Від Путіна тхне поразкою. Таку заяву в ефірі телеканалу Еспресо зробив політолог Андрій Піонтковський політолог (Вашингтон).
«Мені здається, і це вже дуже очевидно, що в бункері відбувається дуже серйозна внутрішня боротьба, в самій верхівці внутрішньо-політично керівництва, принаймі, вона відчувається в інформаційному просторі.
От як можна пропонувати мирні переговори, обстрілюючи ракетами мирних жителів, позбавляючи їх життя», – каже Піонтковський.
Усе вирішилося в останні два дні. Це робота HIMARS. Знаєте, яка іронія долі. Цей злочинець Путін, пам’ятаєте, розвалившись в кріслі каже, що вони ще нічого всерйоз не починали.
Це Україна ще нічого не починала. Їй вистачило двох днів. Скільки там HIMARS? Зараз 12 ніби? А якщо буде 50, 60? Як будуть в зв’язку з цим змінюватися миролюбні плани Руденка?
Я дізнався про це зовсім недавно, і ще не встиг відстежити реакцію в російських мережах. Можу лише уявити, що там відбувається. Це визнання поразки, безумовно», – каже Піонтковський.
Він переконаний, що у Путіна просто немає виходу.
«Дивіться, як його зараз “кинув” Іран, і як ним крутить як хоче Лукашенко. Він що вже лише не виробляє з цим Лукашенко – і змушує його то об’єднатися, то відправити в Україну війська, але Лукашенко не погоджується, він не хоче бути Муссоліні при новому Гітлері», – каже експерт.
Піонтковський переконаний: той, хто віддав наказ бомбити Вінницю, хоче зірвати ініціативу тієї башти Кремля, яка послала сигнал зранку через Руденка.
«Це показує, між іншим, дуже важливу річ – Путін втратив контроль над ситуацією, на нього вже не оглядаються, і це нормально. Сигналом до останньої боротьби цих “павуків в банці” буде звільнення Херсону.
Але, схоже, вона вже настільки прораховується воєнними експертами, що реакція уже саме та, яка мала б бути. Я би назвав це “передхерсонським синдромом”, що настав зараз у бункері Путіна. Буде дуже цікаво спостерігати за ситуацією», – підсумував Піонтковський.
Фото – скріншот з відео.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна