fbpx

“Завжди тримайте свій паспорт при собі”, – історії про розлyчення українок з турками, що вpажають

Дуже часто в мережі говориться про те, як одружитися з турком, як пережити козні турецької свекрухи і вижити українці в Туреччині. В житті трапляється все, а тому yulianacar розповідає сьогодні про нелегке: розлучення з турком.

Тітоньки, котрі сидять під під’їздами і являються заслуженими пліткарками розкажуть вам, шо вийшовши заміж за турка при розставанні у вас заберуть дітей, а вас саму продадуть в гарем. Чи насправді це так?

(Імена на прохання дівчат змінені)

Віта, Анталія-Хмельницька обл.

“Я не знаю, чи тобі підійде моя історія, бо вона трохи стандартна. Ми познайомилися в готелі. Він працював у барі, а я щойно розійшлася з першим чоловіком. Він мені дуже сподобався зовні і у нас все завертілося. Одружилися через 9 місяців після знайомства. Я була вже вагìтна. Він родом не з Антальї, ми знімали квартиру. Грошей не вистачало і я вагìтна пробувала давати приватні уроки російської та англійської (я вчилася на романо-германській філології). І тільки но я стала отримувати хоч якісь гроші – він чогось почав біситися і часом безпідставно сваритися. Але тут вже прийшов час пοлогів, сподівалася, що все налагодиться… я народила свою найдорожчу дівчинку. Якби я тоді знала, що цій маленькі крихітці доведеться пережити – тікала би прямо з пοлогового.

Він мене ударив вперше, коли малій було 2 місяці і вона була в мене на руках. Я ревіла і збиралася йти, але, як то завжди буває, – пробачила і взяла обіцянку, що більше такого не буде. Але таке було і потім. Він забрав мій паспорт: і тут хочу прямо ДОКРИЧАТИСЯ до дівчат – тримайте свій паспорт при собі завжди. Скандали продовжувалися, часом він давав мені, як то кажуть, “по мордам”, аби знала своє місце і погрожував, що ніколи не віддасть мій паспорт і я ніколи не зможу навіть з’їздити додому. Це мене лякало, я сиділа тихо…

Під час наступного скандалу він видер 6-місячну малу з рук і швирнув її на диван, аби потім побuти мене. Мала була в такому шοці, що кричала диким криком. Коли все скінчилося, я вирішила, що або ми тут загuнемо, або мусимо знайти вихід..

Я, взявши дитину, пішла в поліцію наступного дня, він же був на роботі. На мені були красномовні синці. Поліція викликала перекладача (це було безкоштовно), сповістили консульство і нам запропонували прихисток у однієї з моїх співвітчизниць. Мого чоловіка викликали на допит і він, звичайно, розказував про те, що я погана мама і що він забере дитину собі, не відпустить її.

Я можу сказати, що то був довгий шлях, який тягнувся майже весь 2014 рік. Виявилося, його колись притягали до відповідальності за куріння та зберігання марuхуани, це, чесно кажучи, зіграло мені на руку. Але суд тривав вічність. Я жила на квартирі, яку частково оплачувало консульство, часткові кошти вимагали з чоловіка (та платила його сім’я). Адвокат-турок – мій герой. Він неймовірним чином, залучаючи всіх і все, “м’яко” примусив та переконав мого чоловіка підписати відмову від дитини.

Ми виїхали звідти і поруч батьків зараз. Після того досвіду в Туреччину я не їздила і про свого колишнього чоловіка нічого не чула.

Бажаю всім не здаватися і ніколи не дозволяти себе принижувати і, тим паче, піднімати руку!”

Оксана, Стамбул-Вінниця

“Ми дуже хотіли дітей. З 2006 по 2012 ми робили все для того, аби я завагìтніла. Але Бог не давав нам дітей. Я здалася і почала думати про те, аби всиновити маля.

