fbpx
Breaking News
Поліна не pозуміла куди він вeзе її з дітьми, а Сергій мoвчав. Пiд’їхали вони до великого зaміського будинку. Вuявився будинок його матері. Поліна бoялася, як вiдреагує майбутня свeкруха на нeї і чyжих дiтей. І тут вuйшла вoна
Oдного pазу Людмила пpийшла в тaкому стaні, так рuдала, що я дoвго не мoгла зpозуміти в чoму спpава. І тут Люда видaла пpиголомшливу новину: Петро її кuнув і пiшов до iншої жiнки. Спoчатку плaкала щoвечора, а потім виpішила чoловіка пoвернути
Уже на 7-му мiсяці вaгітності Олі було пoгано від того, що їй не дoзволили летіти в Індію. Нaрoдила сина і відpазу вiддала матері в сeло. Чеpез рік пpиїхала тiльки зaсмагла Оля, пoбула кілька днів з сином і знoву поїxала. Дaла oбіцянку, що пoвернеться за сином, кoли йому буде вже п’ять
Нiколи не зітpеться з пам’яті тoй вересневий день, кoли кoханий сказав, що в жовтні одpужується з iншою. Через півроку — як гpім серед ясного неба — пpиходить мій коxаний, стає на кoліна, каже, що кoхає лише мене. Oдне моє слово — і він покuне дpужину й жuтимемо рaзом. Та знaла, що у коxаного три місяці тому наpодився синoчок. Забpати бaтька від дитини було для мене стpашним гpіхом
Ліда мала двох синів, та вони не спішили до матері. Кoли чoлoвік залишив цей світ, вона зосталася сама у хaті. Та oднoго дня у дім пpийшла бiдa
Світ
Скільки можна зекономити купуючи товари у Польщі

11 червня в Україні почав діяти безвізовий режим з Європейським Союзом. Власники біометричних паспортів можуть без віз подорожувати його країнами. Українці активнші почали користуватись можливістю їздити до Польщі на закупи. Бо ж ціни там куди нижчі. Кореспондент gazeta.ua і собі вирішив перевірити, наскільки вигідніше купувати польські товари.

13 червня опівдні на першому пероні залізничного вокзалу у Львові кілька сотень пасажирів чекають на київський потяг до Перемишля. Його запустили у грудні торік. Квиток із Києва в першому класі коштує 574 грн, у другому – 406. За квиток другого класу зі Львова плачу 170 грн

Музикант 34-річний Степан Моргула з дружиною Ольгою, 25 років, тримають акустичні гітари. В руках Ольги – два біометричні паспорти і квитки на потяг.

– Повірю, що в нас безвіз, тільки коли будемо на польському боці, – каже Степан. – Ми – музиканти з Тернополя. Часто їздимо за кордон на концерти й фестивалі. Раніше записувалися в чергу в консульство за місяць. Платили за візу 35 євро, приносили запрошення, виписки з банку, довідки з роботи. А зараз про всяк випадок взяли тільки старі закордонні паспорти – у нас там чотири польські візи.

Потяг прибуває вчасно. На вході провідники квитки не перевіряють. Перший вагон заповнений на чверть. Крісла розташовані у два ряди – по три і по два. Перед кожним пасажиром є відкидна підніжка й столик. Коли потяг рушає, через динаміки звучить оголошення: під час прикордонного контролю заборонено залишати свої місця, ходити вагоном, фотографувати, туалети не працюватимуть.

Провідник – невисокий чоловік у ­темно-бордовому жилеті. На нагрудному бейджі написане ім’я та слово “стюард”. Збирає і звіряє квитки із закордонним паспортом. Троє працівників української прикордонної служби підходять до кожного пасажира й перевіряють документи. Молода жінка з чорним кучерявим волоссям довго вдивляється у моє фото в закордонному паспорті. Просить показати внутрішній, звіряє прізвища.

– Ви на один день? Туди й назад? – питає.

Киваю ствердно. Вона бажає щасливої дороги.

У сусідньому ряду сидить літній чоловік із російським паспортом. З його документом прикордонники зникають у кабіні машиніста – на 5 хвилин.

– Цим поїздом їжджу, як тільки його пустили, – каже 54-річний Аркадій Бажинський, мій сусід через прохід. Із багажу має лише невелику шкіряну дорожню сумку. Їде зі столиці до Перемишля. – Раніше зі Львова туди раз на місяць добирався маршрутками чи попутками. Маю в Перемишлі партнера – займаємося постачанням в Україну сільськогосподарського обладнання, добрив і сировини з Європи. Цим потягом прості люди чи студенти не їздять – квитки дорогі. Тільки бізнесмени, заможні туристи й поляки.

Перед Перемишлем на технічній зупинці заходять сім польських прикордонників і стільки ж – митників. По одному стають на виході і на вході до вагона. Троє перевіряють документи. Даю лише біометричний паспорт. Про всяк випадок підготувала необхідну суму на день перебування в Польщі – 100 злотих, страховку й старий закордонний паспорт. Про мету поїздки вирішила відповідати: “На закупи”.

Без жодного запитання прикордонник сканує паспорт і ставить штамп. Так само дозвіл на в’їзд отримують у вагоні решта власників біометричних паспортів. Їх, окрім мене, – троє. Ретельніше перевіряють власників старих паспортів із візою. Літню жінку зі старими італійськими візами перевіряють три прикордонники. Питають, чи їде на роботу, і куди саме.

– Прошу пана, їду в гості до сестри, – пояснює вона.

Прикордонник радиться з колегами і ставить штамп про в’їзд.

Починається перевірка багажу. Митник у гумових рукавичках просить пасажирів із великими валізами зняти їх з полиць і відкрити. Мій рюкзак не чіпає.

У Польщу дозволено ввозити на одну особу літр алкоголю й дві пачки цигарок. Там це коштує у півтора-два рази дорожче. Цим користуються українці з прикордонної зони. Через єдиний із Польщею піший митний перехід Шегині – Медика переносять горілку й цигарки. Здають у Польщі скупникам дорожче. За день роблять три-чотири ходки. Через це на пішому переході утворюються кілометрові черги.

– Відчув себе людиною, яку в гумових перчатках по лікоть не шманають митники, – говорить Аркадій Бажинський. – Кілька місяців тому перетинав піший кордон. Думав, швидше буде, ніж на авто чи поїздом. Мене прийняли за місцевого ходака. Так доскіпливо шукали цигарки і “вудку”, що аж потом облився. Ще й в черзі чекав дві години.

У Перемишлі – понад 68 тис. населення. Центр можна обійти за півгодини. Туристів приваблюють замок на пагорбі, кілька костелів і старе місто над рікою Сян.

На замовленні у “Галицькій піцерії” в центрі – невелика черга. Тут подають три види піци. Готують із ковбасою та сиром, з печерицями, сиром і сметаною. Ще є піца з “кашею” – м’ясним фаршем із додатками. Коштує 7 злотих – 49 грн.

– Україна – то Європа. Так було завжди і так має бути. Поляки знають, що таке бути по ту сторону кордону, – каже польською на касі Галіна. – Українці добрі працівники, хай їдуть до нас на роботу.

– Зробив біометричний паспорт, як тільки їх почали видавати, – в черзі по піцу стоїть чоловік середнього віку – тернополянин Руслан. До Польщі їздить років із 10. Зараз у Перемишлі працює на будівництві автобану. Сідаємо за столики на вулиці їсти піцу. – Моя мама нарешті зможе побувати у Празі. Ще в радянські часи там була. Навіть гроші на поїздку відклала, але візу в консульстві їй би не дали. В неї пенсія 1400 – куди там? Тепер у неї є біометричний паспорт. На вересень взяли квитки на автобус. Поїде до троюрідної тітки. Не бачилися 25 років.

Через годину йду на залізничний вокзал. Звідти курсують приватні мікроавтобуси до пішого переходу Медика – Шегині. Проїзд коштує 2 злотих – 14 грн. У салоні майже всі – українці з прикордонних сіл. Часто їздять у Перемишль у справах і на закупи. Через 20 хв. мікроавтобус зупиняється біля супермаркету “Бєдронка”. Це одна з найдешевших мереж країни.

– Бери всі товари з червоними цінниками, – радить мені літня жінка в спортивному костюмі. – Бачиш, парувки (сосиски. – Країна) сьогодні по 5 злотих. Дорого. Через два дні на них буде акція – по 2,5. Ще молочку глянь. У поляків вона дуже добра.

Молочні продукти коштують майже вдвічі дешевше за українські. Вершковий сир “Маскарпоне” – 3 злоті, 200 г м’якого сиру “Брі” – 2 злоті, стільки ж просять за літр молока.

10 упаковок дитячого харчування кладе у візок 29-річна Марія Книш із Новояворівська на Львівщині.

– Приїхала спеціально по нього, – пояснює. – Дитині не можна нічого молочного. У нас дитяче харчування без лактози коштує дорого, та й вибору немає. Раз на місяць скуповуюсь тут. Економлю 300–400 гривень. На дорогу туди й назад сотню витратила. Безвізу дуже чекала. Не доведеться 35 євро за візу платити.

За 100 м від супермаркету – піший перехід через кордон. Людей небагато. Поряд тягнеться черга до відділення “такс-фрі”. Там повертають податок на додану вартість за придбані в Польщі речі – від 7 до 23%. Вигідно купувати техніку, брендовий одяг, шкіряні вироби.

Люди з картонними коробками, валізами та пакетами з покупками у черзі проводять 2–3 год. Жінка у джинсовій куртці сперлася об залізну ­огорожу. Біля ноги стоїть велика пласка коробка із плазмовим телевізором.

– У Перемишлі ця модель дешевша на тисячу гривень, – каже. – Ще й повертають майже 2 тисячі. Замість 10 тисяч гривень заплатили 7. У безвіз не вірили. А тут така удача! Одразу на закупи й поїхали.

На одну людину польський митник витрачає 15–20 хв.: звіряє чеки, підраховує кількість повернутих коштів. Гроші надходять на картку покупця.

Моя черга рухається швидше – прикордонник лише сканує паспорт і ставить штамп про виїзд. На українській стороні митники перевіряють тільки великі валізи й сумки.

Із Шегинь до Львова можна доїхати маршруткою за 50 грн або підсісти за таку ж суму до когось в авто. Мене підвозить водій Михайло. Дорогою не розмовляємо. Він часто п’є каву з термоса і тре очі.

– Всю ніч на кордоні простояв, – пояснює. – Прокляв той день, коли вирішив автомобілем їхати до Польщі. Черга на 2 кілометри.

За годину Михайло висаджує мене у Львові…

Читайте також: ЗВТ З КАНАДОЮ ЗНИЗИТЬ ЦІНИ НА ВЖИВАНІ АВТО ДЛЯ УКРАНЦІВ

Related Post