fbpx
Breaking News
Син пpивіз наpечену з-за кoрдону. Даня пoвідомив про те, що вони з Анікою пpиїдуть до мене в гoсті. Щось на кштaлт знайомства з наpеченою. Я зpаділа, пoкликала сестpу рідну з донькою. Ми весь день біля плити стoяли. Салатики наpізали, Нaполеон спeкли. Живeмо ми скpомно, але чим бaгаті, тим і pаді. Увeчері дзвiнок у двeрі. Пpиїхали, я бyла в шoці
На ювiлеї мами зібpалося багато гoстей. Володя виpішив, що це найкpащий чaс зpобити коxаній пpопозицію. Коли він дiстав коpобочку з кaблучкою і стaв на одне кoліно, дівчина oшелешила його своєю вiдповіддю. – Ти його згaньбила, – зaявила мама Володі
Я нe спiлкуюся з pідною сестpою 10 рoків. Моя дoчка якось зaпитала мене: «Мамо, а чoму ви посвaрилися?». Мені не бyло чого їй скaзати, ми не сваpилися! Зaвжди допoмагали їй – рoбили pемонт, кyпували меблі, брaли з собою на природу її та сина. І ось 10 років тому, моя молодша сестра кuнула в нашу поштову скриньку лuст
У веpесні вони одpужилися. Петро любuв поpядок – стeжив навіть, як Марія вимuвала пoсуд і вuтирала пuл. Пoдруги Марії так і скaзали – у нас ствoрюється вpаження, що ви не одpужуватися, а pозлучатися збиpаєтеся
«А те, що я дбaв про всіх, зaбезпечував та й тепер вuсилаю мало не увесь заpобіток, ніxто не цiнує».  Степан увeсь час бyв на заpобітках, а потім зpозумів, що вдoма його ніxто не чeкає. Дмитро теж тяжкo зaдумався
Діаспора
Щоденник емігранта: ми працюємо на тій роботі, яка нам не подобається – невдоволені життям і собою

Приїжджаючи до США, кожен має власні уявлення щодо життя та діяльності у країні еміграції. Дехто має «рожеві окуляри», а хтось, навпаки, згущує фарби, що пов’язано із адаптаційними процесами в психіці людини.

На жаль, більшість після приїзду в іншу країну вимушена працювати не за фахом та й іноді не на роботі, яка приносить задоволення. Емігранти із країн так званого СНГ мають не зовсім популярний фах, потрібно перевчатися на інші умови роботи, вивчати ринок США і його потреби.

Приїжджаючи до США, хороший інженер, журналіст чи вчитель спершу працюють не завжди за фахом, адже потрібен час на адаптацію. Така ситуація може тривати до того часу, доки емігрант не обере вектор, у якому буде далі розвиватися. Якщо не обрати вчасно вектор професійного розвитку, а залишатись на тому самому професійному місці, рівень задоволеності життям падає, а людина втрачає себе.

Така людина скаржаться на те, що займається не тією справою, яка їй подобається, живе не з тією людиною, яку любить, спілкується не з тими людьми, з якими бажає, та живе і страждає. Тобто відсутність самореалізації та невдоволення собою екстраполюється на все життя людини.

Якщо вектор фахового розвитку в еміграції не обрано протягом 5-7 років, така людина має ризик залишитися у первинній позиції. Тому доволі часто можна спостерігати інженера та учителя на будівництві, медсестру на прибиранні, причому вони так і не вивчили мову країни еміграції. Такі люди сумують за минулим, зазначаючи, що там колись була улюблена робота, а тут – важкий копійчаний труд.

Люди не усвідомлюють витоків власних емоційних станів та не бажають визнавати власну провину у своїх проблемах, натомість виявляють загальне незадоволення життям, агресивність, заздрісність, тривожність. Життя таких людей – суцільне страждання, адже винні всі, крім них.

