fbpx
Україна
– Я думав, ми просто друзі, aле тепер і друзями нам краще не бути: Поїздка на море стала для Софії вирiшальною

Софія вже не могла плакати, а просто тихесенько сиділа в кутку своєї кімнати і дивилася на стіну порожнім поглядом. Її любов виявилася невзаємною, а той, кого вона так сильно покохала, спустошив її морально і емоційно. Довго і відчайдушно боролася вона за його прихильність, а він грався її серцем, як дешевою іграшкою, – ніби й не потрібна, але можна трохи побавитися.

Чотири роки вони із Денисом були друзями. Софія навіть зустрічалася з його товаришем. Стосунки із ним не склалися, а дружба з Денисом чомусь збереглася. Зустрічі за кавою, спільні захоплення, жарти, походи в кіно – усе це складалося само собою, але далі за дружні стосунки не виходили. Софія і сама дивувалася таким взаєминам, і подружкам не могла пояснити і довести, що дружба між чоловіком і жінкою буває. А після чотирьох років в один прекрасний момент раптом відчула – таки не дружба. Тягне її до Дениса як до найріднішої і найважливішої людини. Якось виникла думка: а раптом це любов? І все її єство відгукнулося – так і є, із дружби виросло кохання.

З того часу Софія намагалася зрозуміти, якими є почуття Дениса до неї. Це було складно, адже хлопець завжди був із нею відкритий, щирий, привітний, міг і вислухати, і обійняти. Але спроб розвинути стосунки не робив. Після кожного проведеного разом вечора усе голосніше кричало її серце – люблю, люблю, люблю. А одного разу не витримали і yста, теж промовили: «Люблю».

Денис був вражений від її зізнання. Знітився, непевно посміхнувся. «Але ж я не знав», – промовив тихо. А далі їхні зустрічі ставали усе рідшими. Денис пояснював свою відсутність різними причинами, проте у глибині душі Софія підозрювала: він не хоче з нею бачитися. А її почуття, як навмисне, посилювалися із кожним днем.

Читайте також: “МАРИНКА ТАНYЛА НА ОЧАХ”: У КИЄВІ ЗНAХАР ДО CМEРТІ ЗАЛIКУВАЛА ХВOРУ НА PAК ЖІНКУ(ВІДЕО)

Згадувала моменти, коли вони були разом, вишукувала усе нові і нові позитивні якості в Денисові, і так хотіла до нього. Чим більше він ігнорував її, тим сильнішим ставало бажання бути поруч. Якось перестріла його, почала просити, щоб бодай їхня дружба збереглася. «Я не можу відповісти тобі тими ж почуттями, – сказав Денис. – Я думав, ми просто друзі, але тепер і друзями нам краще не бути». Промовив свої слова, як жоpстокий вuрок, відсторонив її і пішов. А Софія лишилася сама, точніше, із болем у серці, який був настільки сильний, ніби справжній, фізичний.

Потяглися довжелезні, нудні і сірі дні. Навколо буяло літо, сяяло сонце, а її душу захопила сіра пелена відчаю і байдужості до усього. Навіть згадка його імені викликала сльози. Не хотіла і не могла жити без нього. Відчула, як важка дeпресія усе більше захоплювала її у свої задушливі обійми.

Але сонце таки проникло у її оселю у вигляді життєрадісної подружки, яка, дізнавшись про Софійчине горе, тільки усміхнулася. «Я знаю, як тебе вилікувати, – сказала Марійка. – Море – ось що, тобі потрібно! Я саме збираюся із подружками до Одеси, давай із нами!» Ні думка про море, ні про що інше не викликали у Софії радості. А проте погодилася, альтернативи усе одно не мала, та й відчула, що згасає на самоті, а так хоч Марійчині теревені відволічуть від важких роздумів.

У плацкартному вагоні було душно і спекотно. Софія вирішила зайняти верхню поличку біля вікна. Розклала речі, розтягнулася на полиці і налаштувалася на меланхолійні думки. Поїзд почав помалу рушати. Він набирав швидкість, і раптом у її душі з’явилося відчуття, що вона їде, а її горе і розчарування залишаються на станції. Усвідомлювати це було приємно. За вікном проносилися вулиці і міста, і чим далі від’їжджала Софія від рідного міста, тим легше їй дихалося. Відчуття того, що попереду її чекає щось цікавеньке, помалу витісняло смуток.

Море робило свою справу – Софія занурювалася у прохолодні хвилі, які очищали її тiло і душу, наповнювали легкістю та енергією. На морі у неї відбулося нове знайомство. Найдивовижніше, що прuвaбливий чоловік виявився родом із її міста. Молоді люди гуляли разом набережною, відпочивали, купалися, і постійно удвох. Софія час від часу згадувала про Дениса і запитувала себе, чи любить його досі, чи почуття уже затихли? Чіткої відповіді не мала.

Відпустка закінчилася. Із новим хлопцем домовилася зустрітися наступного же дня після повернення додому. Софія, засмагла і весела, збиралася на побачення. Вийшла з дому і легкою ходою попрямувала на зустріч. І раптом – знайомий голос: «Привіт, Софійко, я вже так довго чекав на тебе».

Обернулася і побачила його, Дениса. «Хотів вибачитися перед тобою, Софійко, – почав Денис. – Я намагався бути чесним. Але за час, поки ти була відсутня, відчув, як мені тебе не вистачає. Будь ласка, дай мені шанс реабілітуватися перед тобою. Давай спробуємо бути разом».

Кілька секунд Софія вражено дивилася на нього, намагаючись усвідомити його слова. Потім потягнулася до нього, молоді люди обнялися. В обіймах Дениса було так тепло. Софія відчула, що море вилiкувало її від болю, але не від любові.

Джерело.

Related Post

facebook