Сьогодні, 28 липня, президент України Володимир Зеленський звернувся до українців, щоб привітати із Днем державності. Глава держави наголосив, що попри черговий рекетний терор, який стався зранку 28 липня, ми не здамося та не опустимо рук.
Президент опублікував емоційне відео. У ньому є кадри зі святкування Дня Незалежності 2021 року, кадри з Революції гідності та з російсько-української війни.
Згодом Офіс Президента опублікував емоційніше відеопривітання. Там Володимир Зеленський нагадав нам, що Україна існує з давніх-давен, весь час її намагались поневолити, чимало разів знищити, але українці не дозволяли цього зробити.
Ми держава, в якій почалась історія християнства Східної Європи, в які почалась історія незламності, яка зараз захоплює цілий світ.
«Це Україна. Історія її державотворення налічує тисячі років, але тільки цьогоріч ми вперше відзначаємо День української державності. Нам не потрібна салюти й помпа, аби показати, яке значення становить власна державність для українського народу.
Сьогодні ми захищаємо її зі зброєю в руках, 155 днів поспіль. Можна сказати. що дня нас День державності це кожен день – кожен день ми б’ємося, аби кожен на планеті нарешті зрозумів, що ми не колонія, а неподільна і незалежна держава», – сказав президент.
Глава держави наголосив, що Україна бере свій початок щонайменше півтори тисячі років тому, з часу офіційно визнаної ООН і ЮНЕСКО дати, коли Кий, Щек, Хорив і Либідь заснували столицю України. Вона єдина законна спадкоємиця Київської русі, надбань і здобутків її правителів, спадкоємиця козацької держави та правонаступниця УНР та Української держави Гетьмана Павла Скоропадського.
Україна має багаті традиції законотворчості, писемності та дипломатії. Сотні пам’яток джерел та документів містять писемні згадки про нашу державу та її визнання з боку інших держав та правителів.
Також Україна має особливі військові традиції. Це Батьківщина знаних воїнів, борців за свою свободу та державність. Всі етапи історії України, її захисту і боротьби можна описати одним реченням, що “ми були, є і будемо”, бо сини та доньки України завжди стають на її захист. Зараз наші бійці обороняють нашу Державу на землі, у воді й у повітрі небі під іменами своїх предків, які боронять її з небес.
Бо втрачаючи власну державу будь-який народ втрачає передусім не територію, не гектари, не квадратні кілометри, не суші або акваторію. Втрачаючи власну державу – народ втрачає власне лице, власне ім’я, свою самобутність, ідентичність, пам’ять, а з ними свою серце і душу.
А це для нас набагато страшніше від ворожих армій, літаків, ракет і танків. Тому мільйони з нас готові зупиняти їх без страху і боронити найцінніше ціною власного життя. Бо втративши те, що має для нас сенс, ми втрачаємо сенс самого життя. Бо для нас жити у неволі – це не жити, бути залежними – це не бути. Бо несамостійна і невільна Україна це не Україна», – підсумував президент.
Президент наголосив, що ми готові битися за свою державність до останнього ворожого солдата.
«Ми не здамося допоки, поки не проженемо зі свого дому останнього окупанта і не звільнимо останній метр української землі. Те, що для ворога мішені й невідомі назви на карті, для нас святині й місця, знайомі з дитинства.
Вони виконують чужі злочинні накази, ми – свій священний обов’язок. Ми б’ємося за різне, тож і фінал цієї битви для кожного буде різним. За значенням.
І навіть за звучанням. По-русски – это провал спецоперации. Українською – перемога у війні! Ось чому вона буде. Ось чому буде наша держава. З Днем Хрещення України-Русі! З Днем Державності України!», – закінчив свою промову Володимир Зеленський.
Фото ілюстративне, скріншот з відео.
Популярні статті
- В неділю ми були у свекрів, непогано посиділи. Мені навіть на мить здалося, що свекруха і справді змінилася. Ми подякували, і пішли додому. Але вже біля машини я зрозуміла, що забула у них телефон, тому чоловік залишився, а я повернулася. Мені довелося почути розмову свекрухи з свекром, і я знову почула про себе багато неприємних речей. Першою моєю реакцією було щось їй відповісти, але потім я передумала
- В минулому році у мене був ювілей, 60 років. Прийшла мене привітати донька з зятем, принесли гарний подарунок – вишивану сорочку, яку я давно хотіла. А потім донька сказала, що нам поговорити треба. Я не відразу зрозуміла, про що буде йти мова, але донька пояснила, що хоче, щоб ми жили всі разом, тобто, щоб я переїжджала до них. Я погодилася, але дуже швидко про це пошкодувала
- Моя мама дуже любить моїх дітей, і гроші їм дає часто і солодощі купує. А от дітей мого брата, сина свого, недолюблює. На великі свята ми з сім’єю їздимо до батьків, я кажу мамі, що так не гарно, що треба їй і тим онукам допомагати. Та вона так не любить невістку, що навіть дивитися не хоче на дітей
- Про свою сестру я згадала, аж коли вийшла на пенсію. У мене ні чоловіка. ні дітей немає, правда є гроші і трохи майна. Лише зараз відчула, що залишилася сама на старості років, але я вважаю, що мене племінники мої повинні доглядати, діти моєї рідної сестри Ганни
- 3 роки тому я вийшла заміж. Ми з чоловіком живемо окремо. Тато з мачухою допомагають нам в усьому. Але я не можу забути той день, коли рідна мати прийшла до мене, а я була до неї холодна