Про те, за ким полюють німецькі хедхантери, чому сусіди можуть бути не раді частуванням, а одногрупники можуть дати більше знань, ніж професора – читайте в її розповіді Надії Теленчук виданню “Обозреватель”.
Народилася і закінчила школу Надія в Херсоні. Після в Києві отримала ступінь бакалавра і за тією ж спеціальністю закінчила магістратуру в німецькій столиці. Під час стажування вона зуміла переконати роботодавця у власній професійності і і отримала робочий контракт. Ось уже три роки українка живе у Берліні, який припав до душі її творчій натурі.
Далі від першої особи
Історія переїзду
Інший погляд на життя за кордоном отримала вперше в школі, коли після 10 класу поїхала за програмою обміну в США на рік. Вражень було багато, на багато що відкрилися очі. Але мені тоді було 16, а в цьому віці важко будувати якісь плани на життя – поки тільки вчишся. Але вже тоді чітко зрозуміла, що жити в Америці мені б не хотілося. Повернулася в Херсон ще на рік, після закінчення школи поступила в Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана на спеціальність “Міжнародна економіка”.
Під час навчання брала активну участь у міжнародній організації “Європейський молодіжний парламент”, проводила конференції в різних містах Європи. Поїздила, більше подивилася, став з’являтися все більший інтерес саме до Європи.
Так як гімназія у мене була гуманітарного профілю, паралельно з англійською було вивчення другої іноземної – так і почалися мої муки з німецькою. Ох, не любила я її. Але старанно ходила на додаткові заняття тоді ще після школи, а пізніше в Києві почала ходити на курси Ґете-Інститут, щоб не запускати.
До того ж, на 3 і 4 курсах вибрала другою мовою знову-таки німецьку. Коли пізно ввечері поверталася додому через пів-Києва в метро з курсів, то й уявити не могла, що вчу мову, на якій через декілька років буду не тільки розмовляти кожен день, але і думати.
На початку 4 курсу дізналася про стипендії DAAD, вирішила спробувати свої сили. Тоді ж у вересні і почався збір документів для стипендії, пошук вузів і програм; відбір зайняв деякий час, мене потім навіть запросили на інтерв’ю в лютому, але в підсумку так і не відібрали. Але у мене вже були по суті підготовлені документи на вступ, було кілька магістерських програм, які мені були цікаві, тому й вирішила пробувати і вступати без стипендії.
Добре те, що державні або визнані державою ВНЗ у Німеччині пропонують безкоштовні програми навчання, лише з адміністративним внеском у семестр (за який тобі ще дають студентський проїзний на півроку, що його по суті окупає). Коли влітку, вже після закінчення КНЕУ, прийшли відповіді з німецьких вузів, у багатьох були відмови. Але були дві програми, на які мене прийняли. Так, у вересні 2014 року я стала студенткою Берлінської школи економіки і права.
Перші враження
Порівняно з Україною, тут набагато більше привітних посмішок на вулицях. Можна розговоритися з бабусею в поїзді, на касі в супермаркеті тобі бажають доброго дня. Але на цій ж касі можна легко перетворитися на ворога народу, якщо ти надто довго і акуратно упаковуєш свої покупки в сумки: ну і що, що тобі потрібно овочі покласти вниз, а яйця нагору? Ти крадеш особистий час людей, що стоять за тобою в черзі, а це не вітається.
Взагалі підхід у німців до особистого часу суворий: мій час – він тільки мій і ніхто не має права його потривожити спонтанними змінами.
Підлаштовуватися під вас ніхто не буде, а пунктуальності все-таки варто дотримуватися. Так звана “академічна чверть години”, на яку нібито можна спізнюватися на лекцію, в житті не вітається.
Зі мною у відділі працює молода колега 30 років, у якої з її хлопцем широке коло спільних друзів з парами і сім’ями. Щоб їм всім разом зібратися на свята чи на шашлики, їм доводиться планувати такий захід за кілька місяців, щоб врахувати графік кожного.
Виходить, якщо я хочу зі своєю колегою домовитися піти після роботи на каву, перед тим як відповісти, їй потрібно дістати її мобільний з календарем і перевірити розклад зустрічей зі своїми друзями. І виходить, що наша “спонтанна” кави після роботи можна буде випита місяця через півтора, і то це ще неточно.
