Україна
Він зрадив мене зi… свекрухою

Менi було сiмнадцять рокiв, йому — двадцять п’ять. Уявiть собi мiнiатюрну брюнетку з блакитними очима i бюстом третього розмiру! А вiн був справжнiм плейбоєм, моїм Кеном для Барбi — смаглявий, високий, свiтловолосий. Вiн же був i моїм першим справжнiм коханням, моїм першим чоловiком.

Я нiчого не боялася, адже була впевнена, що i мiй Кен, мiй Вадик, також без тями закохався в мене, хоча розумiла, що я у нього аж нiяк не перша. А як мене не кохати! Та за мою веселу вдачу i блакитнi очi, запевняв мене Вадик, вiн ладен був пiти на край свiту.

Одразу наступного дня, як ми стали близькими, вiн захотiв познайомити мене зi своєю матiр’ю. Iнстинктивно я розумiла, що мiй супермен має щодо мене найсерйознiшi намiри, i тому дуже старалася сподобатися Катеринi Михайлiвнi, симпатичнiй жiнцi приблизно 45-рiчного вiку.

Та усi мої страхи були марними. Мама Вадика прийняла мене напрочуд сердечно, була такою привiтною i ласкавою — хоч до рани прикладай! Це повторилося й удруге, й утретє. Тодi мене навiть подумалося, що Катерина Михайлiвна ставиться до мене краще, нiж мої рiднi батьки. Вони ж, коли я привела додому свого коханого, навпаки, були якимись пiдозрiливими. Тодi мене подумалося, що вся рiч у “житловому питаннi”, адже моя сiм’я (тато, мама i старша незамiжня сестра) “тiснилася” у двокiмнатнiй “хрущовцi”. Тож i боялися, щоб я не привела до хати ще й зятя. Але, коли вони нарештi познайомилися з Катериною Михайлiвною, усе напруження було знято: мати Вадика одразу сказала, що рада буде бачити молоде подружжя у своїй трикiмнатнiй квартирi.

Одне слово, я готова була молитися на свою майбутню свекруху. Старалася в усьому їй догодити, а вона не намагалася звалити на мої плечi увесь тягар хатньої роботи. Я навiть захоплювалася нею, вважала взiрцевою матiр’ю: Катерина Михайлiвна десять рокiв тому зосталася вдовою, сама пiдняла, виховала i вивчила єдиного сина, зовсiм забувши про особисте життя. Тодi вона здавалася менi досить лiтньою жiнкою, зараз, коли я сама майже сягнула її вiку, чудово розумiю приказку “баба ягiдка знов”.

…Перше непорозумiння виникло десь на другому чи третьому мiсяцi нашого спiльного життя. Якось свекруха таємничо покликала мене потеревенити про наше, “жiноче”. Звичайно я погодилася, навiть не уявляючи про що йтиметься. Дiйснiсть виявилася бiльш нiж дивною. “Донечко, — сказала вона, — не ображайся, але скажи менi щиро, чи не забагато ви з Вадиком займаєтесь коханням? Хоч вiн й удає iз себе супермена, але виглядає якимсь змученим, схудлим. Думаю, ти маєш виявити мудрiсть i бути трохи стриманiшою у лiжку. Я тобi не казала, але колись у Вадика були проблеми зi серцем, май це на увазi”.

Довго розмiрковувала над її словами. Справдi, Вадик останнiм часом iнодi вiдпрошувався з роботи. Повертаючись iз бiблiотеки, де я прилаштувалася працювати, менi доводилося часто заставати його вже вдома. Чоловiк казав, що в нього то запаморочилося в головi, то ще щось. Але одразу ж починав жартувати i дурiти так, що я нiколи не надавала його раннiм поверненням великого значення. До пори, до часу…

Якось застудилася i вiдпросилася з роботи з обiду. Пiдiйшовши до дверей, я, як завжди, вiдiмкнула їх своїм ключем i тихо увiйшла до помешкання. На вiшаку побачила одяг Вадика, зазирнула до нашої кiмнати — нiкого, на кухнi — також. Прочинила дверi до кiмнати свекрухи — i… менi вiдняло мову: на лiжку мiй Вадик i його мати, обоє роздягнені, кохалися!

