Ця дивовижна історія почалася восени 1952 року в початковій школі Елізіан Хайтс в Каліфорнії.
Величезний смугастий кіт зайшов до класу прямо посеред уроку, спокійно сів у ньому і почав приводити себе в порядок. Кіт був худим і голодним, і вчителька дозволила напоїти його молоком. Просидівши на уроках приблизно півдня, кіт велично піднявся і пішов. На наступний день кіт знову прийшов в школу, і знову – через день. Джерело
Коли стало зрозуміло, що він збирається приходити постійно, йому дали ім’я Клас Вісім, в честь кабінету, в який він увійшов першим.
З того пам’ятного дня поява кота стало звичною. Влітку школа закрилася на канікули, і кіт приходити перестав. А в наступному вересні прийшов знову, і методично щодня відвідував заняття. Потихеньку слава Класу Вісім вийшла за межі Лос Анджелеса, потім Каліфорнії, а потім і всієї Америки. Журналісти постійно приїжджали в Елізіан Хайтс, особливо восени, щоб перевірити: чи прийде кіт в цьому році чи ні. До речі, ніхто так і не знає, куди кіт пропадав вечорами і куди йшов влітку.
Клас Вісім став легендою, а серед учнів не було більш почесної посади, ніж годувальника кота. Цю посаду придумали вчителі, а до неї кота годували всі учні, що призвело до проблем із зайвою вагою. А оскільки головним правилом школи стало «НЕ заважай коту», довелося ввести ще одну посаду: пересувач сплячого кота. Кота рухали тільки в крайніх випадках, якщо без цього неможливо було провести урок.
Якщо відкрити старі фотоальбоми Елізіан Хайтс тих часів, то майже на всіх загальних фотографіях класів (приблизно з 1952 по 1967) кіт обов’язково буде сидіти на почесному місці посередині. Як офіційний талісман школи, кіт навіть залишив на пам’ять нащадкам відбитки своїх лап в мокрому цементі перед будівлею (в присутності орди журналістів і не без допомоги вчителів :)). Через багато років гітарист Лео Коттке побачить ці відбитки, дізнається історію їх появи і напише інструментальну композицію «Room 8».
Минав час, і кіт став старіти. В 1963 році він постpaждав у бiйці, а в 1964 серйозно перехвoрів пнeвмoнією. Стало ясно, що він потребує догляду не тільки вдень, і одна з вчителів, Вірджинія Накано, запропонувала свій будинок в якості «нічного». Вдень кіт все так же ходив в школу, а ввечері йшов до неї – в будинок через дорогу. А коли йому стало важче ходити, співробітники школи носили його туди і назад.
У 1968 році Клас Вісім пoмeр в солідному віці 22 років. Він удостоївся власної мoгuли і нeкpoлога в Лос-Анджелес Таймс.
Пам’ять про цього дивовижного кота живе: в 1966 році директор школи Беверлі Мейсон написала книгу «Кіт на ім’я Клас Вісім», уривки з якої в Елізіан Хайтс читають всім учням на початку їх першого навчального року. А на сайті школи і зараз є сторінка, присвячена Класу Вісім.
