Українці Сьогодні

Олена поїхала в Італію. Працювала доглядальницею, потім – у сім’ї. Життя там – непросте, але з перспективою щось заробити. Через рік вислала мамі першу тисячу євро. А потім… зв’язок почав рідшати. Дзвінки – тільки на свята. Гроші – раз на рік. Але Марія не ображалась. – Їй там тяжко, мабуть. Мовчить – значить, працює. Був період, коли обіцяла взяти маму до себе. Марія навіть почала збирати документи. – Але мамо, почекай, у нас зараз незручно, бо ремонт, – писала Олена. – Добре, доцю, я ще почекаю

У селі всі знали Марію. Спокійна, працьовита, добра. Вдова з сорока п’яти, виховала двох

Життєві історії 0

Ну що, невістка вже командує в хаті? – спитала цікава сусідка. Ярослава відповіла просто: – Не командує. Ми живемо разом, але не одне одному на голові. – І ти їй усе дозволяєш? – А чому ні? Може, хоч у цій хаті хтось житиме щасливо з самого початку. Орися лише знизала плечима. А Ярослава тоді вперше зрозуміла – вона справді змінила щось важливе. Розірвала коло, яке тягнулось поколіннями

Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима

Життєві історії 0

Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного – спокою. Колись вона поїхала, щоб поставити дітей на ноги. Двоє – Наталка і Юрко – давно вже в місті. Хати не продали, але й не приїздять. У мами – старість, а в них – робота, діти, кредити. Сусіди зустрічали її по-різному. Хтось тішився, що вернулась. Хтось заздрив – бо, мовляв, “та в Італії грошей накосила”. А хтось просто обертався з цікавістю: як виглядає та, що пів життя десь за морями. Але найбільше Стефанію здивував кум Василь

Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в

Життєві історії 0

Жили ми з сином спокійно собі в моїй квартирі, а потім Роман вирішив одружитися. Я, звісно, зраділа, адже кожна мати мріє про щастя своєї дитини, та й внуків мені дочекатися хочеться. Але невістка моя виявилася дуже непроста, шкода, що я сама її не розгледіла добре перед тим, як вона стала жити ж нами в квартирі

Мій єдиний син в 28 років вирішив одружитися. Щиро кажучи, ось раніше я завжди

Життєві історії 0

Після того випадку Надя почала уникати Марію. Не відповідала на дзвінки, не підходила на вулиці. Та Марія, як завжди, терпляче чекала, щиро не розуміючи, що сталось. – Може, щось трапилось? – питала вона у спільних знайомих. – Надя така мовчазна стала. – Та що там… – знизували плечима. – Кажуть, заздрить. Ти ж ніби «успішніша», хоч і в селі. – Успішніша?.. Я? – Марія не вірила. – Я хіба ділюсь останнім, що маю

Марія, Ліля і Надя були нерозлучними ще з дитинства. Разом ходили до школи, разом

Життєві історії 0

Що це таке? І ти знову їй дав гроші?! – Оля стояла в кухні, тримаючи в руках банківську квитанцію. – Та мамі ж треба було. Комуналка, все дороге… – Михайло намагався говорити спокійно, але в його голосі бриніло роздратування. – А нам не треба?! У тебе троє дітей, Михайле! У Віки кросівки діряві, в Артема – куртка мала! І ти пересилаєш останні три тисячі?! В хаті зависла тиша. Така, що навіть тикання годинника здавалося голосним. Михайло глянув на дружину, на дітей за дверима, й опустив голову

– Що це таке? І ти знову їй дав гроші?! – Оля стояла в

Життєві історії 0

Світлана завжди поспішала. Робота, діти, закупи, пробки, дедлайни. Її життя – мов годинник, де кожна хвилина розписана. І якщо хтось питав, як справи, вона відповідала: – Нормально. Працюю. Біжу. Тримаюсь. Вона жила у великому місті, у новобудові з гарним фасадом, але без сусідів, які вітаються. Щоранку вибігала на роботу, забігаючи в ту саму маленьку кав’ярню на розі. Там працював Сашко, який добре знав, що вона завжди замовляє американо з молоком

Світлана завжди поспішала. Робота, діти, закупи, пробки, дедлайни. Її життя – мов годинник, де

Життєві історії 0

Катерина добре знала, що чоловік її солідний, керівник відділу престижної фірми, заробляє добре і багато його колежанок лише мріють про такого. Тому про вірність вона старалася не думати, адже все чудово розуміла сама. Але раділа тому, що як би там не було, а чоловік завжди повертався до неї, купував їй шуби, діаманти, в ресторани водив. Андрій був турботливим, люблячим, уважним, про такого чоловіка лиш мріяти можна, Катерина за ним, як за кам’яною стіною була. Та ледве минули урочистості з нагоди ювілею Катерини – їй виповнилося сорок п’ять, як чоловік почав неприємну розмову

Катерина, хороша та розумна жінка за сорок, давно змирилася з особливостями свого шлюбу. Вона

Життєві історії 0

Коли Аня привела Сергія додому вперше, мати скривилася ще на порозі. – Це що, твій Сергій? – тихо перепитала, як тільки той пішов у вітальню. – Так, мамо. А що? – А те, що він… із собакою приперся. Це що – тепер так модно? Пес, великий, чорний лабрадор на ім’я Тайсон, спокійно ліг біля дверей і навіть не гавкнув. Але Галині Петрівні вже було достатньо. – Аня, він не для тебе. Добре думай, невже не бачиш, що цей Сергій тобі не пара

Коли Аня привела Сергія додому вперше, мати скривилася ще на порозі. – Це що,

Життєві історії 0

Коли Юрій повернувся з армії, усе було інакше. Двір заріс травою, мама трохи більше посивіла, а брат Віталій – одружився. – Знайомся, це Марина, – сказав Віталій, притискаючи до себе молоду жінку. – Тепер вона – наша родина. Марина несміливо посміхнулася. Очі в неї були карі, теплі, трохи втомлені. Її усмішка була стриманою, але щирою. Юрій дивився – і не міг відвести погляду. Вона була не така, як інші дівчата в селі. Не голосна, не метка. Спокійна, уважна, з якоюсь внутрішньою гідністю. І щось у ній торкало так глибоко, що Юрій у перші ж хвилини зрозумів – усе. Закохався

Коли Юрій повернувся з армії, усе було інакше. Двір заріс травою, мама трохи більше