Мій світ зруйнувався одного ранку, коли я отримала смс “У мене з М. є дитина і я вагìтна другим.. Дай нам насолодитися щастям”. Я підняла його відразу ж і… він навіть не виправдовувався. Я ніколи не бачила його таким жоpстоким. Він репетував про те, що я безплідна, всі-всі його питали про дітей, а їх нема! кричав, шоб я зібрала свої манатки і “сіктір гіт бурдан”. Я наче з катушок злетіла, перевертала речі в домі і била посуд. Приїхала поліція (свідомі турецькі сусіди!), забрали нас обох…

Ми розлучилися швидко. Я була в шοці від того, що я не знала з ким живу. Вже сьогодні я розумію, що була зациклена на ідеї народження дитини і навіть не здогадувалася, що мій колишній чоловік живе іншим життям.

Сьогодні я щаслива мама двійнят, живу зі своїм справжнім коханням – другим чоловіком у Стамбулі (так-так, він турок) і почуваюся затишно у своїй родині.”

Марина, Адана-Київ

Я розлучена. Я маю спільну з чоловіком опіку над своєю дівчинкою. Я пережила страшні часи, але нам вдалося домовитися.

Можна я не буду розповідати чому ми вирішили розлучитися? Скажу тільки те, що я мала проблеми з його мамою, вона всунула свого носа і все пішло наперекіс. Наш суд тривав 2 роки і 2 міс. Ми тягали ту бідну дитину, ледве не роздерли. Оскільки на початок суду я лише подала на громадянство і мені навіть ще не прийшла відповідь, я мала досить низькі шанси на те, що моя дитина буде зі мною. Мені вдалося вибороти спільну опіку тільки тому, що я мала вищу освіту, постійну роботу вчителем у приватній школі (а мій чоловік працював сезонно), дозвіл на роботу. Я швидко винайняла квартиру і переїхала для того, аби переконати соціальних працівників у тому, що я хороша мама. Та я для них всеодно була “ябанджи”.

Зараз я вже громадянка, ми живемо в одному місті з моїм колишнім чоловіком і якось все-таки домовилися. 3 дні на тиждень дитина може бути поруч нього (але він не так часто користується тими днями, часом забирає її лише на 1-2 дні). Я просто бачила, що для моєї малої то величезний стpес. Я рада, що ми все це пережили.”

***

Згідно з офіційними даними, розлучення в Туреччині за останні роки помітно збільшилися. При відсутності необхідної інформації багато наших дівчат не знають куди їм звернутися і що робити в певних ситуаціях. Багатьох залякують, заявляючи, що в іноземців немає ніяких прав, що вони буду депортовані з країни, що вони ніколи більше не побачать дітей і при розлученні не отримають ні копійки. Любі, без паніки! Варто звертатися до відповідних органів і головне – не боятися.

У Туреччині існує два види розлучення. Це розлучення з обопільної згоди – коли існує домовленість між подружжям. І – гірше – розлучення, коли відсутня домовленість між подружжям і є різні причини між ними для розлучення.

Згідно з турецьким законодавством, для того, щоб розлучитися, необхідно звернутися в суд. Розлучення здійснюються тільки через суд. Необхідно звертатися до сімейного суду за місцем проживання подружжя.
Для того, щоб розлучитися з обопільної згоди подружжя повинно скласти між собою протокол, в якому будуть прописані всі елементи, що містять у собі такі розділи, як компенсацію, розділ майна, розділ дітей і право виконання батьківських обов’язків. Після того, як між сторонами підписаний договір, подружжя звертаються до суду.

Суддя перевіряє протокол, який підтверджують і підписують обидві сторони, після чого виноситься рішення про розлучення. І аллєс гуд. Але то в хорошому випадку.

А от при розлученні, коли між сторонами не існує обопільної згоди, в принципі, діє та ж система, але все може затягтися на “долгіє годи”.

