Ви можете погоджуватися з певними принципами виховання, а можете вперто відмовлятися від них, маючи на все власну думку. Однак правда про нас самих полягає в тому, що коли ми будемо ігнорувати очевидні речі, то ризикуємо виростити скалічену й ненормальну дитину. Багатьох обурило, що я пишу про «ненормальних дітей». Так ось, треба чітко усвідомлювати, що існують певні норми духовного, душевного та фізичного розвитку особистості, не лише дорослих, а й дітей. І слово «ненормальний» тут зовсім не образливе, а максимально чітко характеризує стан певного відхилення від норми. Все, що не відповідає певній нормі, — ненормальне. Батьки, які свідомо чи несвідомо ігнорують духовні, душевні й тілесні потреби своїх дітей, — також ненормальні.
Звісно, пишучи попередні поради, я намагався охопити якомога більше аспектів виховання. Між ними немає більш або менш важливих. Не має значення порядок їх викладення. Всі вони однаково обов’язкові та життєво важливі. Очевидно, згадати про все важливе в десяти пунктах було нереально. Тому я вирішив трохи доповнити той список черговими замітками, які мені здалися корисними.
1. Мама повинна мати власне життя.
Почнемо з надзвичайно важливого, що згадувалося в попередній статті, але якось загубилося серед інших порад. Кожна мама повинна відрізняти власне життя від життя своєї дитини. Вона не повинна говорити «ми покакали», «нам півтора рочку» чи робити власною аватаркою фото дитини замість своєї. Дитина — це повноцінна та окрема особистість. Нещасливі в сімейному житті, у самореалізації, або просто ті жінки, які себе не люблять і не приймають, несвідомо намагаються «втілитися» в когось іншого чи злитися з ним, переставши бути собою. У таких випадках підлітки зливаються зі своїми кумирами, а матері з проблемами намагаються злитися з власною дитиною. Цього не потрібно робити, бо така поведінка травмує дитину, яка не зможе вирости повноцінною особистістю. Дитина повинна мати простір для власного життя та розвитку. Нагадаю, що фундамент особистості закладається в ранньому дитинстві. Інтелект, упевненість, відчуття безпеки, прийняття та любові з нами саме з тих часів. І тому правильна, коректна поведінка батьків тут особливо важлива. Дуже шкода, що багато люблячих матусь ніяк не збагнуть цього, а використовують власне немовля ніби якусь річ, як засіб власної психотерапії (про це далі).
Знаючи, що типові пацієнти психологів і психотерапевтів травмовані ще у глибокому дитинстві співзалежними стосунками, фахівці мають дуже точний, хоча й доволі сумний жарт: «Мама прожила своє життя, а тепер проживе й життя свого синочка». Я б хотів цей вислів трохи підправити. Мама не прожила своє життя, а зіпсувала. А тепер такою поведінкою намагається зіпсувати його ще й своїй дитині. Стосунки батьків і дітей не повинні бути холодними, але й не повинні нікого при цьому не поглинати. Мама має любити дитину, але й має при цьому не менше любити себе, свого чоловіка та інших членів родини, також і старших дітей. Мама зі своїм життям і потребами — це одне, а дитина зі своїм життям і потребами — це зовсім інше. Якщо мама не бачить власних потреб, а живе тільки чужими, її треба лікувати.
2. Дитина мамі — не психотерапевт.
Цим пунктом я хочу розділити на дві частини сказане вище. Треба згадати, що багато батьків використовують дітей не тільки коли вони немовлята, але й коли ті підростуть, стануть підлітками чи вже дорослими. Ви напевне бачили, а ще більше ймовірності в тому, що брали участь у домашніх сценах, коли у сварці батьків один із них намагався «перетягнути» дитину на свій бік, маніпулюючи нею. В такі моменти мама (чи батько) намагалися вилити дитині весь свій біль або негатив, який відчувається в них свого подружнього партнера. Дорослі ставляють дитину в таке становище, в якому прямо вимагають від неї захисту, співчуття та схвалення. Так ось.
