Українці Сьогодні

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно вчився, рано почав працювати. Його мама Марія Степанівна казала сусідам: – Наш Ігор – золота дитина

Ігор завжди був «правильним сином». Він не мав шкідливих звичок, не гуляв допізна, гарно

Життєві історії 0

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені все залишила? І не важливо, що Марта не завжди себе добре поводила, – думала собі Ганна дивлячись на Марту, що прийшла з похиленою головою у відчаї. Коли батька не стало, Марта приїхала. Стояла в новій шубі й мовчки витирала очі. Але не допомогла ні в організації похорону, ні в прибиранні двору. Все лягло на плечі Ганни – як і завжди. Те саме було і з матірʼю, а тепер сестра, нарешті, все зрозуміла

Не можу я її ось так просто вигнати. Ну і що, що мама мені

Життєві історії 0

Вже декілька місяців, коли донька з Німеччини нам телефонує, натякає, що вже додому повертатися не збирається, адже у неї там чоловік, діти, робота, мовляв, влаштувала добре там своє життя. Ми сприйняли цю новину з сумом, але мовчали спочатку. Але ми вже люди старенькі, важко одним в селі без допомоги і якось я сама Надію набрала, щоб вона нам допомогла. – Мамо, ну що ти починаєш? Я не можу одна з двома дітьми і двома старими батьками бути тут, щоб і вас сюди до себе забрати, та й в селі не чекайте мене, – донька мені сказала ще відразу

Я сиджу на лавці біля хати й дивлюся на пожовкле листя, що кружляє в

Життєві історії 0

Одного разу, під час серйозної сварки через дрібницю, Сергій зібрав речі й вийшов. Олена мовчала. День, два. Але на третю ніч вона написала: “Я злюся, але не хочу втратити тебе через дурість. Поговоримо?” Він відповів через хвилину: “Дякую, що написала. Я сам не знав, як повернутися.” Так стало зрозуміло: іноді найсильніше – це не тримати образу, а зробити крок назустріч

Олена і Сергій навчалися в одному університеті, на магістратурі філології. Вони бачилися щодня, сиділи

Життєві історії 0

Хочеш… прикрасити мою старість? – сказав Олександр просто. – Я маю будинок в передмісті. Ганна не знала, що відповісти, бо після кількох днів знайомства ця пропозиція виглядала як жарт: – А якщо я ще не готова? – Розумію. Але іноді доля дає другий шанс. І його не треба відкладати. Якщо хочеш, приїдь до мене, сама на все подивишся, а тоді приймеш рішення. Вона поїхала додому – до тітки Галі. А звідти – до Марії, дочки. Та прийняла її прохолодно, зайнята своїм життям. У телефоні Ганна довго шукала номер Олександра. А потім набрала

Ганна повернулася з Іспанії після шістнадцяти років важкої праці. Виносила чуже сміття, витирала пил,

Життєві історії 0

Бабусю, а що ми будемо святити цього року? – запитала Марічка, перебираючи наливні яблука. – Усе, що Бог дав. Яблучка, грушки, виноград, медочок… Але найперше – треба дякувати Богу. От ти зранку встав і зрадів, що сонце світить, що руки-ноги цілі, що яблуко солодке. У день Спаса бабуся рано встала. У кошик поклала найкращі яблука, груші, баночку меду й покрила це вишитим рушником. Церква в селі була повна. Люди несли кошики, діти трималися за спідниці матерів, дідусі схиляли голови

Коли в селі починали достигати яблука, всі знали – Спас недалеко. У повітрі витало

Життєві історії 0

Після довгих роздумів Марія знову зібрала доньок. Хвилювалася дуже, бо розуміла, що розмова не буде простою. – Дівчата, я вирішила. Я запишу хату на Галю. Бо вона тут, вона знає цю землю, цю хату, кожен цвях у стіні. Але в мене буде умова – Оксана завжди матиме в хаті свою кімнату. І якщо трапиться біда, або вона захоче повернутися – її дім тут. – Мамо… – прошепотіла Оксана зі сльозами. – Я не хочу хати. Я хочу, щоб ти була здорова. І щоб ми всі були разом. Галя теж мовчала, але в її очах промайнуло щось інше – полегшення

Марія Петрівна мала дві найбільші цінності в житті: хату, яку з чоловіком збудували ще

Життєві історії 0

Сестра у Львові вийшла заміж, а потім вони з чоловіком поїхали жити до Чехії. У Надії все там дуже добре складалося, було двоє дітей. А я жив в сусідньому селі від мами, тому і сам її доглядав, родини більше не було, та й сестра ніколи грошима не допомагала. Мама ніколи не хотіла писати заповіт, а коли її не стало, мені подзвонила сестра з-за кордону. – Олексію, ти ж розумієш, що ми маємо ділити хату. Ми ж обоє мамині діти

Вітер тихо шурхотів через вікна, а я тоді сидів за столом, поглядаючи на порожню

Життєві історії 0

Я хочу, щоб Олена, твоя дружина, доглядала за мною. Ти ж знаєш, я в двокімнатній квартирі живу сама і пенсію усю їй віддаватиму, – якось зателефонувала мати Сергію. Він довго думав, не міг підібрати слова, а потім сумно сказав: – Мамо, мені тебе шкода, але ж Олена проти. Ніякі квартири і ніякі гроші її рішення не змінять, ти он краще доньці своїй в Німеччину подзвони

Марія Олексіївна сама сиділа на кухні, тримаючи чашку з ромашковим чаєм в руках, коли

Життєві історії 0

Одного разу, в серпні, задзвонив телефон. Невідомий номер. Ігор взяв слухавку без особливих надій. – Алло. – Це ти, Ігорю Миколайовичу? Голос був знайомим, глибоким, але холодним. – Так, це я… А хто говорить? – Андрій. Твій син. Ігор сів. Серце заколотилось. – Андрій… Синку, ти не уявляєш, як я радий… Я… – Не треба емоцій. Я не дзвоню миритися. Я одружуюсь. І тебе не буде на весіллі. Але, ти можеш зробити щось, щоб хоч трохи компенсувати те, що залишив нас тоді. Весілля велике. Багато витрат. Якщо хочеш, можеш допомогти фінансово. Сума – 120 тисяч гривень

Коли Ігор пішов із сім’ї, синові було лише шість. Малий Андрій тоді стояв на