоче подарувати нашій донечці.
Але мене особисто дуже важко обвести навколо пальця, тим більше такими дешевими вчинками, я людей бачу наскрізь, вже занадто він хороший був, якийсь награний, несправжній.
Минуло пару місяців і Вікторія вже повідомила нам, що виходить заміж за свого хлопця.
Я чудово бачила, як моїй дитині добре з цим юнаком, тому і закрила очі на свої забобони, розуміла, що донька й не послухає мене, лише будуть непорозуміння між нами.
Ми відгуляли розкішне весілля і допомогли дітям купити власну квартиру, адже донька в нас одна, попри все, ми хотіли доброго для неї життя.
Вже через пів року новоспечений чоловік показав себе справжнього.
Павло згодом заявив, що йде до іншої жінки, яку покохав по справжньому, бо Вікторія йому набридла, начебто, занадто вона правильна, постійно влазить в його особистий простір.
Але речі свої мій зять збирати не став, як ніби розраховував на повернення ще до моєї доньки.
Як зараз пам’ятаю ті дні, коли я цілодобово сиділа біля Вікторії і намагалася хоч якось її заспокоїти і підтримати у такий важкий для неї час.
Вона закинула всі свої справи і цілими днями лежала і плакала.
Минув тиждень і донька почала трішки радіти життю, змирилася з тим, що сталося і починала жити новим життям.
Я завела розмову про можливе розлучення, але, все одно, Вікторія була категорично проти такого рішення.
Мені навіть в голову не приходило, чому вона не хоче розлучатися з чоловіком.
Але незабаром до мене дійшло – я скоро стану бабусею.
Я порадила своїй доньці, коли дізналася про це, все розповісти Павлові.
Вікторія відразу зателефонувала своєму чоловікові, почувши таку новину, він дуже зрадів і ввечері стояв на порозі квартири і просив у неї вибачення.
Я вважаю, що дитина повинна рости в повноцінній сім’ї, тому наполягла на їх примиренні, сама радила своїй доньці помиритися з чоловіком, вибачити йому все заради дитини.
Вони теж були не проти. Все вляглося і забулося дуже швидко, адже нас усіх об’єднала така радісна звістка, про яку лише мріяти можна.
Уже влітку в подружжя з’явилась чудова донечка, а в мене онучка.
Молода сім’я почала щосили займатися її вихованням.
Коли я приходила до дочки в гості, то просто не впізнавала зятя.
Павло став таким турботливим батьком, що кожна жінка позаздрить.
Він вже постійно грався з нею, читав їй казки, співав колискові.
Вони часто гуляли на вулиці, поки дочка займалася хатніми справами.
Я трохи заспокоїлася, але все-таки була на чеку. І виявилося, що не дарма.
Награвшись пару років з донькою, зять знову взявся за старе і вирішив піти з дому.
На цей раз, як не дивно, йому дуже набрид сімейний побут.
Йому постійно треба було кудись бігти, щось робити, але тільки не сидіти вдома.
А в нормальній сім’ї по-іншому не можна.
Цього разу він навіть забрав половину своїх речей.
Раніше такого не було, тому дочка серйозно захвилювалася і зателефонувала мені.
Вікторія до останнього сподівалася і вірила, що Павло скоро повернеться до неї в сім’ю. Але коли пройшов тиждень і він приїхав по решту речей, вона зрозуміла, що це вже серйозно і на чоловіка годі й чекати.
Тоді за справу взялася я, використовуючи свої зв’язки, я знайшла зятя і влаштувала йому серйозну розмову.
Я поставила йому умови: або він повертається в сім’ю, або буде платити такі аліменти на дитину, що й не снилося.
Тому Павло вирішив повернутися в сім’ю, але й, швидше за все тому, бо знав, що йому ніде так добре не буда, як вдома, адже вікторія стільки добра робила йому, тільки й крутилася біля нього, як біля дитини малої. Дочка звичайно пробачила і прийняла його назад.
І ось днями, коли у моєї онучки був день народження, дочка підсіла до мене і сказала, що Павло знову збирається їх покинути.
Я вже не знала як себе поводити, що я маю казати їй, невже мій зять знову хоче піти від дружини і дитини.
Чого йому ще не вистачає? І будинок, і машина, і хороша робота, і дитина, і красуня-дружина, ну все є.
Весь вечір я сиділа і скоса позирала на Павла. Два рази він йшов з сім’ї і два рази дочка його пробачала і брала додому.
Будь-яка інша жінка забула б вже давно такого чоловіка і справлялася б сама. А тут за ним бігають, як за королем, прощають все.
Чи варто доньці так хвилюватися через це? Можливо, нехай зять іде куди хоче, а вона знайде нормального чоловіка, який стане хорошим чоловіком і батьком для її дитини?
Вона ще молода і може влаштувати своє особисте життя. Тільки онуку шкода, адже вона дуже любить тата.
Чи варто мені на цей раз радити щось доньці, чи хай вирішує сама? Я вже й не знаю, що їй сказати.
Фото ілюстративне.
