fbpx

Тітка Надія прибігла до нас вся в сльозах, ще з порогу стала кричати: – Дівчата, Андрій мій одружився! Уявляєте? Ми з мамою стояли наче вкопані. Такою сумною свою тітку я ще не бачила. Ми весь вечір її заспокоювали. Та коли вона йшла додому, була дуже сердита на невістку, соромно було перед ріднею. Та життя розставило все на місця

У нас дуже дружна родина. Але зараз хочу розповісти саме про нашу тітку Надію, мамину рідну сестру. Тітка Надя сама виховувала своїх дутей, зараз вони вже зовсім дорослі, донька Світлана та син Андрій.

Можливо тому, що тітка Надія намагалася компенсувати дітям те, що вони росли без батька, вона не могла сприймати їх дорослими і самостійними людьми. Вона звикла постійно ними опікуватися, завжди про них турбуватися, і щодня їм щось радити. Але, тим не менш, діти виросли, зараз вони самостійні і відповідальні дорослі люди.

Одного вечора прибігла до нас тітка Надія в сльозах, і викрикнула ще з порогу:

– Дівчата, Андрій мій одружився! Уявляєте? Андрій одружився!

Ми з мамою були в шоці. Але тітка й слова нам не дала вставити, відразу з порогу почала розповідати, часто схлипуючи. Почала нарікати на свого невдячного сина, Андрія.

– Надіє, – наважилася перебити тітку мама. – Ти хотіла сказати, що наш Андрійко заручився? Тоді до чого сльози? Радіти треба! Вітаю тебе, свекрушко!

– Та ні, сестро, в тому й то справа, – знову почала голосити наша тітка Надя. – Якби ж то він спочатку заручився. Але ж кажу тобі, син мій Андрій, виявляється, одружений вже. Ти ж пам’ятаєш, що він з Оксаною зустрічався?

– Ну звичайно, пам’ятаю. Дуже хороша така дівчинка Оксана, вона мені теж подобається.

– Виходить, що не така вона вже й хороша та Оксана! Сьогодні прийшли до мене обоє такі щасливі з тортом, і поклали переді мною на стіл свідоцтво про шлюб. Поставили перед фактом!

– Ой, навіть незнаю, що тобі сказати, Надю! Сама вражена.

– Я заради нього все життя горбатилася, щоб людиною став хорошою. А він так зі мною вчинив! Як він міг? Це все ця Оксана, невістка новоспечена моя. Ото невісточку маю тепер, взяла мого сина до рук, що й рідну матір тепер не признає.

– Тітко Надю, ви не перебільшуйте. Андрій ваш завжди самостійним був у своїх діях, – втрутилася, нарешті, в розмову я, проігнорувавши грізний погляд своєї матері. – І потім, я так розумію, що весілля взагалі не було?

– Так, не було весілля. Вони мені сказали, що ніхто не знав, і батьки Оксани теж були не в курсі, що молоді одружилися. Але я такого не розумію, як мені тепер родині в очі подивитися, що я тепер маю усім сказати. Що рідному синові грошей на весілля пошкодувала. Що вони тепер про мене скажуть?

– Та припини, зараз часто так одружуються. Особливо якщо грошей в людей немає, – мовила мама.

– Та я б заради такого, навіть сама кредит взяла б, аби весілля зіграти, – обурилася тітка Надя, – якщо справа тільки в грошах.

– Ой, Надіє, та заспокойся вже ти з цими кредитами, – не на жарт обурилася вже моя мама. – Тобі своїх мало кредитів? Набралися вже! Ти вже понабирала ти х кредитів, а тепер донька Світлана ще й мусить їх разом з тобою виплачувати. Дівка вже сама скоро заміж буде виходити, а ти їй життя не даєш, всю зарплату забираєш. Тепер і синові хочеш ті свої кредити нав’язати? Ти візьмеш, а платити все одно син буде. Я тут тебе зовсім не розумію. Вже без тебе якось діти розберуться що й коли їм брати. Захотіли тихо розписатися, так і зробили. Хоча не дуже розумно, звичайно, хоча б сказали рідним. Але це їх справа, зрозумій теж!

Того вечора ми ще довго сиділи на кухні і заспокоювали мамину сестру Надію. Адже дійсно, як би там не було, а ми маємо радіти за Андрія. Говорили ми довго, але коли тітка Надя йшла додому, вона всеодно бкла дуже зла на невістку Оксану. Говорила, що це вона в усьому винна.

Але незабаром життя розставило все по місцях. Через рік у Андрія і Оксани народився синочок і тітка Надя стала такою щасливою бабусю. Лише й мови, що про онука. А Оксану вона полюбила як рідну і завжди тепер називає її “моя донечко”.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – veja.abril.com.br

You cannot copy content of this page