Що потрібно, щоб українському студенту вчитися в Англії – бути розумним, генієм, бути багатим чи елементарно мати удачу?
Усі варіанти можливі – вважає Антон Угляр з Оришківців Гусятинського району. Він – розповів про свій досвід. Антон восьмий рік проживає в Англії. Уже закінчив там університет і отримав диплом магістра.
Поїхав у 17 років. Навіть ще не мав закордонного паспорта. На той час, коли приїхав, був проїзний документ неповнолітнього. Коли тобі нема ще 18-ти років і в тебе нема паспорта, там є певні труднощі. Елементарно, щоб відкрити банківський рахунок, потрібно мати 18 років. Щоб навчатися в коледжі, теж потрібно бути повнолітнім. Інакше не зможуть зачислити на навчальну програму. Для мене зробили виняток. Я до повноліття півроку вивчав мову на курсах в тому коледжі, в який поступив. Аж потім пішов на навчання за спеціальністю. Перша моя спеціальність на бакалавріаті – облік і фінансовий менеджмент.
Поступив на основі атестата за 11 клас. В Англії є організація, яка займається порівнянням дипломів. Вони перевели атестат на англійську і підтвердили його. Але була одна умова – вивчити мову і здати екзамен на знання мови. Вільно спілкуватися на той час не міг. Я трошки знав ази, але в школі вивчав німецьку. Англійською потрібно було вивчити мінімум до рівня IELTS 5,5. Максимально – це 9. Екзамен здав на 6 і мене зарахували на навчання за спеціальністю на рівні бакалавра. Вчився три з половиною роки. Здобув диплом бакалавра. Після того поступив до Вестмінстерського університету в Лондоні (University of Westminster) на магістратуру. Він був заснований майже 180 років тому як Королівський Політехнічний Інститут. Я закінчив Вестмінстерську Бізнес Школу (Westminster Business School). Там вже вивчав фінанси, банківську справу і страхування.
Працюю над тим, щоб поступити в аспірантуру. Тема роботи – порівнювальний аналіз методів управління ризиками топ-5 американських і топ-5 англійських банківських установ. Їх діяльність за останні 15 років. Хочу показати, як змінювалися і як відрізнялися їх підходи відносно управління ризиками у кризові та посткризові періоди. Хочу проаналізувати, які банки краще зуміли відмежувати себе від ризиків, з якими вони стикнулися, а також дослідити як це вплинуло на їх продуктивність та рентабельність.
Тепер рівень знання англійської дуже добрий, бо за такий час, то треба бути, мабуть, дуже лінивим, щоб не знати мови. Усі економічні терміни знаю англійською. Щоб підшукати ті ж терміни рідною мовою, мушу подумати. І не завжди впевнений, чи правильно сказав. Тому при розмові підбираю слова.
Ще в 10 класі міркував про те, де хочу вчитися. Думав після ЗНО поступити до київського вишу, бо в той час брат навчався в Києві. Нам обом було б легше і веселіше. Здавав незалежне оцінювання з української мови та літератури, додатково математику. 175 балів було недостатньо, щоб отримати місце на бюджеті в київському вищому навчальному закладі. Подавав у кілька вишів, але ніде не пройшов на бюджет. Навчання теж було недешевим – навіть і в Україні, щоб його оплачувати. Платно мене всюди брали. І я подумав, якщо вже йти на платне навчання, то краще заплатити дорожче і вчитися десь в Англії або у Європі. Навчання в коледжі в той час коштувало 6,5 тисяч фунтів на рік. Курс тоді був 9,50. Це – 61 тисяча гривень. У Києві тоді навчання коштувало десь 30 тисяч. Я розумів, що платити потрібно там чи там. Закордоном дорожче, але є більше перспектив на майбутнє. Навіть елементарно побувати в середовищі, вивчити мову, подивитися, як люди живуть на заході – це вже багато. У мене відкрився ширший кругозір.
Викладачів студенти сприймають, як друзів. Навіть звертаються не через «професор». Називають викладача по імені, незалежно від того, які у нього наукові ступені, стаж чи якісь інші досягнення взагалі. Нема вакууму між студентом і викладачем. Якщо є якісь труднощі або чогось не розумієш по навчанні, завжди можна до нього підійти після пари, написати йому на електронну пошту або призначити зустріч, для того, щоб з ним поспілкуватися відносно твоєї проблеми. Викладач просто зацікавлений, щоб допомогти. Кожен викладач прагне, щоб його студенти здали екзамени і набрали кращі бали. Вони відкриті, йдуть на зустріч. Такого поняття, як купити якийсь іспит, нема.
Мені було б цікавіше жити між студентами в гуртожитку, але це недешево. Я винаймаю приватне житло. В будинку є п’ять кімнат. Живе семеро чоловік. В мене окрема кімната. Кухню, ванну розділяю із сусідами. В домі усі з України – заробітчани. Лише я студент. Ми з ними проживаємо з тих пір, відколи приїхав. Житло знімаємо колективно в агентстві нерухомості. Кожен має фіксовану плату за своє помешкання. Скидаємося і тоді раз в місяць платимо агенції. Я плачу 140 фунтів в тиждень. Так уже шість років – плата не змінюється.