Спочатку мені це здавалося диким – як це можна друзів записувати в календар? Мені пригадувалися завжди дзвінки від друзів в 11 вечора, поки ще вчилася в Києві, зі словами: “через 20 хвилин ми за тобою заїдемо, спускайся”. Але через якийсь час зрозуміла, що в плануванні є і свої плюси і навіть не помітила, як сама почала вносити своє життя в мобільний календар з нагадуваннями.
Тут не прийнято ділитися піцою. Ну як це у нас буває: компанія друзів замовляє одну-дві великі піци на всіх і потім діляться, а тут якщо компанія і замовляє піцу, тільки маленького розміру окремі на кожного. Виходить, враховані інтереси кожного і кожен їсть те, що йому хочеться. Начебто і разом сидять, але кожен над своєю картонною коробкою, ніякого почуття спільності. Доводиться змінювати і вчити тому, що ділитися – добре і приємно. Але вони вчаться.
В ресторані цілком нормально, коли офіціантка запитує, платити будете разом чи окремо. І так само цілком нормально попросити окремий рахунок. Тоді кожен заплатить прямо офіціантові тільки за те, що він замовляв, отримає окрему здачу і може окремо залишити чайові. Так роблять не всі, звичайно, тут можуть і запрошувати один одного в ресторан, але досить часто рахунок приносять все-таки окремий.
Тут сортують сміття. У кожному будинку окремі контейнери для біо-сміття, пластику, паперу. З часом до цього звикаєш і це стає нормою. Коли вперше приїхала з Німеччини в гості в Україну, навіть жахливо незвично було кидати все в одне відро для сміття. А пляшки здають як пластикові, так і скляні.
В ціну при купівлі напою вже входять 10-20 центів зверху за саму пляшку. Виходить, коли ти їх складаєш, ти просто повертаєш гроші назад. В супермаркетах при вході є спеціальні автомати для прийому тари, куди опускаєш пляшку або ставиш ящик, автомат розпізнає тип пляшки, обчислює вартість і тобі вибиває чек. З цим чеком йдеш на касу і отримуєш на цю суму знижку. Все продумано.
Кожне дерево пронумероване.Чи то міський парк чи алея в центрі міста, або ж бічна вуличка в передмісті – на кожному стовбурі маленька металева табличка з номером. Спилювати дерева тут теж не можна, навіть якщо це дерево виросло поруч з парканом на твоїй ділянці, його гілки нахилилися до тебе у двір і воно ось-ось впаде – на це потрібно брати спеціальний дозвіл з ратуші (щось типу міськради, в якому вирішуються всі питання).
У німців прийнято дарувати парну кількість квітів, а взагалі вони не особливо переймаються через всілякі прикмети. У них найпоширеніша тільки одна: коли стукаєшся келихами, потрібно дивитися один одному в очі – інакше сім років невдач в ліжку.
Їжа
Картопля – ось найголовніше німецьке блюдо! Крім сосисок і пива, звичайно ж. Але картоплю вони їдять навіть більше, ніж ми (а хтось там над білорусами жартував). Взагалі традиційна німецька вечеря повинна містити три інгредієнти на тарілці: картопля, м’ясо і овочі. Причому останнім приділяється найменше уваги. Найчастіше це тушкована червона капуста (традиційна страва до Різдва разом із запеченою качкою), ну або ж заморожена суміш з моркви, горошку і кукурудзи. І до того ж м’ясо обов’язково потрібно рясно залити якимось важким на шлунок соусом.
Взагалі поняття сезонності продукції у них відсутнє. Кажу з точки зору Берліна, місто велике, тут їм в якості розваги за щастя раз на рік поїхати на полуничну “ферму”, заплатити гроші і самим піти в поле збирати полуницю. Ще й не кожен так може.
Але загалом вони всі звикли, що фрукти та овочі можна завжди купити в супермаркеті, вони цілий рік однакової свіжості і приблизно однакової вартості (теплиці по всьому ЄС, особливо з південних Іспанії та Італії багато всього привозять). Тому німцям не зрозуміти нашої радості, коли в серпні-вересні красуються гори динь і кавунів і коли тільки й робиш, що намагаєшся ними наїстися на рік вперед. Тут в цьому плані достаток.