Ніколи. НІКОЛИ не вмішуйте дітей у свої скандали! Діти не тільки не повинні ставати на чиюсь одну сторону, втішати когось із невинних батьків, — вони взагалі ніколи в житті не повинні бачити й чути жодного натяку на такі речі у своїй родині. Ви можете кричати одне на одного скільки забажаєте, можете кидати одне в одного тарілками й вазонами. Можете бігати одне за одним із тупими та гострими предметами (чого я, звісно, вам не рекомендую). Але робіть це, тільки переконавшись, що дитина цього пекла не бачить і не чує. Майте на увазі, що вся ваша агресія одне на одного найперше осідає на випадковому свідку — вашій невинній дитині, та назавжди травмує її. Дитина більше ніколи не буде такою, як раніше, хоч би раз побачивши сцену домашнього фізичного насильства. І — традиційний висновок: хворі батьки можуть виховати тільки хвору дитину. Дитина вам не психотерапевт. Розбирайтеся в собі самі, або разом із фахівцем.
3. Мама дитині — не подруга.
Інше популярне збочення, про яке нині часто можна почути, це випадок протилежний до щойно згаданого. Чимало підлітків буквально пишаються тим, що у них «мама як подруга», з якою можна обговорити «все на світі», від політичної ситуації в країні до форми члена нового хлопця.
Так ось. Не заперечуючи потреби добрих стосунків між дітьми й батьками, слід дуже чітко розуміти рамки соціальних ролей кожної зі сторін. І мамі, в такому випадку, слід про це турбуватися ще більше. Звісно, вам може лестити, що донька саме вас, а не когось іншого, вважає авторитетною та близькою подругою. Однак при цьому пам’ятайте, що в такому разі ви перестаєте для неї бути мамою. Сакральність вашого материнського покликання, таїна материнської святості в таких стосунках повільно, але впевнено втрачається. Ви перестаєте бути єдиною та неповторно на весь світ мамою, перетворюючись у всього лиш подругу, нехай і кращу з багатьох інших. Сам я не дівчинка, тому не можу судити з погляду доньки, чого вона потребує від мами найбільше в конкретний момент. Однак я свято переконаний, що кожна тверезомисляча мама, яка цінує власні стосунки з дитиною, зможе за бажання налагодити такий рівень стосунків, які будуть більш повними, більш повноцінними, ніж ті, які донька вибудовує з подругами. Залишаючись мамою, ніхто не тільки нічого не втрачає, але навпаки — дає дитині значно більше: не робить її сиротою.
4. “Дорослий” сором — це основа здорової особистості.
Цей пункт викликаний нещодавньою дискусією в мережі, учасником якої я випадково став. Переважно молоді матері ділилися в ній міркуванням про те, як розповідати дітям про “доросле” життя. Тоді я зауважив, що напрочуд мало співрозмовників мають на це здорові погляди. Замість того, щоб максимально комфортно і коректно повестися з дитиною, вони роблять щось зовсім протилежне, бо замість науки цнотливості та проповіді святості й дошлюбної чистоти, вони першими намагаються розбестити дитину непотрібними деталями стосунків дорослих людей. Особисто я маю переконання, що батьки з дітьми детально обговорювати такі речі взагалі не повинні. Це мають робити спеціалісти — педагоги чи психологи, які не лише володіють знаннями, але й можуть правильно «зчитувати» реакцію самої дитини та її внутрішню готовність це чути без шкоди для себе.
Звісно, я зовсім не проти того, щоб певні речі діти вперше почули саме від рідних батьків. Однак треба чесно визнати, що не всі батьки здатні це зробити правильно. Найчастіше, як зрозуміло зі згаданої дискусії, батьки вчать дітей зовсім не того, що тим потрібно. В теорії вони знають, що треба якось ввести дитину в таємницю “дорослого” життя; однак зробити це правильно, без шкоди для дитини можуть далеко не всі. Дозвольте для кращого висвітлення навести аналогію. Уявіть, що у вас є завдання ознайомити когось із технікою безпеки при пожежі. Однак замість того, щоб розповідати про те, як гасити пожежу, чи взагалі, як її уникнути, ви розповідаєте про сірники, запальнички, порох та інші легкозаймисті матеріали. Це приблизно те саме, що роблять батьки зі своїми дітьми, вводячи дитину в сферу непізнаного — сферу “близькості”.
