Дуже багато українців змушені покидати власну країну в пошуках роботи та надії на краще життя. Практично кожна людина старшого віку відчула на своїй шкурі, що таке бути емігрантом. А ось сімейним парам, а особливо поодиноким емігрантам, які виїжджають вперше – дуже важко. Ми з чоловіком самі у цьому переконалися та дізналися, які “камені” можуть очікувати на шляху до “кращого” і вирішили поділитися цим досвідом з іншими. Отже, які помилки робити не варто і що може очікувати в чужій країні.
Молодим сім’ям держава не допомогає, а жити за щось потрібно. Тому було вирішено їхати до Польщі. Мало хто їде на заробітки автобусом і збирає усі документи самотужки, адже зараз є велика кількість агентів, які все роблять самі, підшуковують роботу і везуть до місця призначення. І ми знайшли такого.
Підготували усі документи, зібрали валізи і запланували виїзд на 1-ше березня, але наш агент спонукав нас їхати ще 25-го лютого. Начебто нас терміново очікують на дуже хорошій роботі. Відправилися ми до Гданська, це містечко на півночі Польщі, недалеко від Балтійського моря. Молоді і “зелені”, їхали вперше і не знали, що варто запитувати, знати і мати з собою. Повні ентузіазму ми вирушили в дорогу, думали, що за такі гроші нас привезуть з пункту А до пункту Б і нам потрібно буде лише працювати і заробляти. Нам дуже пощастило зустріти дорогою ще одну сімейну пару – старші люди, до того ж наші сусіди.
Ми прибули у Гданськ, нас 4-ох заселили в одну кімнатку на три ліжечка, а у самій квартирі людей проживало як мурах. Наш агент сказав, що зранку ми їдемо на співбесіду і нас переселять у значно кращі умови. Звичайно, ми повірили, адже документи він нам зробив і 1000 км ми проїхали без проблем.
Цей диво-агент взяв з нас гроші за роботу і поїхав. Головною умовою, яку висувала компанія, було знання польської мови. Ми володіємо лише англійською, а наші компаньйони володіють трішки польською. Щоправда, наш агент нас не попередив, а представникам компанії сказав, що ми розмовляємо ледь не китайською. Нас не прийняли усіх 4-ох. Так ми опинилися в чужій країні, без грошей і знання мови, без житла і без роботи. За два дні ця компанія змінювала рішення три рази.
І ось перший “камінь”:
Перед тим як їхати, потрібно запитувати не лише про заробіток та житло! Необхідно знати чи компанія пропонує ставку чи погодинну плату (якщо обіцяють премії і додатковий дохід, то потрібно розраховувати на штрафи); чи вимагають медичну книжку і чи беруть на себе витрати (якщо книжка необхідна, то як правило перших декілька тижнів людина сидить без роботи і бігає лікарнями); чи дають житло і скільки за нього знімають від зарплати; скільки годин робочий день (якщо говорять 8-12 годин, то завжди розраховуйте на мінімум); відвозять на роботу чи потрібно самостійно купувати проїздний (якщо відвозять, то чи знімають за це кошти); на який термін готові брати на роботу (багато хто не бере навіть на півроку, якщо ви не згодні потім залишитися, а підписавши контракт, можна підписати собі “вирок”).
Наші компаньйони у Польщі вже не вперше і досвід мали. Тоді наш агент запропонував нам інший варіант і знову не все розповів.
Камінь другий:
Заробіток є “нето” і “брутто”. Потрібно запитувати, що вам пропонують. Якщо вам називають суму “брутто”, то після вирахування усіх податків і витрат на вас, сума доходу може зменшитися у два рази.
Так ми із сусідами потрапили до містечка Оструда. Вони шукали роботу самотужки, а нас агент відвіз до хостелу, де ми тиждень повинні були чекати на співбесіду. Там ми дізналися, що заробітку “нето” не вистачить навіть на проживання, а після підписання контракту можна залишитися у цьому “рабстві” без документів і на триавалий термін.
У хостелі проживало 10 чоловік в одній кімнаті, вночі було чути як люди, яким за 50, любляться на сусідньому ліжку. Усі конфліктували, одні одних підставляли. Там ми зустріли пару літніх людей, які продали квартиру і витратили частину грошей на те, щоб виїхати до Німеччини. Їм не вдалося і вони втратили майже все, а те, що залишилося, вони вклали у поїздку до Польщі. Потрапили у це “рабство”, залишилися без документів, у них вийшов термін візи і не було ні грошей на дорогу, ні місця, куди можна повернутися. І таких людей тисячі.
Ми почали запідозрювати, що варто звідти їхати і дуже швидко. А наш агент сказав, що він не відповідальний за цю роботу і ми туди приїхали самі. Сусіди наші мають дітей нашого віку і кинути нас на призволяще не могли, почали нам допомогати. Агент почав погрожувати нашим рідним, нам і нашим компаньйонам. Просив нас покинути цих людей самих, а їх просив залишити десь нас. Так три дні ми жили в хостелі і шукали роботу самотужки. Познайомилися з неймовірними поляками, які впустили нас у свій дім і гарно прийняли у гості. Але час йшов і потрібно було звільнити місце у хостелі, а жити десь потрібно.
Камінь номер три:
Чужі люди можуть допомогти, впустити в свій дім і віддати останю скибку хлібу, а ті хто самі пройшли через еміграційне пекло, в більшості своїй, підставляють і шкодять. Потрібно сподіватися лише на себе. Хоча є приємні винятки.
Нам 4-ом вдалося знайти роботу і квартиру. У день, коли потрібно було залишити хостел, нас мали забрати на співбесіду і переселити. Був жахливий дощ і холод. Ми прочекали півдня в магазині і за нами не приїхали. Ця неймовірна сімейна пара попросила знайомих поляків, щоби ті прийняли нас на одну ніч і ця сім’я відчинила для нас двері свого будинку. З валізами і в дощ ми залишили Оструду. Знову поляки нас нагодували і дуже гарно прийняли. Ми їм натомість допомогли. Темний період продовжувався.
Ми перевірили усі можливі варіанти, але робота аж з квітня, а місяць десь і за щось потрібно жити, тому ми вирішили їхати додому. Шкода було витрачених нервів, грошей і зусиль. Руки опустилися. А все через того диво-агента.
Читайте також: УКРАЇНЕЦЬ РОЗПОВІВ, ЯК САМОСТІЙНО ПЕРЕЇХАТИ В ПОЛЬЩУ
Камінь четвертий:
Потрібно перевіряти агента усіма можливими способами і обирати дуже ретельно. Шукайте такого агента, який зробить усе від А до Я і прослідкує, щоб усі обіцянні умови були дотримані.
В останю хвилину нам подзвонили і сказали, що чекати до квітня непотрібно. Сльози радості захлиснули усіх. Нас очікували сотні кілометрів дороги знову. За цей пекельний тиждень ми проїхали близько 2000 км. Влаштувалися, хороші умови і хороші люди, хороша, але дуже важка робота. Ми змогли впоратися своїми силами. Але наш агент дізнався, де ми знаходимося, і почав пліткувати нашим роботодавцям, щоб нас звільнили. Та наші вчинки і досягнення говорять самі за себе.
Головне не зневірятися у собі, не впдати у відчай і бумеранг спрацює. У вас є такі історії і поради?
Започаткуємо свій #марафонемігрантів: можливо, якщо кожен розповість свою історію та дасть хоч по одній пораді, то ми врятуємо від пасток пекельної еміграції декілька молодих початківців.
