Радник керівника Офісу президента Олексій Арестович в розмові з російським правозахисником Марком Фейгіним 11 червня в програмі Фейгин LIVE розповів, що з Заходом велися розмови ще задовго до початку війни.
«При всій вдячності до США і взагалі колективного Заходу, питання – чому в таких невеликих об’ємах і чому не на попередження – вони ж також нікуди не діваються.
Тому якщо прийшов час питань, які сторони задають один одному, я теж задаю питання від себе, як Олексій Арестович – а чому не давали і не вводили на попередження, коли ми просили.
Коли ми показували і доказували, що напад неминучий, буде реалізований по таких планах-маршрутах-термінах, і нам для того, щоб зберегти свою країну, мирних жителів, міста і так далі – потрібно те, те і те. Найголовніше, що все це у них було», – повідомив радник керівника ОП.
Арестович пояснює, що все сталося саме так тому, що “вони не вірили в нашу здатність чинити спротив”.
«У них так аналітика працює. Вони зробили протягом пів року з червня по лютий три величезні аналітичні помилки: здатність афганської армії чинити спротив афганському керівництву. Друге – це здатність української армії чинити спротив, недооцінена абсолютно. І третє – абсолютно переоцінено російські можливості наступати.
Вони ж на цих величезних помилках побудували всі свої геополітичні розрахунки, спробу вибудувати відносини з нами – все це будувалося на цих помилкових оцінках», – каже Арестович.
Він додав, що у нас теж є помилки, про які можна і треба говорити, але вже після війни.
«У нас є і недоліки, і величезні помилки. І коли про це можна буде говорити, я перший вискажусь так, що вуха зав’януть у всіх. Тому що так як я знаю ці недоліки, і так як я можу про них говорити, навряд чи хто-небудь скільки знає і може говорити.
Але нікуди не дінуться питання ні чому передавали так мало, коли ми на колінах благали передати, і другий момент, коли ми зараз їх просим – передайте, а нам кажуть – мінус сорок танків до вас не піде, ми не даємо дозволу», – каже Арестович.
Фото – скріншот з відео.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна