Українці Сьогодні

Слухай, синку, що ж ми будемо з нею робити? Вона ж зовсім змінилася. Лежить цілими днями і нічого не робить. А за що її до фахівців маємо везти? – Марія якось підслухала розмову свого чоловіка з сином. Вона засмутилася, бо 15 років, коли працювала за кордоном, гроші усі віддавала сім’ї. З Португалії привезла для себе лише купу призначень і рекомендацій від фахівців, адже хоч мала лише 50 років, але давно вже не було сил. Сподівалася, що вдома рідні підтримають її, а вийшло так, що тепер залишилася тут нікому не потрібною

Марія сірими очима, повними порожнечі, дивилася через брудне вікно автобуса, як світ живе собі

Життєві історії 0

Був ранок, субота. Наталя прибирала, відкрила шафу і в речах свого чоловіка, серед його футболок, побачила парфуми. Вони були нові та дорогі, видно було, що ніхто ще не користувався ними. Жінка дуже здивувалася, бо її день народження минув, свекруха не користується парфумами, а для тещі чоловік ніколи б не купив би таких дорогих. Тоді що вони тут роблять? Павло ще довго щось розповідав, виправдовувався і дружина забула про цей випадок скоро. Рівно до того дня, коли Наталя в кишені чоловіка знайшла шматок дивного документа

Якби не спека і запашний аромат лаванди, який лінивим серпанком завис у квартирі, Наталя

Життєві історії 0

Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40 років я працювала безкоштовною служницею для своїх дітей. Безкоштовна няня, особистий психолог, круглодобова служба порятунку, але коли сили вичерпалися, мене викреслили як непотрібну річ. Коли в мій день народження ніхто з дітей і внуків про мене не згадав, я не плакала, а прийняла рішення – все, зручної бабусі більше нема, тепер я буду жити для себе. І замість того, щоб чекати чергового дзвінка, я взяла ключ від старого будинку, який мала в селі, і вирішила почати життя заново

Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40

Життєві історії 0

Одного разу між Іваном і його братом Юрієм виникла суперечка через землю. Юрій жив у місті, але приїхав до матері й вимагав свою частку. Іван злився. Олена бачила, як чоловік ночами не спить, то ж Олена вирішила все взяти в свої руки і сама подзвонила Юрієві: – Юрчику, приїдь до нас у неділю. Не будемо сваритись. Хата велика, землі усім теж вистачить. Поговоримо, як родина. Коли Юрій приїхав, Олена вже поставила на стіл борщ, пиріжки, узвар. Сіла поруч, мов не про землю йдеться, а про дітей мову завели. Іван насуплений, свекруха бурчить, а Олена каже: – Ми не маємо ділити і сваритися, маємо дбати, щоб лишилося. Земля – не має стати причиною сварки між братами

Олена завжди була жінка тиха, лагідна й розважлива. Хтось скаже: така, що й мухи

Життєві історії 0

Коли ми з Оленою одружилися, у неї був син від першого шлюбу. Спочатку все добре було і мене все влаштовувало, а потім дружина сказала, що ми чекаємо дитину і все змінилося швидко. Якось я купив дитячий велосипед, який надовго забрав спокій в нашій родині

Коли я вперше побачив Олену, вона стояла біля кавомашини в офісі, наче героїня з

Життєві історії 0

Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу, що гроші тебе дуже змінили, – Сергій не міг повірити, що заможний рідний брат відмовив йому у допомозі, і через це неабияк образився на нього, щиро вважаючи, що причина – гроші, і не розуміючи, чому насправді брат вчинив саме так. Коли Сергій просив, Іван зітхав, але витягував з гаманця кілька сотень, а то й тисяч, і подавав брату. Не зі зла, не з жалю – з обов’язку. Бо ж брат. Та з кожним роком такі візити ставали частішими. Івану почало здаватися, що він не брат, а банк. У телефоні Сергій з’являвся тільки тоді, коли щось було треба

– Не даш, кажеш? А хто ж мені допоможе як не рідний брат? Бачу,

Життєві історії 0

Мама в стаціонарі була, а Вікторія вже про спадщину думала, подумки ділила квартиру. – Віко, а чи не рано ти мамі про це говориш? – не розумів дружини Олег, – зазвичай потрібно підтримати рідну людину. – Їй уже все одно! А Алісі з двома дітьми жити ніде. Ти про них подумай краще, – відповіла Вікторія і стала шукати телефон нотаріуса, щоб якнайшвидше оформити все, бо знала, що ще є один спадкоємець

Коли липневе сонце гріло асфальт, а з-за вікна долинав сміх сусідської дітвори, Олена Петрівна

Життєві історії 0

Повернувся Петро на свята додому. З валізою гостинців для дітей, з надією в серці, що, може, скучили. Але Лариса зустріла холодно: – Чого приїхав? Сиди вже там, тут лише витрати. Він мовчки сидів за столом, дивився, як син відвертається, а донька постійно в телефоні. Як Лариса накладає борщ, навіть не дивлячись у його бік. – Я тобі не потрібен більше, Ларисо? – спитав тихо. – А ти що, був потрібен? Мені треба гроші, Петре. Я ще не стара, не збираюсь біля плити старіти. Він нарешті все зрозумів. Поїхав назад. Не так до Олени, як до спокою. Але вона його чекала

Петро з Ларисою були разом ще зі школи. Він – простий хлопець із звичайної

Життєві історії 0

Ну що, мамо? – Віра тисла. – Хай вже буде село. Повітря чисте, курей заведемо. А квартира – не переживай, не хочеш продавати – запишемо на онука. Твого ж, не чужого. Олена мовчки погодилась. Мовчки зібрала речі, віддала ключі, поставила підпис там, де сказала Віра. Переїхала в їхній старий дім у селі, де колись жили батьки з дідом. Порожній, від сирості пахне, ремонту не було багато років. Але Віра пообіцяла – “Поступово все зробимо”. На перших порах Олена ще чекала: онуки, теплі слова, може, разом щось посадять. Але Віра рідко приходила, онуки забігали лиш по цукерки. У неї ж справи, діти, робота

Віра завжди була не на свій вік серйозна і ділова. Ще з юності все

Життєві історії 0

Син з невісткою по черзі щодня бігають до мене. – Мамо, Олег навіть не подзвонив мені в обідню перерву, як зазвичай, – якось стала скаржитися мені на мого сина невістка. Я Мар’яні завжди годила, постійно підбирала слова, але цього разу вирішила, що маю їй правду сказати, бо вона мене дуже втомила

Мій старенький годинник на стіні повільно рахує хвилини. Десята вечора вже. Знову. Я сиджу