Насправді ж ваші діти мають вчитися не лише того, як уберегтися від вагітності, правильно надягаючи презерватив, а того, що таке цнотливість, що таке “доросле” життя, і що “близькість” та любов це не одне й те ж саме, а найчастіше — взагалі речі протилежні. Найперше, говорячи про “це”, ваші діти повинні знати, що це той вид стосунків, які не завдають шкоди та є безпечними лише в шлюбі. Це небезпека. Ваші діти не повинні «гратися в “близькість”» у 5 років. І вже напевне вони не повинні, запалені та навчені вашими «уроками», практикувати його з 14‑ти. Між іншим, статистика свідчить, що уроки освіти про “доросле” життя у США й автомати з безкоштовними презервативами по школах лише збільшили кількість дитячих абортів. Вчити дитину треба вміти, а якщо мама сама почала жити “дорослим” життям у 15‑17, а в 19 уже народила, — повірте, з неї не дуже добрий вчитель моралі. Вона не встигла порозумнішати, хоча й не перестала називатися мамою. Нікого не хочу образити.
Ця тема надзвичайно тонка та чутлива для дитини, а тому першим правилом кожного вчителя має бути девіз медиків: «Не нашкодь». Усе повинно відбуватися у свій час. Зняття табу з теми “дорослого” життя завдає величезну людині травму. Втрата сорому призводить до збочень і прийняття гріха за норму. Зламайте дитині психіку науками про те, що хлопчик може любити хлопчика, а дівчинка — дівчинку. Наявність “дорослого” сорому в людині — запорука її духовного, психічного та фізичного здоров’я. Батьки повинні вчити своїх дітей не блуду, а цноти, виховуючи з раннього віку так, щоб не боятися відпускати їх на вечірки зі страху, що ті повернуться додому вже вагітними.
5. Релігійне життя — це життя вищого рівня.
Чимало батьків переконані, що потрібно чекати якогось часу, коли дитина сама захоче вибрати собі віру чи залишитися на все життя без жодної з них. Це помилкове, упереджене й доволі жорстоке рішення стосовно неї. Справа в тому, що церковне життя — це не просто життя за певними ідеологічними принципами, подібно до життя члена партії чи якогось світоглядного гуртка. Віруючі родини перебувають під особливим захистом Благодаті — невидимої Божої сили чи енергії. Отже, віруючі батьки люблять своїх дітей багато більше, ніж безбожники люблять своїх. Якщо батьки шукають щастя собі та своїм дітям, вони повинні чітко усвідомлювати, що це неможливо без Церкви та живих стосунків із Богом.
Звісно, приводити дітей до храму чи заохочувати їх до релігійного життя можна різними способами. Можна з‑під палиці, все більше вселяючи в них відразу до всього, що стосуватиметься віри. А можна навпаки — зацікавлюючи дитину, стимулюючи її духовний та душевний розвиток. Наприклад, дитині, яка свідомо порушила вказівку батьків, можна сказати: цього тижня ти не гідний йти до церкви, і тому будеш покараний тим, що сидітимеш удома. І навпаки: цього разу ти зробив багато доброго, був слухняним. Ти молодець! За це купимо тобі твоїх улюблених бананів і підемо до церкви! Навіщо потрібна Церква молодим людям? Церква вчить тверезого погляду на життя, відповідальності за вчинки, віри у справедливість, чітких границь між правдою та брехнею, впевненості в завтрашньому дні, любові, милосердя, співчуття. Навчені з дитинства постити, молитися й творити милостиню ніколи не пошкодують про ці безцінні таланти в зрілому віці. Подаруйте своїй дитині це багатство.
6. Не вчіть дитину залежати від оцінки інших людей.
Чимало батьків намагаються маніпулювати дитиною, постійно порівнюючи її з іншими чи з собою у їхньому віці (ясно ж, на кого всім потрібно рівнятися на цій планеті!). Замість того, щоб залишатися для дитини єдиним справжнім джерелом упевненості, рідні батьки до кінця знищують і без того хитку, нестабільну дитячу самооцінку та віру у власні сили. Чимало батьків, не жалкуючи сил і цинізму, лупцюють та обзивають власних дітей, маючи тверде переконання, що лише таким чином можна змусити їх до послуху та правильної поведінки. Прочитайте це речення ще раз і чесно скажіть, чи є в таких батьків логіка та розум? Діти робитимуть щось лише тоді, коли розумітимуть, для чого їм це, й матимуть певне заохочення та стимул. Без цього неслухняна дитина, яку щойно добряче відлупцювали, стане не більш смиренною та послушною, а неслухом побитим та озлобленим.
Дитині, яка щиро помиляється, — зрештою, як і дорослому, — потрібно терпляче подати руку допомоги, а не добивати до кінця. Вбити можна навіть словом. Я не знаю, чи багато геніїв стало геніями від того, що їх підтримувати батьки, в очі називаючи маленькими геніями, але не сумніваюся, що чимало батьків реально виростили для себе «дебілів», «ідіотів» та «дурнів» тільки тому, що так постійно зверталися до своїх діточок.
