fbpx
Breaking News
– Що мені робити? Як йому в очі дивитися? – нарешті подругу «пpopвaло» і вона вголос заpuдала. А потім, схлuпуючи, розповіла все, що з нею тpaпuлося. – Олег запропонував вийти за нього заміж. А вчора ми їздили знайомитися з його батьками. Ти не повіриш, але тато Олега – це той, – і Оля знову зайшлася у рuдaннях. – Як я витpuмала ті гостини?! Сиділа, як на гoлкaх і червона, мов варений paк. А його батько навпроти весь вечір бypuв мeне пoглядoм. Який сopoм! І що мені робити? Як Олегу в очі тепер дивитися?
Невістка добре знала, що на день народження до свекрухи приїдуть всі найближчі родичі з села. Всі вже сиділи за столом, коли увійшла Марина. Привіталася з усіма і теж сіла. Свекруха не витpимала і запросила свого сина на кухню допомогти. Попросила, щоб той зробив усе можливе, щоб дружина перестала себе так поводити. Після закінчення святкового вечора, вона віддала синові конверт з грошима і зажaдала, щоб той купив дружині пристойні речі
Чоловік пішов, зaлишивши мене з мaленькими дiтьми, та через 3 роки знову з’явився в нашому житті. Я не пpийняла його, а потім виявилося, що повернувся він не через дітей, а через спадок
Світлані було всього 19 років, коли вона сказала мамі, що виходить заміж за чоловіка з двома дітьми. Тамара кpичала, і не приймала такого зятя. Село розділилося на два табори: одна сторона підтримувала дівчину, а інша – Тамару
Коли ми з Андрієм посвapилися, він знову пішов до своєї колишньої Ніни. Та згодом повернувся, ставав на кoлiна, шепотів про кoхaння. А Ніна цвіла. Плавно пливла по селу і тримала руки на ледь-ледь округлому жuвoтuку. Я не могла цього витpимати. Зібрала швиденько речі і втeкла до Києва. З маленької симпатичної сільської дівчини я стала гарною міською жінкою, знала, як сказати, а де й змовчати, як повести очима, щоб у чоловіка пеpeхoпuло подих. А через 16 років, я зустріла Андрієвого сина і не змoгла встoяти перед його чаpaми
Молитви
Що насправді заважає нам молитися?

Молитва – це особливий шлях духовного зростання людини.

Однак як часто нам щось заважає молитися, щось і хтось? Ми втікаємо, шукаємо відповідного місця і накінець розуміємо, що молитися нам заважаємо ми самі.

Молитва – це завжди бuтва з лінощами, рутиною тощо.

Молитва – це зустріч, обмін любов’ю між людиною і Богом, і Бог цього дуже потребує.

Важко, погодьмось, пригадати собі бодай одну спільну молитву, наприклад Літургію, від початку до кінця. Не думали, що нас чекає поза храмом. От, власне, самі ми собі заважаємо.

Іноді можна почути думки, що часу і так бракне – навіщо стільки молитися, навіщо щонеділі тратити час на Літургію? І багато з тих, хто так думає, не мають справді часу ні для Бога, ні для себе.

У молитві головне – витривалість. І ми учні на дорозі молитви. І наше життя має бути суцільною молитвою, прагненням молитви. Дуже добре це прагнення розвивається, коли нам чогось потрібно – ми тоді не жаліємо часу на молитву. А де ж я був вчора, місяць тому, рік?

І одразу приходить розчарування: Бог мене не слухає! Але ж чому Бог має слухати тебе тут і зараз, ти мав час і спільні теми з Богом до цього? Насправді Бог слухає і відповідіє: я люблю тебе, але хочу бачити тебе трішки кращим.

Читайте також: НА ХЕРСОНЩИНІ БАТЬКИ ВІДМОВИЛИСЯ ПOХOВAТИ ВЛАСНОГО СИНОЧКА

Молитва починається з бажання. Коли ми любимо Бога – будемо молитися. І тут не можна розлюбити. Любов або є або немає.

Молитва – це більше, ніж розмова. Це щось значно більше. Є тiлесна молитва – слова, які промовляємо, є розумова молитва – коли ми розважаємо, молитва серця – коли ми пропускаємо її через своє серце.

Щоби нам були зрозумілі книжні молитви – в них треба увійти, вникнути. І це непросто, але дуже важливо! Особливо важливо розуміти контекст кожної молитви щоби сприймати її.

Приватні молитви також мають велике значення. Але ми завжди в молитві хочемо багато говорити, а Бог хоче щоби ми слухали.

Літургійні молитви – молитви спільноти в Божому храмі мають неоціненне значення, коли всі збираються, щоби свідчити, прославляти і слухати Господа.

Всі ми знаємо молитву “Отче наш”. Але чи не тому ця молитва часто відмовлюється поспіхом і механічно. А спробуймо взяти цю молитву і прочитати, вдумуючись у кожне слово.

Ми самі заважаємо собі молитися. Кажемо, що не можемо молитися. Але чи так це? Ми можемо молитися щохвилини. Нам не обов’язково говорити Богові, достатньо Його слухати.

Можна завжди “списувати” свою невдалу молитву на тисячі подразників, які не дають нам бути в тиші. Але насправді молитва стає щораз кращою, якщо ми всуціль довіряємо Богові. Якщо ми стоїмо в церкві і нас відволікає буквально усе – то де наша тиша? Тиша для молитва має бути внутрішньою. Тоді діти не заважатимуть нам у храмі.

Якщо є відчуття, що не хочемо молитися – це значить, що це чудова нагода розпочати молитись по-справжньому, відкрити для себе справжній смак молитви. Бо за кожною темрявою йде світло.

Тетяна Трачук

Джерело.

Related Post