Українці Сьогодні

Навіть не думай погоджуватися, – кажу я мамі. – До чого тут моє вдале заміжжя? У житті все може бути. Цей дім бабуся на своїх дітей переписала, тобто на вас обох з тіткою, – кажу. – Але ж Оресті важко, а нам все ж легше – ми житлом забезпечені, ти теж, Слава Богу, матимеш окрему квартиру, а їй ще багато років кредит виплачувати, – знову стала заступатися за сестру мама. Мені цього не зрозуміти. Тітка навчилася користуватися маминою наївністю, і зараз вирішила ще спадщину від неї забрати

– Це ж треба, як тобі пощастило, і хлопець гарний, і свекруха заробітчанка, не

Життєві історії 0

Знаю, Олексію, що про рідних людей не хочеться погане слухати, але ти маєш розуміти, що з тобою нечесно поводяться і твоя мама, і твій брат, – вкотре повторюю я своєму чоловікові. – Знову ти починаєш. Май на увазі, ти зараз говориш про найрідніших мені людей, і наклепу я не потерплю. Ти точно впевнена? – питає мене чоловік. – Так, – спокійно відповідаю. – Тоді збирайся, їдемо до мами, – наказав чоловік. Всю дорогу ми мовчали. Чоловік був впевнений, що їде лише тому, щоб показати мені, що я неправа, і раз і назавжди закрити цю тему. Я ж хотіла йому показати, яку схему придумали його родичі у нього за спиною

– Знаю, Олексію, що про рідних людей не хочеться погане слухати, але ти маєш

Життєві історії 0

Вона не може тут жити, вона нам ніхто, – чую як дочка мого чоловіка голосно пояснює своєму брату, що мене треба виселяти з будинку, в якому я прожила останніх 15 років. – Зачекай, Марино. Не все так просто. Куди зараз тітка Тамара піде? – каже Юрій, син мого чоловіка, якого я завжди вважала більш людяним і порядним, ніж його сестру, за 15 років спільного життя з чоловіком я таки щось встигла побачити. Нещодавно не стало мого чоловіка. Приїхали його діти від першого шлюбу, і відразу взялися розпоряджатися спадщиною. В принципі, спадок не малий: будинок, город, гараж, машина. Я не особливо не претендувала ні на що, але якщо чесно, то і не думала, що мене так швидко почнуть з хати виганяти

– Вона не може тут жити, вона нам ніхто, – чую як дочка мого

Життєві історії 0

Ти не ображайся, мамо, але в ресторан прийде багато серйозних людей, і тобі там місця не буде. Якщо хочеш мене привітати, я приїду якось на днях до тебе в село, – каже мені син. Мені від його слів так прикро стало, що словами не передати. Ярославу 50, і ми з чоловіком готувалися до цієї події, по копійці відкладали з пенсії, щоб не прийти на ювілей сина з пустими руками, а він попередив нас, щоб ми не приходили

– Ти не ображайся, мамо, але в ресторан прийде багато серйозних людей, і тобі

Життєві історії 0

Сама подумай – однокімнатна квартира і власний будинок, різницю відчуваєш? – каже мені Стас. Розмова про те, де ми будемо жити, відбулася ще до нашого весілля. У мене була спадкова однокімнатна квартира, яка мені дісталася від бабусі. Мої батьки зробили в ній ремонт і мали надію, що я як вийду заміж, то відразу піду жити у своє. Але доля мені “усміхнулася”, як каже моя свекруха, і я зустріла майбутнього чоловіка, який теж був житлом забезпечений – у Стаса в розпорядженні був цілий заміський будинок. “Після весілля ми житимемо тут”, – заявив мені Стас. Я не знала, що сказати. Інша, можливо, на моєму б місці зраділа, але мене не приваблювала перспектива жити на всьому готовому, що приготувала свекруха

– Сама подумай – однокімнатна квартира і власний будинок, різницю відчуваєш? – каже мені

Життєві історії 0

Повернувшись додому, я дізналася новину: Андрій став вдівцем і він сам виховував маленьку донечку. Я намагалася тримати себе в руках, але щось усередині мене підказувало, що я повинна його побачити. Я підійшла до його будинку. Біля воріт стояла стара і змарніла Валентина Іванівна. Побачивши мене, вона опустила очі. “Це ти, доню? Якою ж ти красунею стала! Прости мене… Ой, як я перед тобою завинила

Життя інколи розкидає людей у несподівані сторони, але справжня любов і справжні почуття завжди

Життєві історії 0

Вона – не свекруха, насамперед, Анна – мама твого чоловіка, і хто як не ви їй допоможете? – повчає мене моя мама по телефону. Таких святих людей, як моя мама, я більше не зустрічала. Їй стало шкода сваху, і мама дала добро, щоб свекруха переїжджала до нас. Жити із свекрухою, та ще й в своєму домі, у мене немає ніякого бажання, але зараз обставини так склалися, що я і відмовити не можу, у мене просто немає вибору

– Вона – не свекруха, насамперед, Анна – мама твого чоловіка, і хто як

Життєві історії 0

Микола приїхав, і я відразу відчула якийсь холод, але я це пояснила тим, що ми давно не бачилися, і він відвик від мене. Питаю чоловіка, коли йдемо дивитися на квартири, він мовчить. Я не витримала, і прямо запитала, що сталося, тоді він мені і зізнався, що приїхав, щоб розлучитися, бо у нього в Америці є інша жінка, теж українка, і вона приїхала додому разом з ним. Я спочатку не повірила, але відразу на наступний день після цієї нашої розмови, чоловік подав на розлучення. Але це були ще не всі сюрпризи від нього. Коли ми повернулися до питання покупки квартири для сина, чоловік заявив, що квартиру він купує собі, і там вони житимуть з своєю новою дружиною

Я так довго чекала чоловіка, ми з ним не бачилися більше п’яти років, а

Життєві історії 0

Тамаро, а ми з дочкою тут подумали, що не проти до вас знову у гості приїхати, на Великдень наприклад, – каже мені по телефону сваха. – Я навіть не знаю, що вам, свахо, сказати, – бо я змінила і місце роботи, і місце проживання, тому не знаю, чи зможу вас з невісткою поселити. – Ви нам якусь невелику кімнату зніміть, а ми вже самі по Риму погуляємо, – сміється сваха. А мені щось не до сміху, я як згадаю минулий раз, як вони у мене гостювали, то не знаю, чи готова я їх ще раз приймати

– Тамаро, а ми з дочкою тут подумали, що не проти до вас знову

Життєві історії 0

Продати дачу? – Павло Степанович присів і почухав потилицю. – Діти, це улюблене місце вашої мами, це пам’ять про неї, – літньому чоловіку важко вдавалося підбирати слова, бо пропозиція синів застала його зненацька. – Батьку, ми добре розуміємо твої почуття, але мами вже немає, а ми є, і отримані з продажу дачі гроші нас виручать, – старший син благально подивився на батька. Павло Степанович сказав, що йому треба подумати. Після довгих роздумів батько таки погодився продати дачу, адже він сам уже не мав сил там працювати, а сини з невістками не хотіли туди їздити. Але замість того, щоб подякувати батькові, історія з продажем дачі лише пересварила братів

– Дачу треба продавати, це не обговорюється, – каже Іван, який був старшим сином