Українці Сьогодні

Що Ніно, вирішила? Будеш святкувати свій ювілей? Якщо так, то на коли, ти нас попередь, щоб ми знали. Співробітниця і за сумісництвом багаторічна подруга по роботі Марія стала розпитувати Ніну, що вона планує робити на свій день народження. Ніна опустила голову, а потім відповіла, що вона ще не знає. – Ну як не знаєш? Залишилося всього кілька днів. Поквапся з прийняттям рішення. Каву будеш? – раптом перевела розмову Марія. – Буду, – з полегшенням відповіла Ніна

– Що Ніно, вирішила? Будеш святкувати свій ювілей? Якщо так, то на коли, ти

Життєві історії 0

Вона тобі не пара. Забудь, сину. Ти вартий кращої долі, – Стефанія говорила різко, і Андрій розумів, що вона не жартує. Мамі перечити прямо він не став, але і від свого не збирався відступати. Ну і що, що Настя не має нічого за душею, а звідки їй щось мати, якщо вона сирота. З бабусею виросла. Їй спасибі, що внучку в сиротинець не віддала. Настя виросла не лише розумницею, але і красунею. То й закохався у неї сусідський хлопець Андрій. Тільки от одна прикрість – Андрій був єдиним сином великих багачів, і батьки навіть чути нічого не хотіли про таку невістку

– Вона тобі не пара. Забудь, сину. Ти вартий кращої долі, – Стефанія говорила

Життєві історії 0

Петрику, запиши все у зошит, а я з пенсії поверну, – сказала літня жінка, що стояла в черзі біля прилавку. – Не проблема, беріть тітко Ганно, потім порахуємося, – відповів Петро. Чоловік був власником невеликої крамнички в їхньому селі. Колись її тримала інша родина, родина Гриців. Але коли господарів не стало, їхні діти поїхали в місто, і крамницю викупив Петро – мовчазний, працьовитий чоловік років шістдесяти. Тепер вона зветься “Крамниця Петра – крамниця добра”

– Петрику, запиши все у зошит, а я з пенсії поверну, – сказала літня

Життєві історії 0

Михайле, як ти міг? Ти ж змінив усі замки, і я не можу в хату потрапити, – я телефонувала своєму чоловіку в надії, що це якась помилка. Приїхала я з Італії без попередження, на то була причина. Хотіла я на власні очі переконатися, чи правда те, що говорять люди про мого чоловіка. Але я аж ніяк не сподівалася, що не зможу зайти в будинок, зведений за мої заробітчанські гроші. Стою я з валізами під дверима, які відчинити не можу, бо ключі не підходять через поміняні замки, і просто не розумію, що мені робити. Набрала я чоловіка. Михайло довго не брав слухавку, а потім таки я почула його – ало

– Михайле, як ти міг? Ти ж змінив усі замки, і я не можу

Життєві історії 0

Через тиждень в лікарню приїхала перевірка з області. Головного лікаря викликали «нагору», перевіряли документи, кадрові призначення. Христину усунули тимчасово – виявилося, що її документи мали певні розбіжності. – Хтось поскаржився, – шепотілись у відділенні. – Але хто? Марина так і не зрозуміла, чому її призначили старшою медсестрою. Але всі працівники були цьому призначенню дуже раді і вважали, що це місце Марина отримала це місце заслужено. Отак життям відновлюється справедливість

Марина працювала в лікарні вже 12 років. Звичайна медсестра – акуратна, сумлінна, мовчазна. Люди

Життєві історії 0

Миколо, в суботу будемо капусту садити, тому не плануй собі нічого, – Марія спробувала заздалегідь попередити чоловіка, бо знала, що той завжди собі якісь справи шукає. – Навіщо нам стільки капусти? Ту, що ми в минулому році посадили, ледве з’їли, – бурчав Микола. Бабуся Ганна дивилася на них і не могла зрозуміти, чому вони на дрібницях сперечаються, зітхала і час від часу пригадувала: – А от твій дід був інакший. Міг тиждень мовчати, як образиться. А потім візьме – і зробить мені табуретку нову. Без слів. А я знала: це «вибач»

– Миколо, в суботу будемо капусту садити, тому не плануй собі нічого, – Марія

Життєві історії 0

Дивися, Катерино, знову та кицька на підвіконні. Вона вже як наша, – Марія стискає пальцями старе горнятко з чаєм і дивиться на кішку-приблуду. – Вона мені мою Мусю нагадала, ото в мене була вірна товаришка, пів життя зі мною прожила, – усміхається Катерина і поправляє хустку на голові. Вони сидять на лавці біля будинку для літніх людей. Колись – найкращі подруги, потім – просто знайомі, а тепер – знову нерозлийвода. І обидві – самотні

– Дивися, Катерино, знову та кицька на підвіконні. Вона вже як наша, – Марія

Життєві історії 0

А що це ви принесли? Домашню ковбасу? – прискіпливо зміряла гостинці Олена Петрівна. – Та, що було, те й принесла, – тихо відповіла Марія Іванівна. Олена Петрівна і Марія Іванівна – дві свахи, які ні в чому не можуть дійти згоди. З першого дня, як їхні діти – Оксана й Тарас – побралися, між свахами стояло невидиме змагання. У кого весільний подарунок дорожчий. Хто краще варить борщ, і не тільки

– А що це ви принесли? Домашню ковбасу? – прискіпливо зміряла гостинці Олена Петрівна.

Життєві історії 0

Тітко Марусю, візьміть хоч трошки, – дівчина простягла баночку згущеного молока, загорнуту в серветку. – Ми привезли з міста, хочемо вас пригостити, тримайте. – Та ні, дитино, ти ж сама з дитиною, нащо мені? Ми якось тут справимось. Але спасибі, ой спасибі, що навідалась. Хоч хтось, окрім пса, заглядає. Наталя усміхнулась і махнула рукою. – Та що я? Я по-сусідськи. І не думала вона тоді, що через стільки років та фраза обернеться несподівано

– Тітко Марусю, візьміть хоч трошки, – дівчина простягала баночку згущеного молока, загорнуту в

Життєві історії 0

Ти не подумай, що я свекруха і не розумію тебе. Я все розумію, я теж жінка, але Наталю, тут про дитину треба насамперед дбати, – намагалася я переконати невістку не робити поспішних кроків. Ситуація склалася непроста, бо хоч у нас з Наталкою і склалися непогані стосунки, вона завжди прислухалася до моїх порад, та цього разу невістка мене слухати не захотіла. Живи як хочеш, але знай, що квартира залишиться Наталці і дитині, і машина теж її. А ти йди куди хочеш і до кого хочеш, та від мене ти нічого не отримаєш, – сказала я тоді своєму сину

– Ти не подумай, що я свекруха і не розумію тебе. Я все розумію,