Чому ми так тримаємось за минуле, навіть коли усвідомлюємо, що це нам шкодить?
Частина наших упередження стосується нашого бажання втримати статус-кво – status quo bias. Ми підсвідомо хочемо зберігати стабільність, навіть усвідомлюючи, що вона негативно впливає на наше життя. Наше прагнення залишати речі такими, як вони є, давно стало предметом досліджень політологів, економістів і соціологів.
Ви прийшли в улюблений ресторан і вкотре замовили улюблену страву. Знайому і багато разів до того скуштовану. Просто тому, що вже знаєте, яка вона на смак. Ви опинились перед вибором – вибрати щось відоме і знайоме (смак, дотик, відчуття) і незнайоме досі. Що оберете?
Ми в усьому схильні робити вибір на користь того, що нам вже відомо. Просто тому, що воно вже нам знайомо. Наша упередженість щодо збереження статус-кво впливає на всі (або майже всі) рішення щодо майбутнього. Ми прагнемо надавати перевагу тим речам, які вже маємо – перед тими, які лише можемо отримати (причому не точно) в майбутньому.
З точки зору нейронауки все просто: мозок сприймає будь-які зміни як загрозу. Все невідоме і нове для мозку – це фактор ризику. А оскільки основна задача мозку – безпека, виживання і розмноження, все, що становить загрозу, мозок блокує.
Читайте також: Собака і цвях: чудова притча про те, чому не потрібно скиглити
Двоє вчених – Самуельсон і Цекхаузер (William Samuelson, Richard Zeckhauser: Status quo bias in decision making) – в серії експериментів підтвердили гіпотезу про те, що людина надає значну перевагу рішенням, які допомагають утримати статус кво. Учасникам експерименту ставили питання, в яких вони мали робити вибір на користь варіантів, які або вели до утримання поточного статусу, або могли означати зміни в майбутньому.
Вчені відмітили, що люди з великою перевагою вибирають варіант, який дозволяє підтримувати речі такими, як вони. Такі рішення мінімізують ризики, пов’язані із потенційними змінами. Але також призводять до упущення потенційної вигоди, яка інколи в кілька разів перевищує можливу втрату.
Чому ми так сильно тримаємось за те, що вже маємо?
Як пояснюють це неусвідомлене упередження Даніель Канеман і Амос Тверскі в своїй Теорії перспектив (детально вона описана в статті Prospect Theory: An Analysis of Decision under Risk), потенціал втрати людський мозок виділяє значно сильніше ніж потенціал отримання вигоди. За цю теорію 1979 року Канеман і Тверські отримали Нобелівську премію.
Ми надаємо перевагу тим чи іншим речам просто тому, що вони нам знайомі. Уявляєте, скільки потенційних можливостей ми втрачаємо щохвилини просто через те, що звикли. Тобто ми надаємо перевагу певним речам просто тому, що вже з ними знайомі – з людьми, смаками, думками, авторами, країнами, роботою, тощо.
І таке упередження впливає на більшість рішень, з яких формується ціле життя.
Це не про ризики – це про відкритість до нового. Це про те, що ми не злазимо з мертвої коняки, не виходимо із токсичних відносин, не змінюємо роботу, яка ненависна, і керівника, поведінка якого давно виходить за рамки нормальної. Ми продовжуємо працювати там, де нам погано, з тими, кому не довіряємо, над задачами, які не приносять радості. Просто тому, що ми знаємо як це.
Збереження статусу-кво – це форма захисту, інструмент стабільності. Якщо таку стабільність ви собі бажаєте.
Бо для кожного з нас є все необхідне для будь-якого завтра.
1. Те, в яку точку ми прийшли – це результат усіх прийнятих нами рішень. Не приймати рішення – це теж рішення. Не змінювати і не змінюватись – це рішення.
2. Наші рішення роблять нас нами.
3. Боятися змін – нормально. Ненормально – коли через власний страх ми не змінюємо життя.
4. Наші рішення не завжди раціональні і об’єктивні. Мозок завжди намагатиметься зберігати для вас стабільність і захищати ваше его. Тому що порушити статус-кво – означає взяти відповідальність, означає бути готовим до помилки, означає бути готовим до критики.
А коли ви відчуєте страх втратити цей статус-кво – спитайте себе: а як його збереження допоможе вам досягти мети?
#українцісьогодні
