fbpx

Сiм’я по-данськи: як вони живуть?

Дивуєтесь? Я допоможу вам розiбратися у цих стосунках в данських сiм’ях, бо вже другий рiк живу в країнi Андерсена.

Спiльний рахунок i друге iм’я

— Ми живемо з Браяном разом вже одинадцять рокiв, — розповiдає Бiргiттi, — старшому Фредерiку десять, Александру — вісім, а Вольдемару буде чотири. Дiти носять прiзвище Браяна — Норгорд, а моє — Педерсен — у всiх трьох — як друге iм’я. Тобто, скажiмо, найменшого звати Вольдемар Педерсон Норгорд. Проте ми не одруженi офiцiйно i не брали церковного шлюбу, просто зафiксували спiльне проживання. Кожен iз нас має свої рахунки у банку (зарплатний, депозитний), але вiдкрили i спiльний, куди переказуємо кошти на утримання будинку, їжу, побут, на дiтей. Не дивуйтесь, ми тут не виняток!

А я справдi дивуюся, бо знаю, що українки, якi виходять замiж, скажiмо, за чоловiкiв iз Нiмеччини, їдуть укладати шлюб саме в Данiю, бо законодавство цiєї країни не вимагає вiд наречених нi знання мови, нi iнших додаткових документiв.

Це й же статус Норгордiв — Педерсенiв не впливає на їхнє життя, бо клопоти тi самi: Александр не хоче митися, Фредерiк бажає лише бавитися на планшетi, а Вольдемар проситься до мами на руки. Але
рiвно о восьмiй вечора — у хатi вiдбiй, i дiти вкладаються у лiжка. Iнодi iз плачем, але це залiзне правило в Данiї. Встають вони рано — десь близько шостої, бо вже о восьмiй сидять за партами. Навчання у школi — безплатне, а ось за дитячий садок для Вольдемара платять близько 7 тисяч крон. Для порiвняння —
зарплата мами, що працює медсестрою, 34 тисячi крон, батько заробляє бiльше, бо є директором меблевого магазину.

Особливий день усiх данських дiтей — п’ятниця, бо лише цього дня увечерi, раз на тиждень, можна їсти… цукерки. А ще лягти спати трохи пiзнiше. Решту днiв тижня солодощi лежать у доступному мiсцi, але нiхто їх нi не просить нi не бере нишком. I навiть у п’ятницю увечерi хлопцi не брали самi цукерки, а просили дозволу
в дорослих.

— Дейзя, — кличе мене Вольдемар (так вiн собi змiнив данський варiант мого iменi Анастейша) i показує на шафу, щоб я вийняла цукерки, хоча i сам мiг би дотягнутися. Зате кориснi солодощi — фрукти, пастилки iз фiнiкiв, моркву — мама їм щодня кладе у ланч-бокси до школи разом iз канапками. У данських школах нема
їдалень i харчування, зате кожен приносить їжу для перекуски iз собою. Пакування ж ланч-боксiв — це спецiальний щоденний ритуал, бо батьки враховують i смаки дитини, i користь продуктiв, а з
десяти рокiв школярi пiд наглядом старших вже самi готують собi обiди до школи.

Тиждень — з мамою, тиждень — з татом

А ось як живуть четверо дiтей родини Йогансенiв. Нанi має вiд першого шлюбу двох дiвчат — 11-рiчну Катрiн i 7-рiчну Мелiну, а Нiкола — 10-рiчних двiйнят — Розу та Тобiана. Минулого лiта вони одружились, i всi четверо дiтей веселились на їхньому весiллi. Тепер у вiвторок усi четверо приїжджають пiсля школи до будинку Нанi й Нiколи, а в понедiлок ввечерi Катрiн i Мелiна їдуть на тиждень до тата, а Роза i Тобiан — до мами. У двох будинках кожен має свою спальню, набiр потрiбного одягу та iграшок.

Тиждень у сiм’ї Йогансенiв iз шести осiб та двох котiв — гамiр i смiх, крики та плачi, а наступний — батьки вiддихуються, проте нагороду мають найвищу. Скажiмо, Нанi на день народження отримала вiд Рози, доньки чоловiка, горнятко, на якому та написала: “Ти найкраща у свiтi бонусна мама!” Мати одночасно двi мами — це, виявляється, перевага, а не недолiк.

До життя на двi сiм’ї дiти вже звикли, i на виднотi висить календар, з якого дiзнаються, коли i де будуть жити.

Роза i Катрiн — майже однолiтки, тому мають спiльнi iнтереси i забави, мала Мелiса не хоче вiдставати вiд сестричок, ну i Тобiан до них доєднується часом, щоб не бути самому.

Суперечок тут теж не бракує. Роза i Тобiан — жайворонки, вони легко прокидаються зранку, одягаються i збираються до школи. Нанi називає їх солдатами, бо її дiти довго вилазять iз лiжка, повiльно збираються. Пiсля школи Роза ходить у музичну школу, танцювальний гурток, на карате, плавання i фiгурне ковзанярство, а Тобiан — на футбол, гандбол, плавання i грає на скрипцi. Зiзнаюсь, що не увляю, як вони дають тому всьому раду. А дiвчата Нанi мають лише по одному гуртку: Катрiна — карате,  а Мелiса — танцi, а ще плавання у школi, тому, на думку Нiколи,  байдикують.

Нiяких домашнiх завдань!

Разюча вiдмiннiсть життя данських дiтей вiд українських — у них взагалi немає домашнiх завдань! Уявiть собi — нi школярi, нi їхнi мами не сидять до пiвночi над зошитами! Зрiдка можуть почитати
книжку, решту ж усе встигають у школi. Звернула я увагу i на те, що мають дiти багато практичних предметiв: щось в’яжуть i шиють, роблять iграшки, печуть кекси i навiть валяють iз вовни прикраси.

