Українці Сьогодні

Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла в коридорі в піжамі, тримаючи у руці свого плюшевого зайця. – Тату, а куди ти йдеш? – запитала тихо. – Я скоро повернусь, сонечко. Він не повернувся. Не в тому значенні, як діти того чекають. Минали роки. В школі Надя казала, що її тато працює за кордоном. Та правда була складнішою

Надя була ще зовсім малою, коли тато зібрав валізу і пішов. Вона тоді стояла

Життєві історії 0

Петро виховував своїх дітей з такою ніжністю, що всі сусідки, які допомагали чим могли, не раз казали: «Та він кращий, ніж дехто з нас, жінок!». Робота у полі, худоба, город, школа – усе лягло на його плечі. Але діти ніколи не відчували браку любові. Після тяжкого дня він сідав увечері біля грубки й читав уголос казки. Або просто розповідав: – От був у мене батько. Твій дід Василь. Він умів слухати, хоч і говорив мало. А головне – руки його були як кора дерев: шершаві, але справжні. І я хоч трохи на нього схожий

– Оце молодець, аж не віриться, що таке буває – хвалили люди Петра. У

Життєві історії 0

Це недобре, кум з кумою не можуть побратися, що вони собі таке надумали? – люди не переставали говорити про те, що Василь прийшов жити до Олени. Ця новина швидко розлетілася по селу. Тут усі одне про одного знають усе, або принаймні думають, що знають. Тому коли хресний батько Марійки – Василь Петрович – почав зачасту бувати в хаті її мами Олени, люди хутко знайшли “правду”. – Чули? Василь до куми ходить, – шепотіли на базарі

– Це недобре, кум з кумою не можуть побратися, що вони собі таке надумали?

Життєві історії 0

Уже інший? Галина хоч би подумала, що люди скажуть, – перешіптувалися сусіди, які побачили у вдови на дворі чоловіка. У селі, де всі одне одного знають: хто кому кум, хто коли копав картоплю, а хто скільки разів розлучався щось приховати неможливо. Саме тому, коли вдова Галина через два роки після того, як не стало чоловіка привела в дім нового чоловіка, всі мовчки шепотіли: «От і не вдержалась». Але вголос ніхто нічого не сказав – бо Галина була жінка працьовита, порядна, та ще й сама двох дітей ростила

– Уже інший? Галина хоч би подумала, що люди скажуть, – перешіптувалися сусіди, які

Життєві історії 0

Коли ввечері Вадим прийшов додому, Марта зустріла його мовчки. – Ось, – сказав він, поклавши купюри на стіл. – Вибач, я… мабуть, хотів щось для себе, а мав думати про нас. Вона мовчала кілька секунд. А потім повільно вийшла з кімнати. – У мене теж є для тебе подарунок. – Який? Марта вийшла з коробкою. У коробці – знайома пухнаста мордочка. – Малий?! – Вадим розгубився. – Але як

Коли Вадим і Марта нарешті переїхали у свою нову квартиру, вони були щасливі, як

Життєві історії 0

Марина їхала маршруткою з ринку. Купила продукти, ще щось для дому. Було багато сумок, гаманець лежав у боковій кишені. Коли вона дісталася додому, Марина зрозуміла, що гаманець зник. Разом із усіма грошима, які вона якраз зняла з банківської картки. Жінці було дуже прикро, вона чекала дитину, попереду було багато витрат – коляска, колиска, одяг для малюка. І хоч чоловік намагався її заспокоїти, Марина знала – грошей на найближчий час обмаль. І якось так усе навалилось – і втома, і тривога, і сором за свою неуважність. Увечері наступного дня у двері постукали. – Олексій Іванович? – здивувалася Марина, коли побачила свекра

– Це ж треба, який неприємний чоловік, – думала Марина про свого майбутнього свекра.

Життєві історії 0

А чого я маю її любити, вона мені що, дочка рідна? Ти вибрав, тобі і жити, – сухо відповіла Ганна сину, коли той запитав маму, чого вона так ставиться до його нареченої, вже практично за пʼять хвилин дружини, бо ж у них з Мариною весілля за кілька днів. Жити після весілля молодята мали разом з мамою, тому Артем і хотів налагодити стосунки. Та знаючи характер своєї мами розумів, що просто не буде. Розуміла це і Марина, бо поки вона зустрічалася з Артемом, то вже встигла розгледіти і свекруху

– А чого я маю її любити, вона мені що, дочка рідна? Ти вибрав,

Життєві історії 0

Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу, щоб батьки свій будинок на мене переписали, – заявила нам усім моя молодша сестра Ольга, коли приїхала в гості і всі ми зібралися за родинним столом. Батьки мовчали, я теж, але ні їм, ні мені не подобалася пропозиція Ольги, проте спробуй їй лише заперечити. Ми всі добре знали її запальний характер, вона якщо вже щось вирішила, то її переконати просто неможливо. Мова йде про добротний двоповерховий дім, його батьки будували чи не все життя. Тато їздив по заробітках, і всі гроші вони вкладали в дім. А тепер ми з чоловіком ще й за свій кошт в ньому капітальний ремонт зробили, то взагалі – не дім, а цукерочка

– Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу,

Життєві історії 0

Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше не можу дивитися на те, як ти забираєш від наших дітей і несеш все Олені. Юрій і сам розумів, що дружина має рацію, але по-іншому вчинити не міг. Коли сестрі була потрібна допомога, він першим подавав свою руку, і так було завжди, ще з дитинства. – Юро, я не проти, щоб ти допомагав Олені. Але коли щоразу ти береш від нашого сімейного бюджету – це вже не підтримка. Це збитки для нас. – Я все розумію. Але я не можу інакше

– Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше

Життєві історії 0

Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, – якось зауважила сусідка, в якої на подвір’ї діти завжди зчиняли галас, бо вічно щось поділити не могли. – Так, мої дівчатка – золоті, я ними дуже тішуся, бо коли діти живуть у злагоді, для батьків то велике щастя, – Ганна, яка все життя нездужала, щиро тішилася тим, що її дочки так між собою мирно живуть, і точно підтримають одна одну, якщо що

– Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, –