Коли приїжджаю до Англії і проходжу паспортний контроль, там, як правило, питають як справи, чи добре долетів і так далі. А коли прилітаєш додому, то на паспортному контролі тебе зустрічає похмурим поглядом прикордонний офіцер, який часом і не привітається, хоча кажу: «Доброго дня». Віддає паспорт так, ніби ти йому щось винен. Привітність людей відрізняється. Зрештою, транспорт і сервіс в Англії набагато в кращому стані. Англія – це батьківщина залізниці. Лондонське метро, чотири роки тому, святкувало своє 150-ти річчя. Залізниця святкувала 190 років. Стан поїздів на вищому рівні. Доступніше те, як можна подивитися розклад поїздів чи купити квиток. Хоча і в нас все це розвивається. Не можна сказати, що там все дуже гарно, а в нас все погано. Україна ще в стадії розвитку, а Англія – в стадії високого розвитку.
Вдома бачу зміни через 8 років. Люди в Україні збідніли. Якщо б я мав зараз поступати на навчання до Англії, то ми б вже цього не могли собі дозволити. В той час батьки ще були спроможні оплатити навчання. Тепер не змогли б. Курс валюти змінився. Якщо в той час, як я їхав на навчання, ми купували 1 фунт за 10 гривень, то зараз це майже 35 гривень.
Ходив на футбол. У Лондоні є багато футбольних команд. Часто ходжу на матчі, коли приїжджають наші команди. Шахтар або Динамо-Київ, які грали із Челсі і Арсеналом. Побував на різних стадіонах, але я не є фанатом. Футбол і Англія – нероздільні речі. Це ціла культура. Вони на футбол йдуть цілими сім’ями, беруть і жінок, і дітей. Стадіони заповнені майже на 100 відсотків. Це дає можливість розвиватися і самій команді. Люди купують квитки і ці гроші йдуть до бюджету команди. Команда тоді має можливість купувати нових гравців, робити реконструкцію стадіонів і фінансувати інші пов’язані з нею проекти.
З тих пір, як приїхав, працюю. Спочатку працював офіціантом у ресторані в мережі готелів і ресторанів «Марріотт» (Marriott). Працював у відділі бенкетингу. Ми обслуговували різні прийоми, весілля були. Знали наперед, що, наприклад, є замовлення на 150 чоловік. Я мав один або два столи, за якими слідкував від початку і до кінця банкету. Приносив їжу, збирав тарілки, дивився, чи всі все мають на столах. Ресторан мені допоміг, бо там не вимагали дуже сильного знання мови. Мав можливість спілкуватися з відвідувачами ресторану, так само із супервайзерами, які були англійцями, з колегами, але в них рівень володіння мовою був набагато вищим. Це мені допомогло швидше подолати мовний бар’єр. У ресторані пропрацював два з половиною роки. Залишив, бо вже був нецікавий такий заробіток. Там платили мінімум – 6,50 фунтів за годину. Я мав право офіційно працювати 20 годин на тиждень як студент.
Тепер займаюся фінансовим консалтингом. Почав працювати як фрілансер, тобто сам на себе. Коли є час та бажання, тоді і працюю. Більшість моїх клієнтів це україномовні, польськомовні, та російськомовні люди, які проживають і працюють в Лондоні. Для прикладу, приїжджає європеєць, той самий литовець. В нього є європейський паспорт, він має право приїхати до Англії і офіційно тут працевлаштуватися. Але, перед тим як піти працювати, йому потрібно отримати податковий номер та відкрити банківський рахунок. Також, ті хто працюють в Англії, по закінченню фінансового року, подають декларацію про доходи у фіскальну службу. Для цього їм теж потрібна допомога, щоб правильно скласти та подати звіт у податкову. Інколи помагаю людям знайти роботу, як правило, через агентства з працевлаштування, у яких спочатку реєструєшся, а вже потім, коли появляється відповідна вакансія, людина йде працювати.
Молодій людині, яка хоче чогось добитися в житті, в Англії легше цього досягти. Якщо хочеш працювати, маєш ціль, зможеш. В нас елементарно, щоб вирішити будь-яке питання, то мусиш звертатися до батьків, щоби вони шукали якісь шляхи. В Англії всюди йдеш сам. Там нема такого – вирішення справ за домовленістю. Є можливість бути самостійнішим, ніж в Україні. Так там побудоване суспільство – є чітка вертикаль, як повинна працювати будь-яка організація. Коли я приїхав з Англії перший раз додому, мені потрібно було отримати у військкоматі приписне. Думав, що сам отримаю. Поїхав до районного центру, зайшов до кабінету воєнкома і попросив, що мені потрібно. А він мені каже: «Ну добре, але ти мусиш з татом приїхати». Приїхали ми наступного разу з татом, а він мені каже: «Ти можеш почекати за дверима». Мені було дивно – вирішується моє питання, а я мушу за дверима чекати. Це був 2010-й рік. Не знаю, як вони там домовилися, все вирішилося. Але якби в мене була така ж ситуація чи якась подібна в Англії, то я би це сам вирішив. Ніхто б не казав, щоб прийти з батьком.
Читайте також: ДЛЯ РОБОТИ В УГОРЩИНІ УКРАЇНЦЯМ ДОСТАТНЬО ЛИШЕ БІОМЕТРИЧНОГО ПАСПОРТА
