Часто, в шаленому ритмі нашого життя, ми не помічаємо дійсно важливих речей. Одні відмовки: робота, нескінченні справи по дому, відпустка, а на близьких – часу немає. Нам здається, що ось зараз, ще трохи поквапитися, попрацювати, доробити те і це, і тоді можна буде жити по-справжньому.
Але, як правило, справжнє життя, якого ми так чекаємо, вічно тікає від нас. Лише в старості, коли у людини не залишається нічого, крім сьогодення, вона, нарешті, починає цінувати життя і не без частки гіркоти міркує про нього. І лист цієї літньої жінки – тому доказ.
«Дорога Берто! Я читаю все більше, але переживаю все менше. Зараз я сиджу у дворі і насолоджуюся видом на високі бур’яни в моєму саду. Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями, і менше – за роботою.
Мені здається, більшість моментів в житті повинні приносити задоволення, а не стрес. Я намагаюся знаходити такі моменти і сповна насолоджуватися ними.
Я більше не економлю на собі. Свій кращий порцеляновий сервіз і кришталеві чарки я дістаю з нагоди всіх важливих подій, таких як ремонт крана у ванній або перше цвітіння бузку в цьому році. Я вдягаю свою кращу блузу на ринок. Мені здається, що, якщо я виглядаю дорого, мені буде легше розлучитися з грошима в супермаркеті.
Я не чекаю спеціального приводу, щоб користуватися своїми кращими духами.
Я більше не відкладаю справ на потім: якщо щось є варте уваги я дивлюсь, прислуховуюсь або роблю, я роблю це прямо зараз.
Не знаю, що б зробила на моєму місці інша людина, знаючи, що завтра вже може не бути. Чи можливо взагалі уявити таке, адже всі ми сприймаємо завтрашній день як належне, щось само собою зрозуміле. Думаю, якщо б хтось дізнався, що йому залишилось жити всього один день, він скликав би всю сім’ю і близьких друзів, щоб подякувати їм за все і попросити вибачення. Можливо, вони пішли б повечеряти в ресторан. Кращий ресторан в місті. Так мені здається, я не знаю.
Зараз, розуміючи, що мій час обмежений, я нарешті почала цінувати життя. Мене більше не дратують всі ті дрібниці, які так часто псували мені настрій: незакінчені домашні справи, непривітні касири в супермаркеті або коли протікає бачок в туалеті.
Про що я дійсно жалію зараз, так це про те, що ніколи не знаходила часу написати своїм друзям і близьким, відкладаючи це на кращий день, який, здається, так ніколи і не настане. Я шкодую про те, що так мало говорила своєму чоловікові і батькам, як сильно я люблю їх.
Читайте також: “Є ПOРOХ В ПOРOХIВНUЦЯХ”, – ТАНЦЮЮЧІ ПЕНСІОНЕРИ “ПIДIРВAЛU” МЕРЕЖУ (ВІДЕО)
Тепер я намагаюся не відкладати, не стримуватися і не економити ні на чому, що додає щастя і радості в житті.
І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожну мить, кожен вдих дійсно є дивним подарунком згори!
Життя, можливо, не та вечірка, про яку ми мріяли, але якщо вже ми тут, потрібно танцювати».