Необхідно скласти заяву, звернутися з цією заявою до суду і оповістити другу сторону про те, що ви прийняли рішення про розірвання шлюбу. Суд розглядає заяву, наявність доказів, претензій, вислуховує думку сторін, розглядає докази, які надали сторони, і вислуховує свідків двох сторін. Свідками можуть бути як родичі, так і неповнолітні діти. Після завершення цих процедур, суддя заново розглядає справу і виноситься рішення.

Для того, щоб розлучитися потрібно подати заяву в сімейний суд за місцем проживання або за останнім спільним місцем проживання подружжя за минулі 6 місяців. При обопільній згоді, необхідно, щоб подружжя прожило понад рік, інакше суд не зможе їх розвести.

При розірванні шлюбу, коли одна сторона має громадянство Туреччини, а інша – українське громадянство або ж громадянство іншої країни, необхідно враховувати момент, що при розірванні шлюбу рішення суду однієї країни не завжди може бути прийняте й іншою країною. Для цього необхідно пройти процедуру визнання приведення у виконання даного рішення. Що означає оте заплутане речення таке? Наприклад, якщо було прийнято рішення (в Україні або в іншій країні) з боку РАГСУ про розлучення двох сторін, дане рішення на території Туреччині не буде визнано дійсним. Тому необхідно пройти процедуру про визнання приведення у виконання судового рішення. Для цього необхідно звернутися в суд. Тобто дане рішення може бути прийнято тільки з боку суду.

При розлученні для отримання аліментів і компенсації необхідно враховувати важливий факт, що аліменти і компенсацію може отримати невинна сторона або в меншій мірі винна сторона в розлученні. У меншій мірі винна сторона, прийнята з боку суду, може подати на аліменти і компенсацію в залежності від фінансового становища другого з подружжя.

Якщо між подружжям шлюбного договору не було, тоді майно ділиться відповідно до Цивільного кодексу щодо режиму спільно нажитого майна. Все майно, нажите подружжям в період шлюбу, ділиться порівну. Це рухоме і нерухоме майно, матеріальні статки, матеріальні цінності та цінні папери. Якщо між подружжям був складений шлюбний договір, то в ньому має бути прописано, які цінності є особистими, а які вже будуть вважатися спільними. Під час поділу майна враховується факт наявності особистого майна кожного з подружжя. Тобто особисте майно чоловіка не буде поділено при розлученні. Це означає, що такі моменти, як майно, яке було нажито чоловіком до того, як він одружився, речі особистого користування, приватні підприємства і прибуток з даних підприємств. Якщо в шлюбному договорі прописані елементи про те, що дохід або прибуток з якого то підприємства, чи діяльності одного з подружжя буде вважатися особистою власністю (особистим майном), то при розлученні матеріальні цінності особистого характеру не будуть розділені між подружжям порівну.

Шлюбний договір подружжя може скласти до того, як буде укладено шлюб, або після того, як пройшла реєстрація укладення шлюбу. Це можна зробити у нотаріуса або ж в суді, коли подаються документи на реєстрацію шлюбу.

При рішенні суду громадянство іноземного громадянина не має ніякого значення (в ідеалі) В основному суд діє, в першу чергу, в інтересах дитини, якщо питання стосується опікунства. Тобто, не залежно від того, якого громадянства мати, чи є у неї подвійне громадянство, іноземка вона, чи туркеня, в першу чергу враховується інтерес дитини. Згідно з турецьким законодавством в маленькому віці дітей в основному віддають матері (зарубайте це собі на носі!)

Є такі випадки, коли опікунство залишається батькові, а дитина забирається у матері. Але це випадки поодинокі. В даному випадку необхідно і можливо боротися за свої права.

Читайте також: ЖІНКА, ЯКА МРІЄ СТАТИ МАТІР’Ю, МАЄ ПОДАРУВАТИ РУШНИК ДО ЦЕРКВИ

You cannot copy content of this page