До речi, куховарством захоплюються усi троє дiвчат. I коли до них в гостi приходять подруги, то улюбленим заняттям є спекти пирiг чи печиво з мiнiмальною допомогою дорослих.

Подiбно складається життя Оскара, Клари та Альфреда. Їхнiй тато працює в Дубаї, тому раз на мiсяць п’ять днiв вiн проводить iз дiтьми у данському Хольбеку. У цей час мама може переключитися на свої нагальнi справи, якi не встигає зробити, коли доглядає трьох дiтей.

До слова, зайнятiсть батькiв дозволяє дiтям бути  самостiйнiшими. Наприклад, 13-рiчний Оскар навiть вирiшив заробляти грошi. Улiтку на канiкулах iз двома товаришами-однолiтками набрали на комп’ютерi коротеньке оголошення: “Ми, троє молодих хлопцiв, виконуємо рiзнi роботи у господарствi: косимо,
фарбуємо, прибираємо. Маємо свої iнструменти. Година роботи — 50 крон. Кожному”. I номер телефону Оскара. Роздрукували i кинули в поштовi скриньки жителiв їхньої i сусiднiх вулиць.

Менi спершу стало їх шкода, думала, нiхто на таке не вiдгукнеться. А вони ж постiйно перевiряли телефон, ану ж хтось подзвонить. I о щастя! Того ж вечора зателефонував один iз сусiдiв i попросив покосити газон. I не просто косаркою — сусiд мав косильну машину — таку, у якiй сидиш, їдеш i косиш траву. Уявляєте, яке то було щастя для пiдлiткiв! Вони б i безплатно на такому технiчному дивi поволися, а тут ще й грошi заробили.
Витратили, звiсно, на колу i чипси, як усi дiти в усiх країнах. А батьки тiшилися, що пива таки ще не наважилися купити.

А ще того лiта Оскар дуже вирiс. Лiзен не встигала йому купувати новi, бiльшi кросiвки, то хлопець, щоб не мучитись, ходив босим. I не тiльки вдома i на вулицi, а й у супермаркет, у центр мiста i навiть у гостi. I нiхто не дивувався. Хiба мама змушувала мити ретельнiше ноги, коли вертався додому, бо бруднив… пiдлогу.

У Данiї на вигляд та одяг нiхто не звертає уваги. Усi переважно носять чорне, навiть малi дiти, зате перуть щодня, тому одяг  переважно запраний до дiрок, але чистий. Якщо в сiм’ї кiлька дiтей, то, як i українськi дiти, молодшi брати-сестри доношують за старшими.

А ось на їжi нiхто не економить, залишки вечерi летять у смiтник у всiх родинах однаково. Зате цiлорiчно купують свiжi овочi, ягоди та фрукти, навiть такi, як полуницi, малина чи лохина.

Обоє батькiв — мами

Моя розповiдь про рiзнi данськi сiм’ї не була б повною, якби я не згадала про подружжя двох жiнок, що живуть у селi Елев бiля Орхуса. Вони мають сина однiєї iз них вiд першого шлюбу. Отож у хлопця в сiм’ї тепер обоє батькiв — мами. Усi сусiди знають про їхню нетрадицiйну орiєнтацiю i сприймають це спокiйно.

— Знаєте, доки вони не виказують своїх почуттiв на людях, ми до них ставимося нормально, — каже менi Бiргiттi, — але якби стали на вулицi цiлуватися, то реакцiя була б iншою. Ми толерантнi до гомоsексуалiстiв та лесбiянок, але до певної мiри — їхнє особисте та iнтимне життя має бути сховане за стiнами їхнього будинку.

Зазначу, що в Данiї офiцiйно дозволено укладати одноsтатевi шлюби iз 2012 року. Я часто зустрiчала цю сiм’ю на вулицi, виглядали вони, як двi подруги чи сестри з дитиною.

Пощастило менi познайомитися з iще однiєю цiкавою сiм’єю: заможнi люди, що мають гарний великий будинок та своїх дiтей, вирiшили опiкуватися дiвчинкою iз незаможної родини, у якiй хворiє мама i ще є якiсь фiнансовi та життєвi клопоти. У п’ятницю пiсля занять у школi Анна приїжджає у їхнiй дiм i залишається на всi вихiднi. Вони ставляться до неї, як до своєї ще однiєї дитини — купують одяг, iграшки, їжу, але не оформлюють над нею опiку, не вдочеряють її, бо ж має свою родину. Дiвчинка полюбила своїх нових родичiв i навiть називає їх другими мамою i татом, а також у неї з’явилися новi брати i сестри.

А ще одна сiм’я прийняла до себе жити 21-рiчного Таєра — бiженця iз Сирiї, на час, поки мiсцева влада шукала йому постiйне житло. I опiсля, як вiн уже виселився вiд них, надалi пiдтримують iз ним дружнi стосунки, запрошують на уродини i навiть на святкування Рiздва.

Так само дружньо живуть тут сусiди: позичають однi в одних дрiбницi, бавлять по черзi дiтей, приходять у гостi без попередження i навiть не стукаючи, бо ж дверi переважно не зачиненi на замок.

До приїзду в Данiю я вважала дуже гостинними українцiв, а жителiв цiєї пiвнiчної країни — закритими, малоемоцiйними i навiть суворими. Тепере же переконалася у щиростi, теплотi та великiй толерантностi нащадкiв вiкiнгiв.

Читайте також: НАВІЩО ВАМ НЕОБХІДНО ПОЖИТИ В ЄВРОПІ, А ПОТІМ ПОВЕРНУТИСЯ?- ВІДПОВІДЬ МІГРАНТА ВРАЖАЄ

Джерело.

You cannot copy content of this page