На запитання: «Чому ти нічого не змінюєш?», – зазвичай, людина відповідає: «Що я можу змінити?; Таке моє життя..; Я живу як умію…» Йдучи на роботу кожного дня, особистість прирікає себе на страждання, вона рахує години до кінця робочого дня, цікавиться чим завгодно, окрім власної діяльності та проживає частину власного життя марно. Людина працює заради грошей, хоча, зазвичай, вони не є достатніми для високого рівня життя.

Коли особа багато працює, народжуються хибні очікування великих, заробітків, де філософія людини така: «Ну і що, що роботу я ненавиджу, але візьму «себе у руки», зароблю грошей і почну власний бізнес»; «Нічого, що я втомлююсь та дивлюся на себе з огидою у дзеркалі, але гроші важливіші»; «Я не бачу свою родину роками – працюю, але скоро все зміниться…» Так розкривається філософія «очікування» майбутнього, яке часто є не таким безхмарним, як очікується. Розвиток подій тут такий, що людина до кінця свого життя працює на ненависній роботі за копійки, незадоволена життям та, зазвичай, невлаштована в особистому житті.

Чому ж так відбувається? Хто винен у невдачах ? Побутова свідомість одразу дасть відповідь, що винна доля, події, які склалися не на користь, життєві помилки, невдале кохання, не той час, безгрошів’я тощо. На запитання: «Чому ж за рівних умов одна людина досягає бажаного, а інша ні?», – ми чуємо, що хтось успішніший, наполегливіший, агресивніший тощо. Отже, відбувається звинувачення зовнішніх обставин без урахування власного внеску в ситуації.

Спробуймо детальніше розглянути, чому людина не здатна досягати успіху. Основними факторами є невіра в себе та власні можливості, спрямованість на упередження невдач, а не на успіх – психологія невдахи. Комплекс невдахи має власні глибокі корені які криються у дитинстві людини.

Зародження комплексу невдахи відбувається у дошкільний період, коли дитина постійно чує від батьків, що вона незграбна, недотепа, невдаха. Дитину можуть порівнювати із кимось у сім’ї, хто не є авторитетом, принижувати та несправедливо карати. Така психологія формується у багатодітних родинах, де обирають улюблених дітей та аутсайдерів. Властива сім’ям, у яких матері не влаштували особисте життя та несвідомо формують у дітей страх невдачі. Такі батьки бояться самотності, а дитина невдаха ніколи їх не покине.

У таких сім’ях діти зростають безініціативними, такими, що не мають сили волі, замкненими тому у самостійному житті, така людина боїться невдачі та життєвих змін. Вона готова постійно терпіти, мучитися, адже заздалегідь несе в собі образ невдахи. Справді, спроби щось змінити рідко є успішними, адже «психіка розумна» і закладену дитячу програму виконує на рівні комп’ютера.

Варто зазначити, що позиція «нещасного невдахи», «людини, що терпить» є вигідною. Адже не потрібно докладати максимум зусиль, а лише спроба не зобов’язує до успіху. Тоді людина може заявити, що вона спробувала і у неї, як завжди, нічого не вийшло. Її жаліють, вона потребує допомоги – це несвідомі почуття з дитинства.

Колись у дитинстві жаліли за невдачі чи, навпаки, надто сварили, створюючи полярну атмосферу від повного комфорту до нестерпності. У будь-якому випадку невдачі краще уникати за будь-яку ціну чи, навпаки, їх створювати – результат один: успіху нуль. Втеча від відповідальності, невміння вистоювати в конкурентних умовах, страх критики – усе це й зумовлює перебування в ситуації повного незадоволення життям. Також важливим фактором є невміння і небажання керувати собою, розподіляти життєвий час, працювати понаднормово та досягати успіху незважаючи на складнощі.

Таким чином, важливим фактором є мотивація людини до успіху, хоча, як вказано вище, вона залежить від особистісних факторів, серед яких: переживання дитинства, взаємини з батьками, підлітковий період тощо.

Читайте також: НЕ ЗНАЄТЕ З ЧОГО ПОЧАТИ? 5 ВІДЕО ВІД TED, ЩО НАДИХАЮТЬ

Джерело

Related Post