Українці Сьогодні

Одного вечора, коли Олег прийшов додому, на кухні було порожньо. Їжі не було. Марти не було теж. На столі лежала записка: «Я більше не можу так жити, не можу бути просто зручним фоном. Я жива людина. І я втомилася бути непомітною. Не шукай мене, просто подумай. Ти не помічав мене, коли я була поруч, можливо хоч тепер помітиш…» Олег подзвонив – вона не взяла слухавку. Поїхав до подруги Марти – там її не було. До свекрухи – нічого не знає. Олег не знаходив собі місця. А син, який виявляється бачив більше, ніж показував, сказав: – Тату, я розумію маму. Вона хотіла, щоб ти її хоч інколи помічав

Марта і Олег жили і вважали, що у них все добре, принаймні, так як

Життєві історії 0

В суботу Андрієві несподівано подзвонили. – Тату, привіт, – мовив незнайомий голос. – Мене звати Артем, а маму мою – Світлана Петрівна. Андрій спочатку думав, що це жарт, але коли почув ім’я Світлани, замовк, бо ніколи й не думав, що так все обернеться через 20 років

Привіт, татусю, — пролунав у слухавці глибокий, такий спокійний та впевнений, але зовсім незнайомий

Життєві історії 0

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем. Жив він сам після того, як відійшла у засвіти його дружина Катерина. Донька Оленка давно вже перебралася в місто – працювала там у школі вчителькою молодших класів. Часто дзвонила батькові, приїжджала на вихідні. А тоді одного літа приїхала не сама, а з хлопцем, Сашком. – Не дядько. Тесть я тобі, хоч і не розписані ще. Але знай: донька в мене одна. І душа моя – в ній. Ярема відразу ж повів майбутнього зятя на город, щоб той показав що вміє

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем.

Життєві історії 0

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її вже знали в обличчя. Вважала себе самостійною, сильною жінкою. Іноді навіть пишалася собою більше, ніж варто. Батьки залишились у селі. Простий будиночок, старенький телевізор, грядки, піч, на якій ще з дитинства так солодко спалося. Але Ніна давно не приїжджала. Спочатку була робота, потім якісь курси, потім новий проєкт. А коли мама телефонувала, Ніна завжди трохи дратувалася: – Ну що ти хочеш знову? Я зайнята

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її

Життєві історії 0

Ні, подарунок якийсь ви можете, звісно, купити, але ми грішми краще візьмемо, три тисячі з вас, – сказала свекруха Олені впевненим тоном. Олена спочатку мовчала, бо й не знала, що сказати матері чоловіка на це, пообіцяла, що на день народження вони прийдуть, а за гроші – ні слова, стала чекати, коли з роботи повернеться Олексій

Якраз лише вечірнє сонце хилилося до обрію, коли на телефон Олени зателефонувала Світлана Олегівна,

Життєві історії 0

– Та він так ніколи не одружиться, якщо буде аж таким перебірливим, – казали в селі люди, дивлячись на Петра, якому вже було за тридцять, а він все ніяк наречену додому не приводив. – Сину, життя не чекатиме, як ми. Обирай хоч когось. Будеш жити – прийде й почуття. Але Петро не вірив у “аби кого”. Він мріяв про очі, в яких буде спокій і глибина, про жінку, яка не буде дивитись на нього, як на зручного, а як на свого

– Та він так ніколи не одружиться, якщо буде аж таким перебірливим, – казали

Життєві історії 0

Василь пішов із родини, коли доньці було одинадцять. Тоді йому здавалося, що він просто мусив зробити цей крок, бо з Оленою, першою дружиною, жили вже як чужі. А потім з’явилася Наталя –молода, жвава, життєрадісна. З нею було легко. Він повірив, що ще має право на щастя. Той факт, що у Василя був шлюб і є дитина Наталі не вельми подобався, але вона вирішила, що якось з цим впорається. – Не думай, що я забороняю тобі бачитися з Марічкою, – казала Наталя спочатку. – Просто… не втручай її в наше життя. Усе має бути розділено

Василь пішов із родини, коли доньці було одинадцять. Тоді йому здавалося, що він просто

Життєві історії 0

Я не можу у вас довго бути, не можу дивитися на ваш цей хаос. Наталю, хіба я так тебе вчила? Доню, роби щось, бо нічого доброго з цього не вийде, – попереджала мама, коли приїжджала в гості до доньки. Ритм життя цієї сімʼї для літньої жінки був абсолютно не зрозумілий. Наталя і сама бачила, що у них все якось дуже хаотично, але їй було важко навести у всьому порядок

– Я не можу у вас довго бути, не можу дивитися на ваш цей

Життєві історії 0

У селі святкували 20 років з дня випуску. Марія з’явилась на автобусній зупинці з валізою на колесах, у сонцезахисних окулярах і з холодною посмішкою. Перша фраза, яку вона сказала до Галини: – І ти досі тут? – Тут моя родина… – зніяковіла Галя. – І бібліотека. – О, ти ще й працюєш за ті копійки? Галю, ти ж могла вирватись, ми ж мріяли… – І засміялась так, як у місті сміються ті, хто забув, що колись бігав босоніж по росі. На зустрічі випускників усі бачили, як Марічка сидить окремо. Ніби не поруч з однокласниками, а десь над ними. Постійно дивилась у телефон, злегка морщила носа, коли мова заходила про картоплю, дітей, паї. – Мені цього не зрозуміти, – знизувала плечима

– Марічко, не забудь вірш! – гукає Галина, біжучи вузькою стежкою поміж бузком. –

Життєві історії 0

Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальто, сусідки тільки перезиралися. – Ото вже не з нашого тіста ліплена, – стиха шепотіла тітка Марія до сусідки Гальки. – Наші в гумових чоботах, а ця – в підборах по наших дорогах болотом. Її звали Олеся, і вона була з міста. Дмитро, місцевий парубок, працював у Львові і звідти привіз собі наречену не підозрюючи, чим все це може закінчитися

Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальті,