У Великий піст християни мають традицію сповідатися. Та не кожен з нас, навiть маючи потребу в покаяннi за свої грiхи, наважується пiти до сповiдi.
Про це говоримо з отцем Євстратiєм (Зорею), єпископом Василькiвським, головою iнформацiйно-видавничого управлiння УПЦ КП, та отцем Орестом Фрединою, настоятелем храму Рiздва Пресвятої Богородицi (УГКЦ).
— Як часто потрiбно приступати до Таїнства Покаяння?
Є. Зоря:
— Немає конкретних приписiв щодо того, як часто потрiбно сповiдатись. У православнiй традицiї сповiдатись треба обов’язково перед Таїнством Причастя. Щонайменше до сповiдi необхiдно йти у великi багатоденнi пости — Великий (передпасхальний) пiст, Петрiвський, Успенський (Спасiвка) i Рiздвяний (Пилипiвка). Якщо людина сповiдається менше, нiж раз на рiк, то це є приводом для того, аби замислитись, чи є вона повноцiнним християнином. Дiти повиннi приступати до сповiдi зi 7 рокiв. Звичайно, молодшi дiти теж можуть учиняти грiх, але оскiльки вони не усвiдомлюють повною мiрою, що роблять щось недобре, то й не можуть нести за це вiдповiдальностi.
О. Фредина:
— Люди, якi ведуть праведне життя, мають потребу часто сповiдатись. Святе Письмо каже, що праведник грiшить 7 разiв на день. Чим частiше сповiдаєшся, тим бiльше робишся здатним пiзнавати свою душу. Бажаючи приступити до причастя Бога, необхiдно правильно пiдготувати себе.
— Що ви маєте на увазi?
Є. Зоря:
— Готуючись до сповiдi, потрiбно найперше згадати про свої грiхи, злi вчинки. Найпростiшим способом для цього є десять Божих заповiдей. Також є спецiальнi допомiжнi матерiали, книжечки, у яких тому, хто готується до сповiдi, пропонують питання, вiдповiвши на якi, людина може краще зрозумiти, якi грiхи вона вчинила. Якщо людина не впевнена в тому, що вона запам’ятає свої грiхи, чи вперше приходить до сповiдi — можна скористатись запискою.
— Про що потрiбно говорити пiд час сповiдi?
Є. Зоря:
— Пiд час сповiдi не потрiбно долучати до неї iнших осiб. Це не сповiдь, коли людина починає згадувати про грiхи iнших осiб чи що хтось щодо неї вчинив несправедливо. Також сповiдь не може обмежуватись загальними фразами “В усьому грiшний” чи “Чи всi заповiдi порушив”. Але водночас не повинно бути зайвих подробиць, деталей, коли людина, до прикладу, перелiчуватиме “сварилась з Iваном, Петром…”
О. Фредина:
— Коли приступаємо до сповiдi, треба сказати, коли востаннє сповiдались. Потрiбно назвати всi грiхи, обов’язково нiчого не приховуючи. Бо нам тодi не вiдпускається нi одного грiха, а додається ще два дуже страшнi грiхи: святотатська сповiдь i святотатське причастя.
— Кому Церква може вiдмовити у сповiдi?
Є. Зоря:
— Людинi, яка не виявляє ознак покаяння. Якщо видно, що людина не розкаюється у своїх вчинках, але каже: “Простiть менi мої грiхи” — її не можуть прийняти до сповiдi. Так само не можна сповiдати людину, яка перебуває в несвiдомому станi — алкогольного чи наркотичного сп’янiння. Однак у разi потреби сповiдь може звершуватись у будь-якому мiсцi. Йдеться про ситуацiю, коли людина хвора чи при смертi. Але сповiдають лише тих, хто при тямi — якщо людина усвiдомлює, що вона кається в грiсi, i може це пiдтвердити.
— З чого складається сповiдь та де її звершують?
Є. Зоря:
— Починається сповiдь з того, що священик читає вступнi молитви i настанови. Потiм людина розповiдає отцевi, у чому вона кається. Якщо є потреба, духiвник може поставити допомiжнi питання щодо тих чи iнших грiхiв. Пiсля того, як людина щиро кається у своїх грiхах, священик читає розрiшительну молитву над каяником, i сповiдь закiнчується. Якщо отець бачить, що необхiдно встановити якесь правило, яке б допомогло людинi усвiдомлювати своє грiховне життя i його виправляти, то може накласти єпитимiю: додаткове постування, читання молитов, частiше вiдвiдування храму Божого.
Зазвичай сповiдають у храмi — в окремо видiлений час, пiд час лiтургiї чи пiсля неї. Так само можна приступати до сповiдi пiсля вечiрнього Богослужiння.
— Що таке таємниця сповiдi?
О. Фредина:
— Те, що ми визнаємо на сповiдi, є до певної мiри Страшним судом. Воно прощається i бiльше нiколи не згадується, якщо наша сповiдь була щирою. Але вона мусить залишатися у таємницi. У тiй таємницi присутнi три особи: особа Бога, каяника i священика, який дiє вiд iменi Бога, Його владою даною. Коли священик дає розрiшення, вiн каже: “Я недостойний iєрей, владою Його менi даною, прощаю i вiдпускаю грiхи”. Жоден священик не має права жодним способом цю таємницю видати.
Читайте також: ЩО ВАМ ВАРТО ЗНАТИ ПРО МОЛИТВУ “БОГОРОДИЦЕ ДІВО”
За матеріалами сайту Жіночий порадник.
