Українці Сьогодні

Сестра у Львові вийшла заміж, а потім вони з чоловіком поїхали жити до Чехії. У Надії все там дуже добре складалося, було двоє дітей. А я жив в сусідньому селі від мами, тому і сам її доглядав, родини більше не було, та й сестра ніколи грошима не допомагала. Мама ніколи не хотіла писати заповіт, а коли її не стало, мені подзвонила сестра з-за кордону. – Олексію, ти ж розумієш, що ми маємо ділити хату. Ми ж обоє мамині діти

Вітер тихо шурхотів через вікна, а я тоді сидів за столом, поглядаючи на порожню

Життєві історії 0

Я хочу, щоб Олена, твоя дружина, доглядала за мною. Ти ж знаєш, я в двокімнатній квартирі живу сама і пенсію усю їй віддаватиму, – якось зателефонувала мати Сергію. Він довго думав, не міг підібрати слова, а потім сумно сказав: – Мамо, мені тебе шкода, але ж Олена проти. Ніякі квартири і ніякі гроші її рішення не змінять, ти он краще доньці своїй в Німеччину подзвони

Марія Олексіївна сама сиділа на кухні, тримаючи чашку з ромашковим чаєм в руках, коли

Життєві історії 0

Одного разу, в серпні, задзвонив телефон. Невідомий номер. Ігор взяв слухавку без особливих надій. – Алло. – Це ти, Ігорю Миколайовичу? Голос був знайомим, глибоким, але холодним. – Так, це я… А хто говорить? – Андрій. Твій син. Ігор сів. Серце заколотилось. – Андрій… Синку, ти не уявляєш, як я радий… Я… – Не треба емоцій. Я не дзвоню миритися. Я одружуюсь. І тебе не буде на весіллі. Але, ти можеш зробити щось, щоб хоч трохи компенсувати те, що залишив нас тоді. Весілля велике. Багато витрат. Якщо хочеш, можеш допомогти фінансово. Сума – 120 тисяч гривень

Коли Ігор пішов із сім’ї, синові було лише шість. Малий Андрій тоді стояв на

Життєві історії 0

Ввечері Аня взялася за приготування. На кухні пахло часником, травами і ніжним курячим філе. Раптом – дзвінок в домофон. Аня повернулася і з здивуванням подивилася на чоловіка. Сергій знизав плечима, ніби і сам не знав – хто це може бути. Він підійшов до слухавки домофону: – Хто там? – Це я, – почувся радісний голос свекрухи. Сергій завмер на секунду, потім повернувся до Ані. – Це знову мама. Аня зітхнула, але куди вже діватися. Прийшла так прийшла, якраз зараз буде готова вечеря. Але на порозі Інеса Володимирівна з’явилася не одна, поруч з нею стояла її двоюрідна сестра, Ольга Петрівна

Аня вийшла заміж з великої любові. Сергій і Аня уже були достатньо зрілими особистостями,

Життєві історії 0

А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою посеред квітника. – Це ж мальви? У них коріння слабке, їх треба далі від паркану! Наталя глянула на свекруху й тихо відповіла: – Я перевірила. Тут хороший дренаж. Вони мають прижитися. – Ну-ну… Тільки потім не скаржся, що все зів’яло, – знизала плечима Олена і хлюпнула воду на інший бік клумби

– А що це ти тут посадила? – запитала Олена Сергіївна, стоячи з лійкою

Життєві історії 0

На сільському святі Іван випадково побачив, як Остап тримає Ліду за руку. – Ти ж знав, що вона мені подобається, – тихо сказав Іван, перехопивши Остапа після танців. – Нічого я не знав, – гаркнув той. – Ти ж мовчав, як риба! А я з нею говорив, сміявся… І вона мене вибрала. – Це ще не означає, що дружбу треба ламати… – Хіба ти любиш її так, як я? Слова з кожною хвилиною ставали гострішими. Вперше за стільки років вони не пішли разом додому

Іван та Остап були друзями ще з дитинства. Вони разом росли: у пісочниці будували

Життєві історії 0

За кілька тижнів приїхала Оксана – не попередила, не написала. Просто з’явилась, як колись Марія – у тапках, але тепер на високих підборах. І з валізою. – Мамо… я… я розлучаюсь. Він… він сказав, що я для нього «домашній меблевий гарнітур». Усе, що я мала – робота, квартира – залишилось там. А я з дитиною. Софійка спить у машині. Марія мовчки відчинила двері. Софійку поклала на ліжко в кімнаті, де колись спав Юрко. І от – вони знову були разом. Мама, дочка й внучка. Марія варила борщі, збирала ожину, співала Софійці «Ой у вишневому саду». Оксана потроху розмерзалась. – Пробач, мамо… Я завжди думала, що ти втекла від нас у Польщу. А тепер бачу – ти нас рятувала

У селі Марію люди називали її «Маруся-лелечиха», бо біля її хати щовесни оселялись лелеки.

Життєві історії 0

Через два роки Марія вперше повернулася додому з важкою валізою й непоганими заощадженнями. Почала будівництво. Будинок справді мрія. Орест, певна річ, вважав, що то все “на сім’ю” – мовляв, шлюб є, значить, усе спільне. Але Марія вже тоді була мудрою. Ще в Італії оформила документи на Христину. Все до копієчки – на доньку. – А Орест? – перепитала ще одна з жінок. – Жив собі далі? – Аякже. У старій хаті сидів. Я не чіпала його, бо він дійсно допомагав – щось підвезе, щось піднесе, цемент замовить. Я вже тоді була далека від ревнощів. Мені потрібен був результат

– Та я зі своїм Орестом аж через двадцять років розлучилася, – зітхнула Марія.

Життєві історії 0

Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений, з валізами і подарунками. – Гроші привіз? – Привіз, Наталко… – відповів він, не сміючись. – Якби не ти й не діти, давно б залишився там. Тут, здається, тільки валізу й чекають. Наталка не звернула уваги. Кинула погляд на коробки – духи, телефон, туфлі. Зраділа як дитина. – Молодець, що не поскупився! А то я ж у нас найкраща, треба виглядати відповідно. Степан зітхнув. Колись він її дуже любив – ще зі школи

– Ну що, приїхав, олігарх мій? – сміялась Наталка, коли Степан переступив поріг, втомлений,

Життєві історії 0

Одного дня до Олени прийшла свекруха та стала скаржитися, що її залишив чоловік. Мовляв, батько пішов до іншої назавжди, сказав, щоб більше не чекали його. Олена свою свекруху пошкодувала і сказала, щоб вона місяць в них пожила. Але тоді ще сама не знала, що дуже скоро пошкодує про рішення своє

Олег стояв на порозі, не в силах повірити в те, що тільки-но почув. У