Привчайте дитину до того, що оцінки — хоч би де вони були — не мають ніякого значення або є цілком символічними. Ні оцінки вчителя в школі, ні кількість лайків чи друзів у соціальних мережах не мають ніякої ролі ні в чому. Переконайте дитину у вашому безумовному прийнятті її такою, яка вона є, незалежно від того, наскільки страшним (на її погляд) видається той чи інший її вчинок. Самооцінка — це окуляри, крізь які люди дивляться на світ. Між іншим, уперше дитина починає брехати тільки тому, що її брехня стає реакцію на неочікувану чи неадекватну реакцію батьків на якийсь її вчинок. Що жорстокіші батьки до дитини, то частіше вона змушена їм брехати, захищаючи себе. Подумайте й про це.
7. Алкоголь — привілей не дорослих, а деградантів.
Неймовірна кількість родин сьогодні страждають від алкоголізму одного чи одразу кількох своїх членів. У це важко повірити, але дуже часто стати алкоголіком підштовхують не сторонні «друзі» й навіть не закляті вороги, а рідні батьки та родичі. Коли? Як? По‑перше, дорослі надто часто вчать дітей пити, вживаючи алкоголь на очах у дітей. Діти сприймають це цілком серйозно, як певний приклад або урок. Саме тому, граючись у застілля, вже малесенькі діти «чокаються» — стукають між собою маленькими чарками з компотом або соком, імітуючи вживання міцних напоїв, при цьому кривляться та «закусують», наче щойно випили щось особливо міцне. Чимало хто з дорослих любить повторити, що дітям не можна пити, бо алкоголь, бачите, тільки для дорослих. Такими науками дитину програмується на думку обов’язково це зробити, щойно вона стане дорослою. І, звичайно ж, саме підлітки вважають себе достатньо дорослими для вживання алкоголю в необмежених кількостях.
Здоровий глузд каже цілком відмовитися від уживання будь-яких отруйних речовин на основі етилового спирту, чи будь-яких інших смертельно небезпечних хімічних сполук. Окрім того, що батьки, які зловживають алкоголем, покажуть поганий приклад власним дітям, не треба забувати страшну правду життя. Пристрасть до алкоголю передається по спадковості. Це не говорить, що діти алкоголіка неминуче стануть алкоголіками. Однак це безперечного свідчить про те, що діти, народжені в такій родині, мають значно більше шансів піти стежками батька чи матері, які люблять випити. Алкоголь убиває мозок, роблячи молодих і начебто здорових людей інвалідами.
Це хвороба духу, душі й тіла. А тому лікується дуже складно. Тож висновком, який варто було б зробити, нехай буде повторення простої істини: будь-якій хворобі багато легше запобігти, аніж потім лікувати. Між іншим, чимало лікарів офіційно не вірять у можливість повного вилікування хворого алкоголіка, прямо говорячи, що алкоголізм це смертельна, хронічна та невиліковна хвороба. Хоч би там як, краще робити все можливе, щоб ця страшна біда оминала ваш дім і ваших дітей.
8. Готуйте дітей до життя в реальному, а не вигаданому світі.
Мені дуже шкода, але я змушений вам нагадати, що через гріхопадіння в наш світ прийшла недосконалість. Люди стали чинити зло не тільки один одному, а й самим собі. Годі вже говорити, що чимало людей хочуть і всіляко намагаються завдати нам кривди спеціально, продумано й тверезо. Нас обманюють, нами маніпулюють, нас залякують чи шантажують. Нас можуть спокушати чи паразитувати на нас. Нас навіть можуть покалічити та убити. Апостол прямо писав, що наш світ лежить у злі. Що це означає для батьків? Це означає, що кожен люблячий батько чи кожна любляча мама має хоч якось готувати до цієї реальності своїх дітей. Діти мають бути впевнені в тому, що незалежно від обставин, навіть коли весь світ повстане проти них, їхні батьки та родичі стануть за них стіною. Їх приймуть і захистять, хоч би що сталося. Величезна кількість трагедій з дітьми стається лише тому, що їх ніхто не готував до страшної правди про те, що на них чекає.