Хоча, якщо чесно, у половини тепличних овочів і фруктів смак зовсім не такий, як вдома з грядки. Помідори взагалі пластикові і несмачні (не те, що наші херсонські). Але є два продукти, якими німці дуже пишаються і які таки підпадають під сезонність – спаржа і полуниця.
Вони вирощуються в самій Німеччині на великих фермах і потім пізньою весною і раннім літом відкриваються всюди стенди з великими вивісками: “місцева спаржа” – і всі біжать закуповуватися. Це престижно – купувати спаржу в сезон. Мені вона за смаком дуже противна, як її не приготуй, а тут в ресторанах навіть окреме спеціальне спаржевое меню пропонується.
Берлін багатокультурний, і в цьому його краса. До нього я була абсолютним консерватором, особливо що стосувалося продуктів харчування, а тут вперше спробувала різні кухні світу. Найбільшим кулінарним відкриттям стала азіатська кухня. Тут її багато, на будь-який смак і для будь-якого бюджету.
У самому Берліні зараз тренд на “еко” і “біо”. На всьому зелені наклейки, окремі мережі “зелених” супермаркетів з солідними націнками – люди готові платити більше за те, що (напевно) натуральніше.
Звичайно, в Європі такі продукти можуть проходити багато стадій відбору та сертифікації, можуть дійсно бути “екологічно чистими”, але моя українська ментальність не вірить в це до кінця і не дозволяє платити у півтора рази більше за те, що толком і не перевіриш. Але тут цінується все своє, місцеве. Це чимось нагадує кампанію “Купуй українське!” – тільки в масштабах свого регіону чи міста.
Тому часто проходять ярмарки з вуличною їжею від приїжджих, які вже стали місцевими, ярмарки хенд-мейд подарунків та одягу. У молоді (а Берлін – це місто молоді здебільшого) популярні блошині ринки, де можна годинами бродити, пробувати лимонад, зроблений мало не вдома такими ж молодими підприємцями з сусіднього району, і розбирати гори старого одягу, сумок, вінілу, плакатів – це рай для любителів вінтажного стилю.
Але на цьому “вінтаж” не обмежується: тут непотрібні меблі просто виставляють на вулицю – і з часом (в самому місті навіть швидше відразу) її таки підбирають і забирають в новий будинок. Навіщо витрачатися на нове, якщо можна стильно обіграти старе?
Пошук та оренда житла у Берліні
В останні роки Берлін став притягувати все більше молоді, як німецької, так і іноземної. Кажуть, що це наймолодша і найбільш міжнародна столиця Європи. Раніше після слова “сама” стояло ще прикметник “дешева”, але і це теж починає змінюватися. Особливо це помітно на ринку нерухомості, де маса людей, що переїжджають у столицю, негативно впливає на цінову політику (попит в рази більше пропозиції).
Купувати житло, особливо у великих містах у Німеччині не прийнято. Всі живуть в стані оренди: як студенти, що кочують з одного місця в інше, так і сім’ї з дітьми, які живуть в одній квартирі вже роками.
Через великий попит на квартири в столиці дуже вигідно купувати кілька квартир ще в процесі спорудження якогось нового будинку, а потім їх просто здавати. Існують навіть не особливо легальні випадки здачі квартири в оренду “по другому колу”, коли ти сам знімаєш квартиру нібито у господаря, але при цьому укладаєш паралельно другий договір і здаєш її третій особі з націнкою, а різницю залишаєш собі як дохід. Звичайно, таке заборонено за законом, але багато хто таке підприємництво практикують.
Залежно від району зони (А – в центрі, В – поза межами центру, С – передмістя) вартість оренди квартири може сильно варіюватися. В самому центрі однокімнатну квартиру можна знайти за 1000 євро в місяць і вище; в тій же зоні А, трохи далі від центру, але у більш престижній частині вона обійдеться у 800 євро на місяць, а в менш престижній частині, улюбленою молоддю та популярної своїми барами, – 600-700 євро на місяць.
