Без рубрики
Як говорити з дітьми про розлучення батьків: поради психологів

Робити трагедію з явища, яке давно стало звичним, звичайно ж, не варто. За статистикою, 57% шлюбів в Україні, у яких виховуються неповнолітні діти, розпадаються.

Як пояснити дитині, що її звичний світ раптом руйнується? Як донести, що “це абсолютно нормально”, коли двоє найрідніших людей — мама і тато — тепер житимуть у різних домівках. “А мій дім — де, з ким?!” — крається дитяче серце.

Сiмейний психолог Антонiна Стельмах та член Асоціації практикуючих психологів і психотерапевтів України Ярослава Данилишин дають поради, як допомогти дитині пережити цей скрутний час.

– Мабуть, найважче у цій ситуації — повідомити дитині про те, що сім’ї більше нема…

Реклама

А. Стельмах: – Переважно проблеми в родинi починаються ще задовго до розлучення. Постiйнi непорозумiння, конфлiкти не проходять повз увагу дiтей. Навiть якщо вони ще зовсiм малi, навiть якщо ви думаєте, що син чи донька нiчого не помiчають. І все ж звiстка про те, що батьки бiльше не житимуть разом, для бiльшостi дiтей стає справжнім потрясінням. Тут мусите проявити мудрість і терплячість. Нiколи не можна казати — “тато поганий” чи “у всьому мама винна”.

Правильно так: “Краще буде для всiх, якщо ми житимемо окремо. Iнакше усiм буде боляче. Але це стосується лише тата i мами. Тебе ми i далi любитимемо, обоє. Ми розлучаємось, але ти залишаєшся нашою дитиною. У тебе є i мама, i тато”.

– Але дитина запитає – чому? Що сталося? І що відповісти?

Я. Данилишин: – Найгірше, що ви можете зробити, — це сказати: “Не твоя справа” або “Виростеш i сам все зрозумiєш”. Дитина мучиться. Ій нестерпно боляче, і вона хоче знати правду, чому батьки розлучаються. Ба більше, іноді син чи донька можуть вiдчувати провину за розлучення. Дитина розмiрковує так: “Тато i мама посварилися, а я їх не змiг помирити”. “Мама ображається на тата, а я його люблю. Отже, я також поганий, як i тато”. Або ще гiрше: “Я погано вчився, був нечемним. Батьки постiйно мене сварили. А тепер тато не витримав i пiшов. Це все через мене. Якби я був хорошим, тато з мамою не сварилися б i були разом”. I переконати дитину у тому, що її провини у розлученнi немає, непросто. Вона погодиться з вами на словах, але у серцi все одно залишаться сумнiви.

Дитина вiдчуває, в якому станi її батьки. Тато пiшов, а мама iнодi плаче, жалiється подругам, бабусi. А коли мамi морально важко, дiтям дуже погано. Вони не завжди можуть висловити своє спiвчуття. Уникають говорити про те, що болить, закриваються у собi. Ви можете помiтити, що дитина стала сумною, нiчим не цiкавиться, стала гірше вчитися. А їй просто дуже важко, майже неможливо зосередитись на iнших справах, коли болить одне — що зi мною буде далi? Чому в мене бiльше немає сiм’ї?

– Але якщо тато йде в iншу родину, мамi непросто це пояснити дитинi…

А. Стельмах: – Краще, щоб про це розповiв сам батько, а не мама. Чому так сталося, що буде далi. Так чеснiше. I син чи донька швидше повiрять батьковi, спробують його зрозумiти. А робити висновки з маминих слiв важче.

Я. Данилишин: – Зрозумійте, що ви мусите чесно пояснити дитинi причину розлучення. Знайдiть слова вiдповiдно до її вiку, щоб вона спробувала зрозумiти вас. Чим бiльше неправди ви тепер скажете — тим важче вам буде виправдовуватись у майбутньому. Але нiколи не кажiть дитинi, що один з батькiв поганий. Не перекладайте провину на iншого. Ще одна типова помилка — коли батьки, особливо молоді, залучають родичів до розмови із дітьми. Але ні бабуся, ні дідусь, не повинні говорити з дітьми на цю тему. У старшого покоління свій погляд на ситуацію. І часто родина буває упередженою до зятя чи невістки. Тому попросіть членів родини, щоб вони тримали думку про ваше розлучення при собі й не висловлювали її при дитині.

А. Стельмах: — Хочу застерегти вас від ще однієї помилки. Якщо взаємини між колишнім чоловіком і дружиною і після розлучення недоброзичливі, дорослі, намагаючись довести свою правоту, пробують перетягнути дитини на свій бік, налаштовуючи її проти колишнього чоловіка. Навіть розумні й витримані люди потрапляють в цю пастку — їм здається, що “дитина повинна знати правду”. Це ще одна поширена помилка, наслідки якої даються взнаки багато років.

Для дитини така ситуація дуже болюча, адже вона далі любить обох батьків, і змінити це неможливо. Тому і слухати про них неприємні слова дитині дуже важко — внутрішньо вона не може погодитися з ними і відчуває важкий душевний розлад. До того ж авторитет дорослих тоді різко падає, і дитина не розуміє, кому тепер вірити. Так що всіляко утримуйтеся від таких коментарів. Якщо ж самі чуєте звинувачення та образи на свою адресу, то старайтеся поводитися спокійно. Не звинувачуйте у відповідь, не доводьте, що ви насправді кращі, ніж про вас говорять. Важливо, щоб дитина зрозуміла ваше небажання брати участь в цій грі. Тільки така поведінка дасть позитивний результат і з часом, коли пристрасті вляжуться, стабілізує ваші взаємини.

