Українці Сьогодні

Життя прожила, думала, що все вже бачила і все знаю, але мій колишній зять таки мене неабияк здивував. Через роки він згадав про те добро, яке я йому колись зробила, і вирішив мені віддячити. До того ж, він і сам змінився до невпізнання. Я навіть не думала, що дочекаю такого на старість. Прийшла субота, я була на городі, якраз цибулю вирішила посадити. За роботою недобрі думки від себе відганяла, але думка – звідки взяти гроші, щоб полагодити дах, мене не покидала. Весь тиждень лив дощ, і моя стріха почала сильно протікати. Я розуміла, що треба щось робити, от тільки не знала що

Життя прожила, думала, що все вже бачила і все знаю, але мій колишній зять

Життєві історії 0

Мова йде не про чужих людей, мамо, ну як ти сама цього не розумієш? Треба допомогти мамі Віталія, ти ж маєш таку змогу. Дочка мені зателефонувала в Італію, і стала навіть не просити, а наполягати, щоб я допомогла сватам квартиру купити. Їм не вистачає 15 тисяч євро, і Юля хоче, щоб я позичила їм цю суму. – Юля, я тебе розумію, ти хочеш допомогти, але ти маєш зрозуміти, що мова йде про дуже велику суму. Як свати мені її збираються повертати? – питаю здалеку. Дочка на мить замовкла, задумалася. А далі видала: – Та якось буде, мамо, не переживай. Ми ж тепер одна родина, а які рахунки можуть бути між родичами

– Мова йде не про чужих людей, мамо, ну як ти сама цього не

Життєві історії 0

Валентина Петрівна взяла інвентар і побрела на город, бо чого просто так на дачі сидіти, треба ж щось посадити, літо довге, а потім осінь і зима, а свої домашні продукти – то велика цінність. Дві грядки з зеленню вже були готові, жінка збиралася приступати до оформлення третьої, як раптом її хтось гукнув. Валентина Петрівна випрямилася і побачила статечного чоловіка, який привітався і мило усміхався до неї. – Так от де винуватець усієї цієї історії, – суворо звернувся він до Мурчика, який наче щось відчував, став ховатися за відра

– Марино, може приїдете на вихідні до мене на дачу? Щось в суботу зробимо,

Життєві історії 0

Ти завжди була впертою, але зараз не час. Світлано, хіба ти сама не розумієш, що ти маєш переїхати до батька, бо йому потрібно, щоб зараз хтось був поруч? – каже мені мій рідний брат Святослав. Я на кухні мила посуд. Люди вже розійшлися після поминального обіду за нашою мамою, а мій брат вирішив, що зараз чудова нагода нам поспілкуватися, а якщо точніше, то він захотів вирішити всі проблеми моїми руками. З братом у нас давно стосунки ніякі, я з ним вже довший час не бачилася і не спілкувалася, як і з батьками, хоч і живемо ми в одному місті. Справа в тому, що мій брат завжди був любимчиком батьків, і через нього не любили мене

– Ти завжди була впертою, але зараз не час. Світлано, хіба ти сама не

Життєві історії 0

Ви це спеціально робите? Ну невже не можна запам’ятати, що каструлі у нас не в цій шафці зберігаються, – вкотре повчала мене невістка. Її дуже дратувала моя присутність, і це було відразу видно, хоч вона нічого прямо і не говорила. Я приїхала з Італії, син мені виділив окрему кімнату. Якщо чесно, я думала, що у великому будинку для мене можна щось і краще було знайти, бо зараз моя кімната швидше комірчину якусь нагадує

– Ви це спеціально робите? Ну невже не можна запам’ятати, що каструлі у нас

Життєві історії 0

Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без дружини на цьому весіллі? – в розпачі став проситися Петро. – Не піду, бо мені нема чого там робити. І тобі не раджу туди йти, – не відводячи погляду від дзеркала, спокійно відказала дружина. – Я не можу не піти, рідна донька мене на своє весілля покликала, як я не піду? Але мені без тебе там незручно буде. Оксана сказала, що тебе теж запрошує, от, і в запрошенні ти теж є, – Петро відкрив конверт із запрошенням і показав Вірі. Чоловік почухав потилицю і замовк, він добре знав характер своєї дружини, і розумів, що якщо вона сказала, що не піде, то не піде. Але і самому йому якось незручно йти

– Віро, як це ти не підеш? Ти хоч розумієш, як мені буде без

Життєві історії 0

Цей Великдень Наталі був зовсім важкий, смуток і образа на зовицю її не покидають й досі. І свекруху шкода, адже зрозуміло, що вона за доньку свою хвилюється, але так тривати не може, бо виходить, що в родині зовиця головна

Наталя зовсім не любить запрошувати в гості рідну сестру свого чоловіка Оксану. Оксана жінка

Життєві історії 0

Іван їхав дуже щасливий, його переповнювали почуття гордості за себе, що він зміг, всього добився сам. Він їхав і уявляв, як буде ним пишатися його мама. Вперше за багато років Іван повернувся в село. Він під’їхав на своїй великій чорній машині аж до самих воріт, сподівався, як завжди, на хвіртці побачити маму. Вона любила людей, любила з ними поговорити, тому часто виходила у двір, ставала на хвіртку, і чекала, поки хтось проходитиме повз. В селі її всі дуже любили за її добру відкриту душу, і лагідно називали Стефка. Та цього разу мами не було ні на хвіртці, ні навіть на подвір’ї

Іван їхав дуже щасливий, його переповнювали почуття гордості за себе, що він зміг, всього

Життєві історії 0

Коли я вдруге вийшла заміж, то була дуже щасливою, адже Олег дуже добре ставився до мого сина, Михайлик обожнював його. Та ось нещодавно чоловік заговорив про відпустку і я стала збирати наші з ним речі, звісно, й дитячі речі кладу. – Зачекай, поспішати не варто, ми дитину з собою не беремо, сина мамі залиш, – несподівано заговорив Олег

Зараз напевно багато жінок засудять мене, але я маю розповісти свою історію, адже таки

Життєві історії 0

Ми так не домовлялися. Ти їхала в Італію з обіцянкою, що забезпечиш нас з братом житлом. А тепер що? Ти можеш ось так просто взяти і предумати, мамо, – дочка просто не могла повірити в те, що чула. Віра як ніколи була рішучою. Вона ще раз повторила доньці, що квартиру їй не купить. Тетяна сказала, що в такому випадку у неї більше немає мами, і поставила слухавку. Через пів години Віру набрав і син, хоча Віктор ніколи мамі перший не телефонував. Хіба як Віра сама його набере, то він знехотя скаже що в нього все добре, потім відразу додає, що має багато роботи і ставить слухавку. – Мамо, ти обіцяла квартиру. А Таня каже, що тепер ти передумала. Я щось нічого не розумію, – каже син

– Ми так не домовлялися. Ти їхала в Італію з обіцянкою, що забезпечиш нас