Українці Сьогодні

Коли в коридор санаторію зайшла дивна пара, всі люди переглянулися між собою. Вона йшла з маленькою сумочкою, а він за нею з важкими великими торбами. Потім вони зупинилися і чоловік цій пані сказав: – Відпочинь трішки, люба, я все влаштую сам, зараз я розберуся з усім, не поспішай. І попросив її присісти на лавочку. Він був таким турботливим і уважним до неї, що нам було потім дуже важко повірити, що це були дружина і чоловік

Вони неквапливо увійшли до просторого вестибюлю великого санаторію і, майже всі, хто там чекав

Життєві історії 0

Алла ніколи не мріяла про село. Місто було її світом – шумні вулиці, магазини, кінотеатри, робота в офісі, подруги. Але кохання – штука така: не питає, куди веде. І коли Віктор, високий, спокійний хлопець із села, освідчився, Алла погодилася. Вона була впевнена: якщо поруч надійна людина – місце не має значення. Але тут, в селі, вона зустріла Артема

Весілля було скромним. Після нього Алла зібрала речі й поїхала в село, яке бачила

Життєві історії 0

Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом. Йому було вже під сорок, а він усе жив сам у хаті батьківській, яку доглядав мов святиню. Колись обіцяв батькові: “Я її не продам, не занедбаю, все як було – так і буде.” Іван слово тримав. Але коли надумав одружуватися, сестра стала проти

– Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали,

Життєві історії 0

Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що мені твоя кава? Інші чоловіки гроші і подарунки дружинам дають. Михайле, я не можу так більше, – Олена відсунула горнятко. – І що, ти справді вирішила їхати? – тихо запитав Михайло, спираючись на дверну раму кухні. – Так, Михайле, вирішила. Я втомилась жити ніби з тінню. Ти мовчиш, працюєш, їси, спиш – а де в цьому я? Та й гроші, нам постійно їх не вистачає, – Олена стискала в руках паспорт і квиток. Очі її були наповнені образою, змішаною з рішучістю

– Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і

Життєві історії 0

О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з букетом польових квітів. – А чого це мій? Ми з ним просто друзі, – спробувала пояснити мамі Оксана, а у самої вже щоки зашарілися, як ті суниці, що приніс Андрій. – Це намисто чи букет? – грайливо запитала Оксана, коли Андрій протягнув їй силянку – акуратно нанизані на травичку лісові ягідки. – Не знаю, це тобі. Знаю лише, що ти їх дуже любиш. А я вертався з поля, де пас корову, і знайшов галявинку, – пояснив Андрій

– О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з

Життєві історії 0

Одного вечора, коли Олег прийшов додому, на кухні було порожньо. Їжі не було. Марти не було теж. На столі лежала записка: «Я більше не можу так жити, не можу бути просто зручним фоном. Я жива людина. І я втомилася бути непомітною. Не шукай мене, просто подумай. Ти не помічав мене, коли я була поруч, можливо хоч тепер помітиш…» Олег подзвонив – вона не взяла слухавку. Поїхав до подруги Марти – там її не було. До свекрухи – нічого не знає. Олег не знаходив собі місця. А син, який виявляється бачив більше, ніж показував, сказав: – Тату, я розумію маму. Вона хотіла, щоб ти її хоч інколи помічав

Марта і Олег жили і вважали, що у них все добре, принаймні, так як

Життєві історії 0

В суботу Андрієві несподівано подзвонили. – Тату, привіт, – мовив незнайомий голос. – Мене звати Артем, а маму мою – Світлана Петрівна. Андрій спочатку думав, що це жарт, але коли почув ім’я Світлани, замовк, бо ніколи й не думав, що так все обернеться через 20 років

Привіт, татусю, — пролунав у слухавці глибокий, такий спокійний та впевнений, але зовсім незнайомий

Життєві історії 0

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем. Жив він сам після того, як відійшла у засвіти його дружина Катерина. Донька Оленка давно вже перебралася в місто – працювала там у школі вчителькою молодших класів. Часто дзвонила батькові, приїжджала на вихідні. А тоді одного літа приїхала не сама, а з хлопцем, Сашком. – Не дядько. Тесть я тобі, хоч і не розписані ще. Але знай: донька в мене одна. І душа моя – в ній. Ярема відразу ж повів майбутнього зятя на город, щоб той показав що вміє

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем.

Життєві історії 0

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її вже знали в обличчя. Вважала себе самостійною, сильною жінкою. Іноді навіть пишалася собою більше, ніж варто. Батьки залишились у селі. Простий будиночок, старенький телевізор, грядки, піч, на якій ще з дитинства так солодко спалося. Але Ніна давно не приїжджала. Спочатку була робота, потім якісь курси, потім новий проєкт. А коли мама телефонувала, Ніна завжди трохи дратувалася: – Ну що ти хочеш знову? Я зайнята

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її

Життєві історії 0

Ні, подарунок якийсь ви можете, звісно, купити, але ми грішми краще візьмемо, три тисячі з вас, – сказала свекруха Олені впевненим тоном. Олена спочатку мовчала, бо й не знала, що сказати матері чоловіка на це, пообіцяла, що на день народження вони прийдуть, а за гроші – ні слова, стала чекати, коли з роботи повернеться Олексій

Якраз лише вечірнє сонце хилилося до обрію, коли на телефон Олени зателефонувала Світлана Олегівна,