Українці Сьогодні

Одного разу у селі з’явилася машина з київськими номерами. Гарна, чорна. Із неї вийшов Андрій і дівчинка, його 10-річна донька. Катерина стояла біля городу, в хустці і халаті. Спершу не впізнала. А потім так розчулилася, що аж сльоза потекла. – Мамо, привіт. Софійка захотіла до тебе в село, от ми і приїхали. Приймеш? Дівчинка сором’язливо махнула рукою. А Катерина без слів їх обійняла. – Хоче пожити в селі. На канікулах. І… я подумав… якщо ти не проти… Катерина боязко підійшла до внучки, яка була схожа на справжню паняночку

– Ти ж розумієш, що таке не можна носити, – Марина оглянула сорочку, яку

Життєві історії 0

Коли дружина вийшла з декрету, теща стала сама сидіти з нашою донькою з ранку до вечора. Ми з Людмилою на роботі були, часу було мало, але дуже вдячні були її мамі за це. Та якось Людмила повернулася додому сумною: – Андрію, мені потрібно тобі щось розповісти. Мама моя хоче змінити все і нам це обійдеться дуже дорого

Я ніколи не забуду той день, коли побачив свою маленьку доньку вперше, коли дружина

Життєві історії 0

Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про немолоду пару. Люба і сама не була впевнена, що з Павлом у них може щось вийти серйозне, бо вже нічого і не чекала від життя. Люба, тримаючись за руку Павла, думала: – Я ж і не чекала вже. Жила, бо треба. А тепер живу – бо хочу жити, бо є заради кого прокидатися вранці. Бо є для кого пекти пиріжки. Є до кого мовчати вдвох

– Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що

Життєві історії 0

Привіт, мамо! З Петром і Павлом тебе! Вибач, що пізно, ми тут святкуємо. Ти ж знаєш, що я Петрівна. До тебе не приїхали, бо свекруху саму залишити не можу, вона нам такий накрила стіл, старалася дуже, – подзвонила Галині донька. – З Петром і Павлом, доню. А я? А моя вечеря? Я так чекала тебе. – Не починай, мамо, вічно ти не задоволена. Я тут святкую, давай, у мене гості, часу не маю на тебе. Галина не могла повірити в те, що донька навіть не приховувала, що їхати в село не хоче. Весілля Софії, якому колись дуже раділа мати, дуже змінило її життя

Галина зараз не чекала від Софії нічого особливого. Лише того, щоб її донька до

Життєві історії 0

Минуло кілька місяців, діти так і не зателефонували Надії. Нога матері зажила, але серце – ні. Одного дня Надя написала листа. Без претензій, просто: “Мені не треба багато. Я не чекаю подяк. Я просто хотіла знати, що я вам ще потрібна. Хоч іноді. Хоч для слова. Але, видно, я помилилася. Бережіть себе. Я молюся за вас, навіть якщо ви цього не хочете.” І не відправила. Склала у шухляду. Своїх дітей вона відпустила і пробачила, хоча і не знала як далі жити без підтримки

Надія Степанівна жила у невеличкому містечку, у старенькій хаті з вишневим садочком під вікнами.

Життєві історії 0

Олено, доню, як ви там? Чому не телефонуєш? – подзвонила Надія доньці в Німеччину. – Ой, мамо. Вибач, стільки справ, стільки всього. Тут так важко, стільки паперів, навчання. Я ледве сама справляюся. – А як же я? – несміливо запитала Надія. – Ти ж казала, забереш до себе і мене. – Мамо! Ну що ти таке говориш? Я тебе люблю. Але куди я тебе тут заберу? Ми ж тут самі ще не звикли і не справляємося. Я ледве дітей сама тягну. Тут такі ціни на житло, такі вимоги до пенсіонерів. Ти ж розумієш, мені й так дуже важко одній. Я тебе не потягну і мову їх ти вже не вивчиш тут

Лише зараз Надія зрозуміла, що останнім часом вона не могла знайти спокою в душі,

Життєві історії 0

Після роботи Тетяна зайшла в банк, зняла зарплату, поклала гаманець у сумочку і попрямувала до взуттєвого магазину. Поки добиралася, думками вже бачила, як увечері вручить пакунок синові, як він зрадіє і скаже: “Мамо, вони круті!” Але не судилося. Коли Тетяна дістала гаманець біля каси, його вже не було. Сумка була відкрита – невідомо, коли саме його витягли. Вона ніби скам’яніла. В очах потемніло. Розгублено сказала продавчині: – Вибачте… Я… Я, мабуть, залишила гаманець в офісі… Вийшла на вулицю. Серце билося так голосно, що здавалося, його чує весь квартал. В голові стукало одне: “Що сказати синові? Як жити до наступної зарплати?”

– От як так може бути? Це були останні гроші, на які я покладала

Життєві історії 0

Хата у селі була стара, але велика, з городом. Марія запропонувала: – Давай усе продамо, а гроші поділимо. Оксані ця ідея не припала до душі: – Ти з глузду з’їхала? Це наш дім, тут ми виросли! А ще – мама просила, щоб я не покидала хату. І я їй обіцяла. – Ну, обіцяла – то обіцяла. Але ж я не відмовляюсь від своєї частки. – А я не маю чим в тебе “викупити”, – гірко сказала Оксана. – Ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. З того дня між сестрами з’явилася тріщина

У Галини і Василя було дві дочки – Оксана і Марія. Різні, як небо

Життєві історії 0

От я думаю, чому мені не щастить? Бо у когось усе, а в мене – нічого. Але ж я теж маю право! Чому мені не дісталось хоч шматка від татової хати? – нарікав брат Петро. – Бо ти тоді сам відмовився, – м’яко нагадувала Галина. – Бо ви мене не підтримали як слід! – відповідав сердито. І от тоді в Галині щось надломилося. Вперше за все життя вона не посміхнулась, не погодилась, не запропонувала допомогу. – Ви пам’ятаєте, скільки разів я вас підтримувала? – Ну… Та ти ж сама… – Отож. Сама. Бо хотіла. А тепер – не хочу. Бо в мене більше нема сил

– У мене є Галина, вона мене не залишить у скруті, – не раз

Життєві історії 0

Не хвилюйся, доню. Усе влаштуємо. У мене є хата. Продамо її, докладемо до твоїх грошей, і купим двокімнатну квартиру. Будемо жити разом. Втрьох, – заспокоювала Марія свою доньку, коли та повідомила, що з чоловіком вони розлучилися і їй ніде жити. Так і зробили – хату продали, квартиру купили та стали жити всі разом. Та дуже швидко Олена зустріла Олега і він покликав заміж її, але житла в нього немає

Кожен куточок цієї старенької хати зберігав давні спогади, що не піддаються часу, – тут