Українці Сьогодні

Мамо! Збирайте речі і йдіть від нас геть, — крикнула невістка. — Щоб і не пахло тут вами! Вам час їхати, — голос Каті зривався на крик. Свекруха завмерла. Вона повільно обернулася, і на її обличчі з’явилася суміш нерозуміння та обурення. — Що ти таке верзеш, дитино? Новий рік за три дні! Ігорчик мене сам покликав, ми вже й меню склали, і подарунки обговорили. Ти що, перевтомилася на своїй роботі? — Ігорчик нічого не вирішує в цьому домі без мого відома, — Катя сказала так, що Світлана Борисівна мимоволі здригнулася. — А я прийняла рішення: ви їдете. Сьогодні. Зараз. Свекруха повільно випрямилася. Її обличчя почало наливатися густим червоним кольором. — Та чи ти сповна розуму взагалі?! Я мати! Я його одна виховала, на ноги поставила, ночами недосипала, поки батька його десь вітри носили! І ти, чужа мені жінка, мені вказуєш на двері

Надворі вже панували густі грудневі сутінки, розбавлені холодним мерехтінням вуличних ліхтарів. Київська зима цього

Життєві історії 0

Катю, я вдома. А ви де? Тут світла немає, що взагалі коїться? Відповідь дружини змусила його присісти прямо на валізу в темному коридорі. — Катю, ти це серйозно? Ти жартуєш? Катю! Але в трубці вже пішли короткі гудки. Максим пройшовся ліхтариком по кухні. Холодильник був розморожений і порожній. У ванній не було жодного рушника. На поличці в коридорі не вистачало дитячих кросівок. Від злості він замахнувся, щоб ударити по стіні, але в останню мить стримався. Ситуація була дурна, на таке він точно не розраховував. Раптом телефон завібрував — мати передзвонювала сама

Буває так, що чоловік любить свою маму настільки сильно, що дружині в цьому серці

Життєві історії 0

Андрій повернувся пізно ввечері. Він зайшов бадьоро, насвистуючи якусь мелодію. — Ох і втомився я, Ксюхо! Мама там нагодувала обідом, ледь доїхав назад. Але дах тепер як новий, жодна крапля не пройде. Він зайшов у коридор і замовк. Його погляд впав на валізи. — Це що таке? — він спробував усміхнутися, але очі вже видавали тривогу. — Ти що, вирішила серед ночі на море махнути? Оксана вийшла до нього. Вона була блідою, але спокійною. — Ти їдеш, Андрію. До мами. Або туди, де ти сьогодні насправді «латав дах». На тому синьому авто біля гарного паркану. Він зблід. Це сталося миттєво. Його впевненість розчинилася, як цукор у гарячій воді

Коли чоловік каже, що їде латати дах у мами на дачі, він зазвичай бере

Життєві історії 0

Мамо, я маю новину. Ми з Михайлом вирішили розписатися, — тихо, але впевнено промовила Тетяна. Галина завмерла, не зачиняючи дверцята старого, гучного «Дніпра». — Розписатися? Таню, тільки не кажи мені, що ти про того хлопця з сусіднього під’їзду, Михайла Нестеренка. — А що не так з Михайлом? — А що в ньому так? — продовжувала мати. — Ні освіти вищої, ні квартири власної, ні перспектив. Працює десь на об’єктах, вічно в пилюці. Оце твій ідеал? — Ми спочатку будемо орендувати житло. У Михайла є професія — він будівельник. Він руками заробляє, і заробляє чесно. — Будівельник! — гірко всміхнулася мати. — Це сьогодні він будівельник, а завтра — звичайна роботяга з недужою спиною та вічно брудними руками. Будеш все життя його роби прати та копійки рахувати до зарплати. Ти молода, красива, могла б знайти когось із офісу, з ким не соромно в люди вийти

Київська весна того року була особливо ранньою та ніжною, але на кухні типової «панельки»

Життєві історії 0

Сама подумай, Іро, — гаряче шепотіла сестрі Оксана. — Артему та батькова частка спадку — як нам на один похід у магазин. А для нас це порятунок! Ми б нарешті розширилися, дітям би по окремій кімнаті зробили. — Твоя правда, — зітхнула Ірина. — У мене від тієї іпотеки вже волосся сивіє. Спиш і бачиш, як той банк у тебе останню сорочку забирає. Як гадаєш, Артем зрозуміє? — Повинен! Він же бачить, як ми бідно живемо. Сестри почали вивчати ринок. Нерухомість у їхньому селищі була в ціні — поруч річка, асфальтована дорога, до міста рукою подати. — Сусідній будинок минулого року за п’ять мільйонів пішов, — підраховувала Оксана, малюючи цифри на серветці. — А наш батько і вікна пластикові поставив, і паркан новий. Менше, ніж за п’ять з половиною, я б і не віддавала. — Якщо ділити на двох, то це по два мільйони сімсот тисяч! — Іринині очі засяяли. — Я закриваю кредит, і в нас ще на ремонт залишається! — А якщо Артем влізе, то кожній лише по мільйону вісімсот достанеться. Майже мільйон різниці! За що йому такі гроші? У нього ж квартира в Києві, купа грошей, треба придумати, як нічого не дати йому

З того дня, як душа старого Олексія Коваленка відлетіла у кращі світи, минуло вже

