fbpx
Діаспора
“Візьми той перстень собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь! Ти не бiйся, я тебе не видам. Стара і так не помітить. У неї того барахла – цілі гори!”: Як закарпатка на заробітках у мільярдерки працювала

Моя сестра Аня якось поїхала на заробітки в Португалію. Дехто радий, що зважився на такий крок, дехто жаліє. Заробітки – то велика лотерея. І кому вже тут наскільки поталанить.

Моїй Ані поталанило неймовірно. Навіть не в смислі грошей. Хоч одного разу їй і з грошима підфартило. Вона одразу потрапила на роботу до мільярдерки. Ця стара пані пережила двох своїх дітей. Чотири рази одружувалася. Але на той час була вже розлучена. Проте завжди підтягнута, доглянута, життєрадісна, завжди поглинута якимись ніби дуже важливими справами. Напевно, якийсь великий бізнес вела, бо ж діти вже не могли її підмінити.

Мала та пані такий великий маєток, такий великий, як корабель. Можете собі уявити його розміри, якщо там було тільки тисяча чоловік прислуги.

Садівники, кухарі, ті, хто вирощував на земельній ділянці овочі та фрукти, а ще всілякі масажисти, водії, вантажники, охоронці, сантехніки, електрики, лікарі, перукарі, візажисти, закупівельники, фото- та відеомайстри, юристи, кравці… Всі вони заледве знали один про одного!

Читайте також: МИРОСЯ ДАВНО НЕ БУЛА ВДОМА. ШКОДУВАЛА ТРАТИТИ ГРОШІ НА ПОЇЗДКИ. ЗАРОБЛЕНІ ЄВРО ВІДСИЛАЛА ДОДОМУ. ТАМ ЧЕКАЛИ ЧОЛОВІК, ДОНЬКА, ХВOРА СЕСТРА. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЗАРОБІТЧАНКИ

Одні з них приходили на роботу тільки погодинно, інші за викликом, інші чергували, ще інші знаходилися тут постійно.

До тих, постійних, належала зараз і моя сестра. І це була неабияка підмога. Слава Богу, вона, окрім роботи, вже не мусіла журитися ще й тим, як би щось приготувати та де би переночувати. Бо, звісно, що на тому всьому вона б дуже економила, і хтозна, чи не підірвалася б собі здоров’я, як багато її землячок, які працювали на заводі га конвеєрах, а спали ледь не в бараках.

На таку роботу її запропонувала одна наша родичка, яка тут працювала і мусіла повернутися додому, бо хворіли батьки.

Але спочатку, щоб заслужити довір’я, моїй сестрі довелося пройти через неабиякі випробування. Коли б вона схибила, могла не те, що втратити надію на заробіток, а й, дуже навіть ймовірно, просто опинитися за ґрaтами. Родичка не встигла її про це попередити, бо дуже була заклопотана від’їздом, та й була дуже впевнена в порядності свого протеже.

Але до українок там все ж ставляться дуже обережно. Як і взагалі до усіх чужинців, навіть якщо їх хтось рекомендує.

Ну, наприклад, розкажу вам хоча б про таке. Уже в перший день прибирання вона побачила, як під старовинну, неймовірно гарну різьблену тумбочку ніби випадково закотився перстень.

Прибирали вони тоді в цій кімнаті удвох із ще однією дівчиною. Аня розумілася з нею, бо непогано говорила по-англійськи. Так от, та дівчина, коли побачила цей перстень, зразу змовницьки сказала моїй сестрі:

Візьми його собі! Дивися, який гарний, рідкісний камінь! Ти не бійся, я тебе не видам. Стара і так не помітить. У неї того барахла – цілі гори. Ти ж сама бачиш. Я вже багато таких штучок приховала. Коли поїду додому, куплю собі житло. Хіба ти не мрієш про гарне житло?

Але Аня від неї відсахнулася. Ще бракувало, щоб її, безправну, у чужій країні у в’язницю запроторили. І виявилося, що її обачність їй дуже згодилася. Власне, саме тому вона й залишилася там працювати.

Іншим разом її попросили замести доріжку спеціальним електричним віником-щіткою, бо на неї нападало листя. Але раптом вона дивиться, а під кущем – пачка грошей. Мабуть, це було не менше, як десять тисяч доларів.

Ці кущі були дуже розташовані далеко від садиби. Аня роззирнулася. Навколо нікого не було. Аня взяла ці гроші. І одразу настійливо попросила, щоб пані її прийняла. Боялася, якщо скаже адміністратору, чи вчинить він чесно? Чи не присвоїть вінці гроші і чи не скине все на неї.

Добитися бодай на кількасекундний прийом до пані було майже неможливо, але вона прийняла мою сестру. І розуміюче закивала, коли та передала їй пачку купюр, яку знайшла в саду.

І таких випадків була кілька. З одного боку, моя сестра вважала за потрібне повернуті віднайдені речі. А з іншого, дуже дивувалася, як у такій злагодженій системі, яким був цей маєток, може щось губитися.

– От що означає старість, – думала Аня. – Навіть при такому великому багатстві вона не рятує від склерозу. Тому, й персонал такий неуважний, бо думають, що стара нічого не помітить.

Але, виявляється, що якраз система там діяла дуже злагоджено. Та й на кожному кроці там були понатикані відеокамери. Аню просто-на-просто перевіряли. І та перша дівчина була звичайною провокаторкою. Її попросили таким чином перевірити новеньку. Адже існував міф, що українки – дуже трудящі і терплячі, але дуже навіть не проти того, щоб щось поцупити. Тому за ними дуже пильнували. Хоч і любили мати таких трудівниць на господарстві.

Видно, кілька наших заробітчанок зробили таку добру славу і своїм наступницям, яким доводилося цей міф розвінчувати.

А оті гроші, які вона знайшла, – це були справді 10 000 доларів. Коли Аня відпрацювала чотири роки, стара пані подарувала їх сестрі, як преміальні. Їй якраз тоді виповнилося вісімдесят. У дні свою ювілею вона справді була дуже щедрою. Вона також дуже любила спостерігати за тим, як її підопічні умлівають від таких от великих подарунків.

На той час це були страшні гроші. Тим більше, що вони одразу ж згодилися. Аніна дочка змогла купити за них квартиру в місті.

Не можна сказати, що в сестри аж така велика платня. Може, трохи більша ніж у тих, як доглядають за літніми людьми.

Та й не так вже мільярдери грошима не розкидаються. Інакше б вони давно стали звичайними середньостатистичними людьми. Але чесніть тут цінується не менше, аніж професіоналізм.

Більше таких великих подарунків сестра не отримувала. Найбільшою премією надалі були споживчі кошики на Великдень. Хоч господиня це свято не відзначала, але знала, що дехто з її прислуги вважає цей празник чи не найважливішим у своєму життя. Тому для таких своїх підопічних вона готувала подарунок. У кошику були дорогі вини, сири, м’ясні вироби, тістечка.

І ті, хто не мав змоги поїхати на батьківщину, могли пристойно зустріти Великдень у її маєтку.

Людмила КАДАР

Джерело.

Related Post

facebook