Якщо розглядати варіанти однокімнатної квартири в зоні В, то ціни в межах 450-600 євро. Хоч від Берлінської стіни залишилися тільки туристичні шматки з графіті для фотографій, різниця в районах з ціною все одно присутня. У східній частині міста зазвичай дешевше, ніж у західній, а в зоні В жити тихіше і спокійніше, ніж в зоні А. Звичайно, кожен шукає виходячи їх того, що він очікує від Берліна.
Є два типи оренди: “холодна” і “гаряча”. Ціни завжди вказані “холодні”, тобто тільки за житлоплощу. Потрібно враховувати, що “гаряча” оренда буде на кілька сотень євро більша через комунальні платежі, які вираховуються в середньому, виходячи з витрат попередніх мешканців, і потім раз на рік звіряються за лічильниками.
Якщо ти за рік витратив по лічильнику більше, ніж ти платиш за комуналку в місяць в середньому, то потрібно буде доплачувати, а якщо витрата була меншою, то частину грошей потім повернуть. Передбачити і відстежити витрату по лічильникам у перший рік життя на новому місці з новими тарифами складно, тому і вода, і електрика у німців заощаджуються.
Студентам та молоді знімати окремі квартири для себе не вигідно, тому великою популярністю користується спільне проживання з іншими людьми в орендованій квартирі, де у кожного своя кімната. І не завжди виходить знімати квартиру з друзями; коли шукаєш кімнату, найчастіше доведеться жити з малознайомими людьми (але з ними ж потім можна і подружитися).
Шукати житло складно. У Берліні це може тривати місяці. Тут так багато охочих, що господарі квартир призначають відкриті дати відвідування, куди приходять всі претенденти відразу ж з повною пачкою документів, і швидше за все огляд квартири перетворюється на неофіційні “оглядини” самих претендентів.
Важливо, яке перше враження ти справиш на орендодавця, чи є в тебе заборгованості за попередню оренду, чи брав ти коли-небудь кредит, чи є в тебе рахунок в банку, чи є в тебе постійна робота з необмеженим контрактом, чи привозиш ти з собою маленьких дітей або домашніх тварин. Пошук житла у Берліні чимось нагадує забіг на коротку дистанцію, в якому чималу роль грає твоя швидкість, підготовка і проста удача.
Навчання
Система навчання в Німеччині сильно відрізняється від української, в якій і досі проглядаються залишки радянського підходу. У нас як: ось лекція – пиши конспект, семінар – на нього треба вивчити параграфи з підручника, ось летючка – питання з лекцій і не тільки, ось ще список робіт та презентацій на семестр для додаткових балів. І все якомога глибше в теорію і чітко розписаним навчальним планом.
Тут велика частина самого процесу навчання перекладається на студента, важлива його самостійність і самодисципліна. У мене на магістратурі підручників не було в принципі. На початку семестру викладач видавав план тем лекцій, до яких потрібно було прийти вже підготовленим і з питаннями з прочитаної літератури.
В основному це були наукові статті з статистикою і прикладними прикладами з життя (кейсами), які в електронній формі завантажувалися викладачем на внутрішній інтернет-портал (загальноуніверситетський, використовувався кожною групою окремо з реєстрацією за номером студента). На цей же портал потрібно було і завантажувати індивідуальні роботи та есе. Ніяких запізнень, чітко по дедлайнам, там ж одразу програма автоматично перевіряла роботи на плагіат (це жорстко карається, допускається тільки 10% чужих слів у вигляді правильно оформлених цитат). А взагалі потрібно було багато читати самому.
Багато студентів після пар йшли в бібліотеку, де є інтернет, окремі столи для роботи за комп’ютером, книги, наукові видання – загалом, все що потрібно.
Середній вік студентів магістратури в Німеччині років на п’ять старший за наших українців, я була в свої 21-22 роки наймолодшою в групі. Були навіть люди за 30, з досвідом роботи після бакалаврату, які чітко знають, яку спеціальність вони хочуть і чому. З такими було набагато цікавіше на парах, тому що часто розпалювалися дискусії. Люди приводили багато прикладів з особистої практики, і виходить, що ми, по суті, вчилися один в одного, а викладач був швидше модератором на семінарах.
Можна взагалі піти в університет до 40-ка років, коли вже стабілізувалося особисте життя, сім’я, а кар’єра вимагає освіти або ж душа прагне нового. У мене на фірмі є колега, якій 38, двоє дітей, а вона тільки вступила на бакалаврат за своєю спеціальністю і підробляє на півставки.
Ось коли захистить диплом, подумує про магістратуру – а потім, може, і взагалі змінити напрям і вивчить до всього ще психологію. Німці мислять по-іншому, у них немає необхідності бігом всюди поступити і закінчити якомога можна раніше, вони підходять до цього вибору усвідомлено і з практичної точки зору. Багато з них воліють отримати прикладну освіта типу нашого технікуму, де за два роки вивчаєш професію і паралельно відразу працюєш на підприємстві для досвіду.
Робота
Шукати роботу в Німеччині непросто. Навіть стажування свого часу мені довелося шукати близько п’яти місяців, що вже говорити про звичайний пошук роботи, а тим більше з-за кордону. Це складно. Потрібно розуміти, що німецькі фірми спочатку повинні розглянути всі німецькі кандидатури, потім всі європейські, і тільки потім взагалі брати до уваги іноземців.
Виняток – висококваліфіковані фахівці у своїй галузі, яких приймають з задоволенням і оформляють робочі візи за спрощеними процедурами. Зараз Німеччина зацікавлена в кваліфікованих лікарях, інженерах і вчених, які б розвивали суспільство і привносили свій внесок в країну.
Сам Берлін – найпривабливіша європейська столиця для молодого бізнесу, тобто для стартапів. Найчастіше в сфері IT послуг і розробок.
При прийомі на роботу на спеціальність у дипломі і взагалі на те, що ти вчив, дивляться більш уважно, ніж у нас. Але варіанти є завжди. Наприклад, я вчила міжнародну економіку, а зараз працюю в маркетингу. Свого часу допомогло те, що влаштовувалася на практику і була можливість багато чому навчитися, але і попередній досвід теж чимало допоміг.
Крім всім відомого міжнародного порталу для пошуку роботи LinkedIn, у Німеччині популярний місцевий його варіант – Xing. Але якщо ти не супер-видатний фахівець у своїй галузі, то тебе швидше за все шукати не будуть, а доведеться самому попрацювати.
Якщо шукати роботу, потрібно бути готовим до відмов, знати мову хоча б на середньому рівні (в столиці може бути достатньо і англійської в залежності від фірми), мати можливість прийти на співбесіду. А саме головне – не здаватися.
Тут взагалі інше ставлення до роботи: ніяка робота не вважається постидною, адже це чесний заробіток. Наприклад, багато молодих людей під час навчання або відразу після випуску, поки ще не визначилися точно з кар’єрою, в якості підробітку доглядають за людьми похилого віку в будинках перестарілих.
Місцеві жителі
Як тільки я переїхала безпосередньо в місто в окрему квартиру, зі мною буквально відразу сталося те, про що мене, звичайно ж, заздалегідь попереджали. У нашому домі двері в квартиру на пружинах і захлопуються самі по собі, причому так, що назад в квартиру не зайдеш.
Все правильно, саме так і трапилося зі мною. Причому в самий невідповідний момент – зранку в той день, коли повинна була прийти подруга, щоб посидіти вдома і почекати майстра по інтернету. Перед самим її приходом я схопила другий набір ключів (перший я подрузі все одно хотіла залишити) і в капцях швиденько вискочила викинути сміття. При цьому я зовсім забула, що основний ключ все ще стирчав у замковій щілині зсередини. І все, назад у квартиру я вже потрапити не могла. Довелося дзвонити і стукатися до всіх сусідів на поверсі; хоч за дверима у них і було чутно якийсь сонний рух (все-таки половина сьомого ранку), але двері відчиняти ніхто не поспішав.
Зрештою, відкрив один останній сусід на майданчику, я його, бідолаху, швидше за все, витягла просто з ліжка, він у халаті заспаний набирав мені зі свого мобільного номер аварійної служби. Подругу я відразу зустріла і ми ще півгодини сиділи на сходовій клітці і чекали приходу майстра. Він виявився російськомовним, але тим не менш, все задоволення по відкриттю дверей обійшлося мені недешево.
Я вирішила віддячити сусіда за допомогу і спекла ввечері тістечка. Він їх забрав і без зайвих слів зачинив перед моїм носом двері. Так і не вдалося роззнайомитися з сусідами. Взагалі тут у молоді не прийнято розмовляти. Як я помітила, в більшості випадків просто намагаються уникнути особистого контакту, не знаючи при цьому імен сусідів і не маючи нікого, до кого можна звернутися. В селі, звичайно, по-іншому. Там так само, як і у нас – всі всіх знають. Але за допомогою все одно не поспішають звертатися. Адже твоє життя – насамперед твоє особисте, а німці вимагають поваги до їх власного особистого простору.
До іноземців Берліні ставляться добре, вони тут навіть вітаються. Тут багато демонстрацій та акцій на підтримку біженців, є окремі турецькі, азіатські або російські райони. Суспільство дуже толерантне, що для нашої людини на перший погляд може здатися дурістю. Наприклад, тут рівноцінно відносяться і до бездомних так само, як до будь-яких інших членів суспільства, з трамвая або метро їх ніхто не вижене і лежати посеред головної площі теж ніхто не заборонить.
Берлін культурний
Місто кипить культурою, у всіх сучасних проявах цього слова. На кожному розі арт-галереї, музичні бари, руфтопи зі всілякими заходами. Кожен може знайти собі щось для душі: танцювальні курси; спільні воркшопи з малювання та графіті; виставки-ярмарки місцевого рукоділля; фестивалі вуличної їжі.
За афішею Берліна встежити в принципі неможливо, а якщо дивитися детально і постійно, то з’являється відчуття, що багато пропускаєш. Фізично неможливо встигнути все, що здається цікавим. У молоді повно енергії зустрічати схід сонця на даху торгового центру по вівторках під ноти джазової імпровізації місцевих музикантів. І це чудово!
Я пишу вірші вже на трьох мовах (українська, російська та англійська), пробувала кілька разів на німецькій, але ще не достатньо опанувала мову, щоб писати літературно. Останнім часом часто пишу англійською, знайшла організацію “Berlin Spoken Word”, яка в невеликому барі щочетверга проводить англійські вечори поезії і прози.
Невимушена атмосфера, ніякого осуду або критики, інтернаціональна публіка… Хоча через роботу на наступний день не завжди виходить залишатися там до пізньої ночі, все одно атмосфера там сприятлива і надихає.
Іноді у вільний час розписую стіни. Звичайно, це не балончиками малювати графіті на залишках Берлінської стіни, але тим не менш прикрашаю відділи у своїй фірмі або квартири друзів.
Резюме
Хоча я з Берліном не була знайома до мого приїзду сюди, він з часом поступово відкривав мені свої кращі та гірші сторони і підкорив мене своєю щирістю, відкритістю, простотою. Тут дихається вільніше, тут є віра в свої сили. В суспільстві існує більше правил, ніж в Україні, але і їх можна зрозуміти, прийняти і з часом почати цінувати.
Берлін – місто контрастів, тут і старі історичні руїни, і недавно побудовані скляні висотки, і сірі панельні дев’ятиповерхівки, але тим не менш місто зберігає свій шарм об’єднання культур і ментальності – як після возз’єднання Німеччини, так і завдяки постійному припливу іноземців.
Як кажуть самі німці, Берлін – це не Німеччина, це щось окреме, особливе, своє. Тут я навчилася адаптуватися, адже не все нове – погано, воно може бути просто по-іншому. Мені складно загадувати, як далі складеться моє життя, але я впевнена, що зможу завжди думати про Берлін, як про місто вільного духу. Навіть в якості туриста місто варто відвідати обов’язково, він все-таки просочений історією.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “ЦЕ КРАЇНА, ДЕ ПОТРІБНО ЗАБУТИ ПРО СТPАX І ПРОСТО ПРОБУВАТИ НОВІ ШТУКИ”: УКРАЇНКА ПРО ЖИТТЯ В НОВІЙ ЗЕЛАНДІЇ
