Ви всі пам’ятаєте Настуню. Цю героїню незабутньої казки “Морозко”, мляву дівчину з голоском вмираючої. Я обожнюю наше старе кіно. І казки вітчизняного виробництва ніжно люблю. Але ось Настенька з дитинства викликала у мене стійке відчуття інстинктивного роздратування.
Ставши постарше, я зрозуміла, що так дратувало мене в Настусі: її жахлива інфантильність. В її ж власному будинку мачуха погрожує за коси оттаскать, а вона тільки більше старається і в усьому догоджає. Їй мажуть фізіономію сажею, а вона очі в підлогу, і йде на задній двір. Навіть в ліс готова йти на вірну смерть, аби її мачуха тата не пиляла.
Це позитивна героїня, з якої треба брати приклад? Чому вона вчить? Бути покірною грушею для биття неадекватної мачухи і її донечки? Сидіти під ялинкою і чекати, поки добрий Дідусь Мороз награється в гру “Чи тепло тобі дівиця?” і дозволить погрітися? А якщо не зустрінеш доброго старого, тоді що? Помирати в заметі?
Казки повинні вчити іншому. Що заради щастя мало плескати віями і з усім погоджуватися. Що щастя не неодмінна нагорода за роки терпіння. Можна так і померти, продовжуючи обслуговувати нахабну мачуху і її ліниве потомство. А можна брати ситуацію в свої руки і робити щось!
Вигнати знахабнілу тітку з власного будинку, вчитися, заробляти. Не чекати, коли тобі піднесуть скриньку з багатим приданим. Добрих Дідусів на всіх не вистачить, і казкових фей теж! Інфантильну дурну Настуню треба душити в собі.
Тому що ми живемо не в казці, а в реальності. І життя одне, і проходить ой як швидко. А ти свої кращі роки витратила на сидіння під ялинкою і очікування дива.
Читайте також: ЧОМУ 16 ЛЮТОГО НЕ МОЖНА ДАВАТИ ГРОШІ В БОРГ, ОДЯГАТИ ЧОРНИЙ ОДЯГ І У ЖОДНОМУ РАЗІ НЕ ТРЕБА ПІДМІТАТИ
