Без рубрики
Спішу і потім шкодую …

Коли тільки взнали, що я маю з’явитись на світ, то з нетерпінням чекали того часу, коли я покажусь. Дивно, що потім у житті мені час від часу говорили: чому ти родився на нашу голову?

Коли я почав говорити свої перші слова, то всі чекали того моменту, щоб зі мною поділитися всім, що знали, і хотіли почути також від мене про моє життя. Дивно, що одного дня я почув: ти нам вже надоїв своєю цікавістю і своїми балаканнями і нам тобі нема чого сказати.

Коли я почав ходити, всі чекали того моменту, щоб зі мною десь подорожувати і відвідувати гостей. Але потім я часто чув: був би ти краще залишився вдома.

Коли я підріс і мені було пора йти до школи, я спішив вирватись до нових друзів, пізнати нове життя. Будучи у школі, мені не раз приходили думки, нащо я є тут. І тепер вже мені дуже захотілось чим швидше стати дорослим і всім показати свої скритні таланти.

Я спішив поступити у вищий навчальний заклад, або здобути будь-яку професію. Я спішив стати дорослим.

Коли я вдягнув піджак на випускний вечір і у мої руках був вже диплом, пригадую, що я тоді почав у перше шкодувати за моїм поспіхом, бо тепер треба було шукати роботу.

Мене дуже привабила одна дівчина і я знову почав спішити, а цього разу, щоб завоювати її серце. Це були прекрасні хвилини переживань і здійснення мрій. Але, коли вона стала моєю дружиною, я усвідомив, що я втратив свою юнацьку свободу. Час весільної радості скінчився і я став перед фактом, що на мені лежить обов’язок утримувати сім’ю. Та це мене потішило, бо тепер я міг доказати своїм батькам, що я – самостійна людина.

Радість від мого дорослого самостійного життя не довго тривала, бо важка праця і турбота за сім’ю, мені чітко показали реальність. Саме тоді у мене зародилось бажання, щоб мої діти швидше виросли і тоді ми у двох із дружиною змогли би присвятити для нас час.

Діти росли і ми спішили дати їм освіту, підтримати у перших закоханостях, забезпечити особистим житлом і врешті сталось те, що ми так сильно бажали.

Діти виросли і розійшлися, а ми … а ми врешті залишились самі. У той же час ми також попрощались із роботою, яку так хотіли швидше скінчити і піти на пенсію. Вже не було нікого, хто би мені нагадував, що я ще малий і мені ще треба багато зрозуміти.

…Одного дня я підійшов до дзеркала, подивися у свої очі та усвідомив, що прийшла вже старість.

Згадую минуле життя і усвідомлюю, що я ціле життя спішився, а тепер так хочеться, щоб час сповільнився… хочеться… хоч деколи приходить думка, що дехто чекає на те, коли б то швидше я відійшов …

о.Віталій ТАРАСЕНКО, rozdum.org.ua

Читайте також: ЯК НАВЧИТИСЯ ПРОЩАТИ? 9 ПОРАД ВІД БЛАЖЕННІШОГО СВЯТОСЛАВА

Реклама

Related Post

facebook