Звісно, я не пропоную починати кожен новий день із вивчення зі своїми школярами кримінальної хроніки. Швидше, ви маєте у дружній та довірливій атмосфері обговорити з дитиною навіть найбільш фантастичні сценарії. Що станеться, коли вона завагітніє, ще навчаючись у школі? Що буде, як її будуть ганьбити та знущатися з неї однолітки в мережі чи у власному дворі? Що робити, коли її будуть шантажувати оголеними фотографіями або чимсь подібним? Що робити, якщо старші хлопці чи чоловіки запрошуватимуть покататися на автомобілі й подивитися на нову колекцію дисків для SPS.
Наш світ жорсткий і жорстокий. Ми не можемо передбачити всіх імовірних сценаріїв, і дай Боже, щоб усе це нас оминало. Однак, як показує страшна статистика, чимало дітей зазнають психічного та фізичного насильства постійно, тривалий час, лише тому, що не здогадуються шукати допомоги і розради в батьків. Скажу більше! У багатьох випадках це насильство походить саме від батьків або найближчих родичів. Навіть якщо весь світ буде проти вашої дитини — вона має бути впевнена, що ви разом із нею, і разом ви з усім упораєтесь. Рай на землі буде нескоро, і з цією інформацію потрібно жити мудро.
9. Убивцями самогубців є байдужі довкола них люди.
Наша розмова була би неповна, якби ми не згадали про страшну біду, що може прийти у кожну оселю. Звісно, ми не допускаємо й думки, що розмови про самогубство можуть хоч якось стосуватися нас або нашої родини. Це щось таке, що трапляється з психічнохворими або лише в телевізорі. Насправді це зовсім не так. 80% самогубців — це люди, які не мали жодних проблем із лікарями та психічними відхиленнями. Ще трохи статистики для картини. Уявіть собі храм, повний людей. Приблизно 500 душ. Уявили? Так ось. Саме стільки людей хотіли себе вбити в моїй Тернопільській області. Дощенту набита церква самогубців. Більше сотні з них це вже зробили у 2016 році. Інші — робили невдалі спроби покінчити з життям, однак спробують повторити це впродовж найближчих двох років. Із кожним разом дедалі більше вдосконалюючись у цьому. Загальна статистика віку самогубців була така, що помітною тенденцією є зріст самогубств із віком. Завжди старші вбивали себе частіше за молодих. Однак у наш час ця крива на графіку різко змінюється. Діти дедалі частіше убивають себе, нерідко показово, знімаючи це все на відео чи навіть транслюючи в інтернет.
Основна причина самогубств — це розчарування в побаченому та пережитому. Вже підлітки хочуть зупинити свої страждання в цьому світі. Це ж як потрібно знущатися з дитини, щоб одного разу вона взяла шнурок і полізла на дерево? Батьки повинні з максимально увагою слідкувати за емоціями та станом своєї дитини, вчасно підтримавши її.
На завершення скажу ще два факти про суїцид. Більшість зі спроб себе вбити є добре продуманими та «виношеними» приблизно цілих чотири місяці. Часто шоковані самогубством батьки намагаються знайти вбивцю своєї дитини, звинувачуючи першого зустрічного. Насправді ж переконлива більшість самогубств не є спонтанними. Дитина волає про допомогу довгі дні, тижні та місяці, але її ніхто не чує. І ще одне. Багато хто переконаний, що як людина задумала себе вбити, то вона обов’язково це зробить. Людина, яка має суїцидальні настрої, розщеплена надвоє. Одна її частина і справді хоче зупинити життя, однак інша — навпаки. Хоче жити й шукає соломинку, за яку можна буде вчепитися, щоб жити. Більше уважності, любові та прийняття могли б урятувати не одну дитину, та й дорослого теж.
10. Турбота про дитину і контроль — це речі різні.
Бути добрими батьками — це вчитися знати правильну міру всього. Це постійно вчитися, де варто натиснути, а де попустити. Де додати трохи цукру, а де навпаки — треба перцю та солі. Батьки повинні цікавитися життям своїх дітей, але не втручатися в нього, займаючи там основне місце. Залиште дитині можливість бути собою, а не вами чи вашою фантазією. Дозвольте їй самій обирати свій шлях, дозвольте їй помилятися, падати; але завжди будьте перші, допомагаючи їй підвестися. Чимало з нас виростали з переконанням: «коли я виросту, я точно не буду робити так, я робили мої батьки зі мною». Частіше нагадуйте собі ці чудові слова.
Протоієрей Євген Заплетнюк
Читайте також: 10 ПОРАД БАТЬКАМ ВІД СВЯЩЕНИКА ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ
Джерело: CREDO