Життєві історії 0

Мамо! Ти що, з глузду з’їхала?! Продати дачу під Києвом?! — Олена різко підхопилася зі стільця. Марія Григорівна повільно витерла руки рушник. Її погляд був прямим і напрочуд мирним. — Я не з’їхала з глузду, Оленко. Я прийняла рішення. Остаточне. — Як це — прийняла рішення?! — долучився до розмови, чоловік, Віктор. — Машо, ти взагалі усвідомлюєш, що кажеш? Це ж родинне гніздо! Ми там кожну цеглину знаємо! — Саме тому ця нерухомість належить мені, — Марія присіла за стіл, не відводячи очей від чоловіка. — Це спадок моїх батьків. Вони будували її для мене. — Ну так, для тебе! А ми хто — перехожі? — Олена підійшла до матері. — Ми там кожне літо проводили! Твій онук Денис там фактично перші кроки зробив, дихав свіжим повітрям! — Денис виріс, Оленко. Йому вже двадцять, і останні три роки він не з’являвся на дачі навіть на день народження. А ти, доню, востаннє приїжджала туди минулого серпня на шашлики, і то — залишила після гостей гору немитого посуду

Листопадовий вечір у київській квартирі дихав важкою напругою. Марія стояла біля кухонного вікна, спостерігаючи,

Життєві історії 0

Розумієш, мені не квартира та потрібна, — плакала Катя на кухні у подруги. — У мене є де жити. Мені образливо, що вони мене використовують як безкоштовну доглядальницю, а серце своє і все нажите віддають тій, яка навіть палець об палець не вдарила. Вони роблять це за моєю спиною, посміхаються мені в очі, їдять те, що я купила, і пишуть папери на Віру. — То скажи їм! — обурювалася подруга. — Чого ти мовчиш? Ти ж доросла жінка, маєш право на правду! Катя спробувала. Саме тоді й відбулася та розмова, з якої все почалося. Мати не тільки не відчула провини, а ще й вилила на неї відро бруду, розповівши, що батько її не хотів. Це стало останньою краплею. Катя почала діяти. Вона не стала влаштовувати скандали, вона просто почала спостерігати. Якось мама знову зателефонувала: — Катю, відвези мене до нотаріуса. Я подумала… Ти ж так багато для нас робиш. Перепишу заповіт на тебе і Павлика. Це буде справедливо

«Заповіт я знову переписала на твою сестру, бо ти й так якось викрутишся, а

Життєві історії 0

Двадцять сім років я намагалася бути хорошою дружиною, але сьогодні все скінчилося. Лариса встала, пішла в спальню і почала швидко складати речі в сумку. — Ти куди? — Віктор з’явився на порозі, його обличчя виражало повне нерозуміння. — Я подаю на розлучення, Вітю. Дача залишиться мені — за законом вона не ділиться. Квартиру будемо оцінювати і вирішувати, хто кому платить. Живи тут зі своєю мамою. Вона ж краще знає, який тобі холодець їсти. — Ти з глузду з’їхала! Через якусь ділянку руйнуєш усе? — закричала з кухні свекруха. — Не через ділянку, — Лариса застебнула сумку. — А через те, що я нарешті хочу бути людиною, яку помічають

Лариса стояла біля плити, вдихаючи аромат печеної картоплі, і раптом чітко зрозуміла: вона більше

Життєві історії 0

Ганно, а що це за чоловік тебе супроводжує останнім часом? — Катерина окинула Ганну оцінюючим поглядом. — Це Анатолій Степанович, — Ганна ніяково відповіла, відчуваючи, як щоки заливає теплий румянець. — Ми познайомилися в парку. Дуже освічена людина, справжній інтелігент. — Бач як очі світяться, — хмикнула сусідка, спираючись на палицю. — А давно ви знаєте одне одного? Бо в наш час, знаєш, обережність не завадить. — Вже місяць, як ми бачимося щодня, — зізналася Ганна. — Він приносить квіти, читає вірші. Каже, що в мої шістдесят два я виглядаю щонайменше на п’ятнадцять років молодшою. Це так незвично чути. — Ну-ну, галантний кавалер, нічого не скажеш. А що він за один? Самотній? — Так. Дружини не стало кілька років тому, дітей Бог не дав. Зараз знімає невеличку кімнатку в передмісті, каже, що пенсія наукового співробітника не дозволяє розгулятися. Але він такий порядний! Катерина лише зітхнула: — Ти, Галю, будь пильною. Після того, як твій Степан пішов до іншої сім років тому, ти зовсім відвикла від подібного

Листопадовий ранок у Києві видався напрочуд похмурим. Важке, набрякле вологою небо низько зависло над

Життєві історії 0

Ой, та годі тобі, — втрутилася Оксана, демонстративно накладаючи собі величезний шматок торта, який стояв на допоміжному столику, ігноруючи черговість страв. — Ми ж знаємо, що ти в нас «бізнес-леді». Тільки от діточок як не було, так і немає. Витрачаєш гроші на всякі дурниці, на ресторани… А роки ж ідуть, Лідко. Потім і ці гроші не допоможуть, як одна залишишся. — А ти, Оксано, про своє майбутнє краще подумай, — раптом пролунав голос з іншого боку столу. Це була пані Ганна — хрещена Ліди. Вона приїхала з іншого міста спеціально на ювілей. Ганна була жінкою загартованою, працювала лікарем і терпіти не могла сімейного хамства. — Ти хто така, щоб молодій жінці вказувати, коли їй народжувати? — обурилася Марія Іванівна, вмить стаючи на захист доньки. — Моя Оксана правду каже

Банкетна зала ресторану «Золотий фазан» виглядала бездоганно. Високі стелі, оздоблені ліпниною, відбивали м’яке світло