– Чи потрiбен дитинi “недiльний” тато? Хтось вважає, що краще пiти назавжди, не нагадуючи про себе, щоб не травмувати зустрiчами дитину...

А. Стельмах: -Це неправильно. Хоч би яким болісним було розлучення, дитинi батько потрiбен. I тут не пройдуть такi хитрощi, мовляв, нехай усе вляжеться, заспоколїться, а потiм бачитимешся зi сином. Бiльшiсть жiнок так банально мстить чоловiковi за те, що пiшов з родини. Але страждають насамперед дiти. Зараз малюковi важливо не почуватися зрадженим. Вiн переживає непрості часи. I важливо, щоб батько був поруч саме тодi, коли важко, а не тодi, коли “все вляжеться”. Адже до того часу рiднi батько i син чи донька можуть вiддалитися одне вiд одного, їм важко буде наново будувати стосунки.

Зважте на те, що у вихованнi хлопчика батько вiдiграє величезну роль: вiн вводить його у дорослий “чоловiчий” свiт, вчить наполегливостi, вiдповiдальностi, хоробростi — цi риси в характерi дитини матерi важко сформувати. А для дiвчинки батько — приклад того, як повинен чоловiк ставитися до жiнки. Їй потрiбні його доброта, захист. Дуже часто буває, що дiвчата, батьки яких рано розлучилися, не знаходять щастя у шлюбi. Їй важко вибудувати тривалi взаємини з чоловiком, адже позитивного прикладу вона не бачила.

Я. Данилишин: – Дитина повинна бачитися з батьком. Бачитись постiйно. У мами i батька можуть з’явитися новi партнери. Це найважчий перiод для дитини. Вона не повинна думати, що стала непотрiбною, що ви її любите менше.

– А якщо, скажiмо, батько пиячить, поводиться безвiдповiдально, але претендує на те, щоб брати участь у вихованнi дитини? Що тоді?

А. Стельмах: – Це особливi випадки, i тут вже жiнка сама повинна вирiшувати, як дiяти. Звiсно, чоловiк, до якого втрачено довiру, який своїми вчинками становить загрозу, не повинен зустрiчатися з дитиною наодинцi. Тим паче, нетверезим. —

Якщо тато пiшов, коли дитина була ще зовсiм малою i не пам’ятає його, що казати?

Я. Данилишин: – “Тато живе далеко, вiн не може бути поруч”. У будь-якому разі дитина хоч на фотографiях повинна його бачити. Щоб знати: батько у неї є, хоч наразі й неможливо з ним зустрiтись. Якщо дитинi кажуть, що тата у неї немає взагалi, це робить її дуже невпевненою.

А. Стельмах: – Розповім один випадок із практики. Якось до мене звернулась по допомогу жiнка, яка не могла пробачити своїм батькам. Вона сказала: “Мене виховав вiтчим, я змалечку думала, що вiн мiй тато. А рiдний батько тим часом жив на сусiднiй вулицi, я про це дiзналась вiд чужих людей, коли вiн два роки тому помер. Чому мама не сказала менi ранiше? Я б хоч подивилась на нього, спробувала познайомитись…” Розумiєте, ми прагнемо оберiгали свою дитину. Але кожна людина має право знати про себе правду. Якщо дитина росте з вiтчимом, варто сказати їй про справжнього батька, коли дитині мине 16 — 18 рокiв. Правду важко приховати. I набагато гiрше, коли свою iсторiю дитина довiдається вiд стороннiх людей.

– Буває, що люди, якi стали чужими одне одному, не дають родині розпастися заради дiтей. По-вашому, це виправданий крок?

Я. Данилишин: – Я вважаю, що ні. Атмосфера в такій родині аж ніяк не робить щасливими ні дорослих, ні дітей. Це самообман. І нема нічого гіршого, коли на схилі віку мама дорікає синові: “Я ненавиділа твого батька, але відмовилась від свого щастя, щоб ти жив у повноцінній сім’ї”.

А. Стельмах: – Якщо ваша родина на межi розлучення, але є хоч найменший шанс її зберегти — збережiть. Але… Щоб вiдновити стосунки в родинi, потрiбне бажання двох партнерiв. Не буває так, щоб у розривi був винен лише хтось один. Чому цим шансом треба скористатись? Бо все ж таки дитинi комфортнiше жити у повнiй родинi. З другого боку, якщо нiчого, крiм дiтей, вас не тримає разом, то навряд чи син, донька в такiй родинi будуть щасливими. Затяжні конфлiкти травмують дитину не менше, нiж розлучення.

Iрина ЛЬВОВА, за матеріалами сайту Жіночий порадник

Читайте також: НЕЙМОВІРНІ ВЕСІЛЬНІ СУКНІ З ТУАЛЕТНОГО ПАПЕРУ ПРЕДСТАВИЛИ У НЬЮ-ЙОРКУ (ФОТО)

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook