fbpx
Breaking News
Весела весільна музика, лунала на іншому кінці вулиці. Світлана дивилась у вікно і світа Божого не бачила. Сльoзи заливали її обличчя. – У нас з Наталею буде дитина. Вибач. Світлана ще довго стояла у стані закам’яніння. Вже й Тарасова постать схoвалася за квітучими садами їхньої вулиці, а дівчина все ніяк не могла поворухнутися від щойно почутого. Саме нині вона хотіла ощасливити кохaного звісткою про свою вaгiтнiсть
Скільки землі хoче укpаїнець
Ввечері, повернувшись додому, вона не кpuчала, як завжди. А мовчки зібрала речі і пішла жити до кoхaнця. «Дoвiв він її, ось і пішла» – неодноразово чув чоловік у свій бік
Моя подруга взяла до себе свою бабусю, щоб опікуватися нею. Старенькій уже було близько 90 років, майже не бачила, то й мycили продати дім у селі та господарство. І ця бабуся настільки звикла до постійної праці, що коли нарешті мала змогу відпочити у внучки, то не стала цього робити. Кожного дня вона мила посуд, витирала пил і робила різні дрібниці. Хоча, якщо щиро казати, то робила вона це погано
Я відвів свою дружину в лікарню і пішов назад на зупинку. Але там побачив просто жaхлuву ситуацію. Наскільки ж наші люди безсeрдeчні і жoрcтокі
Світ
Сiм’я по-данськи: як вони живуть?

Дивуєтесь? Я допоможу вам розiбратися у цих стосунках в данських сiм’ях, бо вже другий рiк живу в країнi Андерсена.

Спiльний рахунок i друге iм’я

— Ми живемо з Браяном разом вже одинадцять рокiв, — розповiдає Бiргiттi, — старшому Фредерiку десять, Александру — вісім, а Вольдемару буде чотири. Дiти носять прiзвище Браяна — Норгорд, а моє — Педерсен — у всiх трьох — як друге iм’я. Тобто, скажiмо, найменшого звати Вольдемар Педерсон Норгорд. Проте ми не одруженi офiцiйно i не брали церковного шлюбу, просто зафiксували спiльне проживання. Кожен iз нас має свої рахунки у банку (зарплатний, депозитний), але вiдкрили i спiльний, куди переказуємо кошти на утримання будинку, їжу, побут, на дiтей. Не дивуйтесь, ми тут не виняток!

А я справдi дивуюся, бо знаю, що українки, якi виходять замiж, скажiмо, за чоловiкiв iз Нiмеччини, їдуть укладати шлюб саме в Данiю, бо законодавство цiєї країни не вимагає вiд наречених нi знання мови, нi iнших додаткових документiв.

Це й же статус Норгордiв — Педерсенiв не впливає на їхнє життя, бо клопоти тi самi: Александр не хоче митися, Фредерiк бажає лише бавитися на планшетi, а Вольдемар проситься до мами на руки. Але
рiвно о восьмiй вечора — у хатi вiдбiй, i дiти вкладаються у лiжка. Iнодi iз плачем, але це залiзне правило в Данiї. Встають вони рано — десь близько шостої, бо вже о восьмiй сидять за партами. Навчання у школi — безплатне, а ось за дитячий садок для Вольдемара платять близько 7 тисяч крон. Для порiвняння —
зарплата мами, що працює медсестрою, 34 тисячi крон, батько заробляє бiльше, бо є директором меблевого магазину.

Особливий день усiх данських дiтей — п’ятниця, бо лише цього дня увечерi, раз на тиждень, можна їсти… цукерки. А ще лягти спати трохи пiзнiше. Решту днiв тижня солодощi лежать у доступному мiсцi, але нiхто їх нi не просить нi не бере нишком. I навiть у п’ятницю увечерi хлопцi не брали самi цукерки, а просили дозволу
в дорослих.

— Дейзя, — кличе мене Вольдемар (так вiн собi змiнив данський варiант мого iменi Анастейша) i показує на шафу, щоб я вийняла цукерки, хоча i сам мiг би дотягнутися. Зате кориснi солодощi — фрукти, пастилки iз фiнiкiв, моркву — мама їм щодня кладе у ланч-бокси до школи разом iз канапками. У данських школах нема
їдалень i харчування, зате кожен приносить їжу для перекуски iз собою. Пакування ж ланч-боксiв — це спецiальний щоденний ритуал, бо батьки враховують i смаки дитини, i користь продуктiв, а з
десяти рокiв школярi пiд наглядом старших вже самi готують собi обiди до школи.

Тиждень — з мамою, тиждень — з татом

А ось як живуть четверо дiтей родини Йогансенiв. Нанi має вiд першого шлюбу двох дiвчат — 11-рiчну Катрiн i 7-рiчну Мелiну, а Нiкола — 10-рiчних двiйнят — Розу та Тобiана. Минулого лiта вони одружились, i всi четверо дiтей веселились на їхньому весiллi. Тепер у вiвторок усi четверо приїжджають пiсля школи до будинку Нанi й Нiколи, а в понедiлок ввечерi Катрiн i Мелiна їдуть на тиждень до тата, а Роза i Тобiан — до мами. У двох будинках кожен має свою спальню, набiр потрiбного одягу та iграшок.

Тиждень у сiм’ї Йогансенiв iз шести осiб та двох котiв — гамiр i смiх, крики та плачi, а наступний — батьки вiддихуються, проте нагороду мають найвищу. Скажiмо, Нанi на день народження отримала вiд Рози, доньки чоловiка, горнятко, на якому та написала: “Ти найкраща у свiтi бонусна мама!” Мати одночасно двi мами — це, виявляється, перевага, а не недолiк.

До життя на двi сiм’ї дiти вже звикли, i на виднотi висить календар, з якого дiзнаються, коли i де будуть жити.

Роза i Катрiн — майже однолiтки, тому мають спiльнi iнтереси i забави, мала Мелiса не хоче вiдставати вiд сестричок, ну i Тобiан до них доєднується часом, щоб не бути самому.

Суперечок тут теж не бракує. Роза i Тобiан — жайворонки, вони легко прокидаються зранку, одягаються i збираються до школи. Нанi називає їх солдатами, бо її дiти довго вилазять iз лiжка, повiльно збираються. Пiсля школи Роза ходить у музичну школу, танцювальний гурток, на карате, плавання i фiгурне ковзанярство, а Тобiан — на футбол, гандбол, плавання i грає на скрипцi. Зiзнаюсь, що не увляю, як вони дають тому всьому раду. А дiвчата Нанi мають лише по одному гуртку: Катрiна — карате,  а Мелiса — танцi, а ще плавання у школi, тому, на думку Нiколи,  байдикують.

Нiяких домашнiх завдань!

Разюча вiдмiннiсть життя данських дiтей вiд українських — у них взагалi немає домашнiх завдань! Уявiть собi — нi школярi, нi їхнi мами не сидять до пiвночi над зошитами! Зрiдка можуть почитати
книжку, решту ж усе встигають у школi. Звернула я увагу i на те, що мають дiти багато практичних предметiв: щось в’яжуть i шиють, роблять iграшки, печуть кекси i навiть валяють iз вовни прикраси.

До речi, куховарством захоплюються усi троє дiвчат. I коли до них в гостi приходять подруги, то улюбленим заняттям є спекти пирiг чи печиво з мiнiмальною допомогою дорослих.

Подiбно складається життя Оскара, Клари та Альфреда. Їхнiй тато працює в Дубаї, тому раз на мiсяць п’ять днiв вiн проводить iз дiтьми у данському Хольбеку. У цей час мама може переключитися на свої нагальнi справи, якi не встигає зробити, коли доглядає трьох дiтей.

До слова, зайнятiсть батькiв дозволяє дiтям бути  самостiйнiшими. Наприклад, 13-рiчний Оскар навiть вирiшив заробляти грошi. Улiтку на канiкулах iз двома товаришами-однолiтками набрали на комп’ютерi коротеньке оголошення: “Ми, троє молодих хлопцiв, виконуємо рiзнi роботи у господарствi: косимо,
фарбуємо, прибираємо. Маємо свої iнструменти. Година роботи — 50 крон. Кожному”. I номер телефону Оскара. Роздрукували i кинули в поштовi скриньки жителiв їхньої i сусiднiх вулиць.

Менi спершу стало їх шкода, думала, нiхто на таке не вiдгукнеться. А вони ж постiйно перевiряли телефон, ану ж хтось подзвонить. I о щастя! Того ж вечора зателефонував один iз сусiдiв i попросив покосити газон. I не просто косаркою — сусiд мав косильну машину — таку, у якiй сидиш, їдеш i косиш траву. Уявляєте, яке то було щастя для пiдлiткiв! Вони б i безплатно на такому технiчному дивi поволися, а тут ще й грошi заробили.
Витратили, звiсно, на колу i чипси, як усi дiти в усiх країнах. А батьки тiшилися, що пива таки ще не наважилися купити.

А ще того лiта Оскар дуже вирiс. Лiзен не встигала йому купувати новi, бiльшi кросiвки, то хлопець, щоб не мучитись, ходив босим. I не тiльки вдома i на вулицi, а й у супермаркет, у центр мiста i навiть у гостi. I нiхто не дивувався. Хiба мама змушувала мити ретельнiше ноги, коли вертався додому, бо бруднив… пiдлогу.

У Данiї на вигляд та одяг нiхто не звертає уваги. Усi переважно носять чорне, навiть малi дiти, зате перуть щодня, тому одяг  переважно запраний до дiрок, але чистий. Якщо в сiм’ї кiлька дiтей, то, як i українськi дiти, молодшi брати-сестри доношують за старшими.

А ось на їжi нiхто не економить, залишки вечерi летять у смiтник у всiх родинах однаково. Зате цiлорiчно купують свiжi овочi, ягоди та фрукти, навiть такi, як полуницi, малина чи лохина.

Обоє батькiв — мами

Моя розповiдь про рiзнi данськi сiм’ї не була б повною, якби я не згадала про подружжя двох жiнок, що живуть у селi Елев бiля Орхуса. Вони мають сина однiєї iз них вiд першого шлюбу. Отож у хлопця в сiм’ї тепер обоє батькiв — мами. Усi сусiди знають про їхню нетрадицiйну орiєнтацiю i сприймають це спокiйно.

— Знаєте, доки вони не виказують своїх почуттiв на людях, ми до них ставимося нормально, — каже менi Бiргiттi, — але якби стали на вулицi цiлуватися, то реакцiя була б iншою. Ми толерантнi до гомоsексуалiстiв та лесбiянок, але до певної мiри — їхнє особисте та iнтимне життя має бути сховане за стiнами їхнього будинку.

Зазначу, що в Данiї офiцiйно дозволено укладати одноsтатевi шлюби iз 2012 року. Я часто зустрiчала цю сiм’ю на вулицi, виглядали вони, як двi подруги чи сестри з дитиною.

Пощастило менi познайомитися з iще однiєю цiкавою сiм’єю: заможнi люди, що мають гарний великий будинок та своїх дiтей, вирiшили опiкуватися дiвчинкою iз незаможної родини, у якiй хворiє мама i ще є якiсь фiнансовi та життєвi клопоти. У п’ятницю пiсля занять у школi Анна приїжджає у їхнiй дiм i залишається на всi вихiднi. Вони ставляться до неї, як до своєї ще однiєї дитини — купують одяг, iграшки, їжу, але не оформлюють над нею опiку, не вдочеряють її, бо ж має свою родину. Дiвчинка полюбила своїх нових родичiв i навiть називає їх другими мамою i татом, а також у неї з’явилися новi брати i сестри.

А ще одна сiм’я прийняла до себе жити 21-рiчного Таєра — бiженця iз Сирiї, на час, поки мiсцева влада шукала йому постiйне житло. I опiсля, як вiн уже виселився вiд них, надалi пiдтримують iз ним дружнi стосунки, запрошують на уродини i навiть на святкування Рiздва.

Так само дружньо живуть тут сусiди: позичають однi в одних дрiбницi, бавлять по черзi дiтей, приходять у гостi без попередження i навiть не стукаючи, бо ж дверi переважно не зачиненi на замок.

До приїзду в Данiю я вважала дуже гостинними українцiв, а жителiв цiєї пiвнiчної країни — закритими, малоемоцiйними i навiть суворими. Тепере же переконалася у щиростi, теплотi та великiй толерантностi нащадкiв вiкiнгiв.

Читайте також: НАВІЩО ВАМ НЕОБХІДНО ПОЖИТИ В ЄВРОПІ, А ПОТІМ ПОВЕРНУТИСЯ?- ВІДПОВІДЬ МІГРАНТА ВРАЖАЄ

Джерело.

Related Post