У мене нiби щось перемкнуло в головi, очi затулила пелена. Не роздивляючись дороги, я кинулася геть iз хати i спам’яталася на батькiвському диванi, де проплакала до ранку, нiкому не сказавши анi слова. Правда видавалася менi такою дикою, що часом навiть  думала, що все те менi привидiлося.

Вадик не пiшов за мною, не з’явився вiн i наступного дня, зате завiтала Катерина Михайлiвна. Вона сказала, що має до мене конфiденцiйну розмову. Вплив цiєї жiнки на мене був ще таким великим, що, внутрiшньо здригаючись, я погодилася зустрiтися з нею.

“Мариночко, — сказала вона, — ти маєш мене зрозумiти. Вадик iз юних лiт був таким вродливим i незакомплексованим, що бiля нього постiйно роїлася зграйка дiвчат. Я завжди боялася, що вiн виросте якимось нерозбiрливим бабiєм, sексуальним ненажерою, i вирiшила стримувати його юнацький потяг до жiнок… собою. Ти не думай, що я якась збоченка! Це пiшло йому на користь, вiн перестав кидатися на кожну спiдницю, нарештi тебе зустрiв i покохав. А те, що ти бачила, — лише звичка, насправдi йому потрiбна тiльки ти!”

Я дивилася їй у вiчi й думала, що за чудовисько криється за оболонкою порядної удовицi. У цих очах не було нi каяття, нi почуття провини. Подумалося, може, це сон, зараз прокинуся, а мене цiлує в уста мiй чарiвний принц, мiй бiлявий Кен… Але нi, передi мною сидiла стара ропуха i вмовляла жити втрьох! Мене як вiдтяло — нi почуттiв, нi емоцiй… Наступного дня я забрала свої речi й повернулася до батькiвської “хрущовки”.

Вадик не надто старався мене повернути. Пiд час випадкових зустрiчей називав мене “ревнивою дурепою” i не надто упирався проти розлучення. А за мiсяць з’ясувалося, що я вагiтна.

Я одразу вирiшила, що це буде тiльки моя дитина. Батьки, котрi  поступово витягли з мене майже всю правду (люди вони старих поглядiв, тож усю правду так i не наважилась розповiсти), пiдтримали це рiшення. Так розпочався новий роздiл мого життя, який я назвала “якомога далi вiд чоловiкiв”.

Мiй колишнiй дуже добре вписався у такий план. Вiн не надто поривався стати справжнiм батьком нашiй донечцi. А пiсля того, як їй сповнилося сiм рокiв, став навiть забувати її день народження. Кiлька наступних рокiв вiн “налiтав” без попередження, робив якiсь дурнi презенти i нiколи не цiкавився потребами власної дитини. А пiсля того, як моя Iринка закiнчила школу, остаточно зник iз нашого життя.

Знаю, що вiн й далi живе зi своєю старою уже матiр’ю, багато випиває, полисiв i вже не вельми нагадує чарiвного Кена. Жiнки надовго не затримуються у його помешканнi, щомiсяця у нього нова подруга. Я не скажу, що всi цi роки провадила життя черницi, але те, що сталося в юностi, не дозволило менi пiдпустити якогось чоловiка надто близько до себе.

Життя не склалося? Можна й так сказати. Хоча тепер у мене непогана робота. I донька тiльки-но отримала диплом про вищу освiту. От тiльки боюся, що життя без батька, мiй приклад мав  згубний вплив i на неї. Я нiколи не помiчала бiля своєї дiвчинки бодай якогось кавалера, а вона в мене така красуня! Менi ледь не силомiць доводиться виганяти її на якiсть вечiрки, дискотеки чи днi народження… Невже й вона вирiшила пiти моїми слiдами i жити без чоловiкiв?! Це боляче бачити, бо я мрiяла бавити колись онукiв! Невже також винна в тому, що моя донька не зазнає простого людського щастя?

Читайте також: ВІН ПРИВ’ЯЗАВ МЕНЕ ДО КОЛІЇ. І СКАЗАВ, ЩО ТО ЛЮБОВНІ ІГРИ…

Джерело.

Related Post

facebook