Українці Сьогодні

Насті уже було двадцять вісім. Усі подруги або вже мали обручки, або хрестили дітей. А вона все чекала, бо Сергій сказав – хочу зробити все як слід. З обручкою, з рестораном, з квартирою. Потерпи ще трохи. А вона вже не могла терпіти. Їй не треба було ресторану. Їй потрібна була впевненість. І розуміння, що її вибрали. Що вона – «та сама». Одного вечора Настя прийшла додому й побачила, що Сергій знову не прийшов вчасно. Телефонував, казав: «Затримався, терміново викликали». Вона сиділа на кухні, тримала в руках чашку з холодною кавою і думала: «Скільки ще можна?»

Настя познайомилася з Сергієм на третьому курсі університету. Вони разом готували курсову з соціології,

Життєві історії 0

Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка, але Микола стояв на своєму. – Я своє слово сказав, хата у нас є. Це стало справжньою тріщиною у родині. Ганна та Микола жили в селі, в своїй хаті разом з дітьми. Справжнє напруження почалося, коли Андрій заговорив про те, що хоче будувати окрему хату. – Тут будинок є, живи собі, – відмахнувся Микола. – А я хочу жити сам. Щоб не казали мені, коли вставати і як щось робити, – відповів син. – То йди й будуй. Тільки не проси допомоги, – різко кинув батько

– Ми батьки, і це наш обовʼязок – допомогти сину, – благала Анна чоловіка,

Життєві історії 0

Тату, чи не міг би ти допомогти? Я підрахував – треба десь шість тисяч доларів. Може, зможеш позичити? Я потім віддам. Петро Васильович довго мовчав. Потім підвів погляд. – Сину. У мене нема таких грошей. І навіть якби були, я б не дав. Остап спалахнув: – Як це – не дав? То ти не хочеш мені допомогти на найважливіший день у житті? – Весілля – це не найважливіше. Важливіше – як ти з Наталкою житимеш далі. А на гулянки я грошей не даю. Якщо не маєш сам – живіть скромніше

Остап був звичайним хлопцем із провінційного містечка. Вивчився в технікумі, пішов працювати на будову,

Життєві історії 0

Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й що люди скажуть? Дочка не могла повірити у новину – батьки після стількох років шлюбу вирішили розбігтися, наче нічого й не було. Одного вечора, коли за вікном лив дощ, а телевізор мовчав, Галина сиділа на кухні з чашкою чаю. Сергій мовчки зайшов, налив собі кави і сів навпроти. Вони сиділи довго, кожен у своїх думках. – Слухай, Сергію… – почала вона несміливо. – Що? – А ти ще хоч щось відчуваєш до мене? Він підняв очі. Здивовано. Мовчав. – Бо я вже давно не відчуваю нічого

– Як розлучення? Мамо, ви ж 30 років разом! А що далі? Та й

Життєві історії 0

Нещодавно в нашому місті з’явився колишній чоловік моєї дружини, він в Європі десь був. Тамара колись з ним важко розлучалася, він залишив її і до іншої пішов. Дружина просила його залишитися з ними, але він не слухав її, а з тією пані подався за кордон. Я виховував їх сина, як рідну дитину, а тепер він приїхав і вони обоє тягнуться за ним

Я зі своєю дружиною Тамарою живемо в шлюбі вже майже 7 років. Спільних дітей

Життєві історії 0

Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха крута! Кажуть, не любить невісток і всім командує. Оксана лише посміхалась. Вона була дівчиною розумною, з села неподалік, сирота з п’ятнадцяти років. Виховували її бабуся з дідусем, а після того як їх не стало, вона залишилася сама себе. Коли зустріла Сергія – доброго, лагідного хлопця з технікуму – то мов відчула: це її берег

Коли Оксанка виходила заміж за Сергія, всі подруги дружно попереджали: – Дивись, там свекруха

Життєві історії 0

На сімейній нараді ми всі разом вирішили, що продамо свою квартиру з чоловіком, плюс мамине житло і купимо велику трикімнатну квартиру, а маму мою до себе жити заберемо. Так і зробили. Зразу раділи усі, усім добре було, але коли мама вийшла на пенсію, все змінилося дуже

Почну з того, що відтоді, як я вийшла заміж, пройшло вже чимало часу. З

Життєві історії 0

Привіт, Олено. Це твій батько. Той, що рідний, – незнайомий голос прозвучав в телефоні, хоча я вже і так зрозуміла хто це. Я не могла повірити, що через стільки років рідний батько з’явився в моєму житті. Він колись залишив мене з мамою, а тепер дуже просив, щоб я з ним зустрілася. Я вагалася, не знала, що робити, але таки прийняла рішення, про що шкодую тепер

Я сиділа у кріслі свого кабінету, намагаючись зосередитися на звіті, але думки постійно поверталися

Життєві історії 0

Та хто ж тебе там чекає? – казала мама, коли почула, що Світлана вирішила їхати в Польщу. – Он Оленка за Петра виходить, а ти за кордон чогось. – Мамо, не всім же вік біля плити стояти. Я хочу іншого життя. Гроші, досвід… побачу світ, – відповідала Світлана з впертістю у голосі. Світлана поїхала й справді добре влаштувалася: спершу мила посуд у ресторані, потім вивчила мову, закінчила курси і працювала в офісі великої компанії. Вона не хвалилася, але завжди допомагала родині: висилала гроші батькам, передавала речі, і навіть весілля Оленки частково оплачувала. А в Оленки було все так, як вона мріяла: весілля, чоловік Петро, гарне подвір’я, кури, корова, садок

Оленка й Світлана були рідними сестрами, але такими різними, як день і ніч. Оленка

Життєві історії 0

Ви до Оксани мчите, як тільки вона чхне, – з докором якось сказала Ганні невістка Ірина. – Оксані важко. Там двоє малих дітей. Їй навіть нема з ким словом перемовитись, – виправдовувалася свекруха. Ірина мовчала, але з кожним разом її невдоволення ставало помітнішим. Вона не була зла, але мала свій характер. Відчувала, що свекруха ніби тілом тут, а думками завжди в місті, біля доньки. І хоч Ганна завжди щось робила по господарству, готувала, допомагала з городом – душа її була в іншому домі

Коли Ганна Семенівна вийшла на пенсію, вона вирішила, що найкраще – жити в селі